Я мріяв стати хірургом, таким, як Алла Олександрівна Іваненко. Моя університетська викладачка, яка завідувала центром судинної хірургії в м. Донецьк. Саме там я проводив усі свої вихідні та канікули, уявляючи, як оперуватиму сам. А потім народилася моя донька Аня, і я зрозумів, що або буду судинним хірургом, який не може купити підгузки своїй дитині, або муситиму змінити рід діяльності. Так я пішов у бізнес. Відтоді минув 21 рік, проте нічого не змінилося. Молоді спеціалісти зараз стоять перед тим самим вибором, що і я колись: або професія, або гідне життя.
Україна опинилася на порозі катастрофи, - людей скоро нікому буде лікувати.
Все починається зі здобуття медичної освіти. Країна поставила викладачів ВНЗ у становище жебраків. Ось уявіть: професор, шанована людина, заробляє наразі 6–7 тисяч гривень, - це ганьба. І якщо, скажімо, хірург має можливість практикувати, то вчений - фахівець із неклінічних дисциплін - виживає лише завдяки викладанню. Однак, коли професору не вистачає на їжу та одяг, він починає шукати альтернативні джерела доходу. Таким чином, викладач переживає і моральну, і професійну трансформацію: професор втрачає інтерес до викладацької роботи, а студент, своєю чергою, не бачить потреби якісно навчатись. Але незабаром цей студент стане за операційний стіл - "рятувати" чиєсь життя, а ми будемо змушені довіритися такому "фахівцеві".
Система повинна запрацювати за принципом: викладач стає наставником, який прагне передати свої знання та мудрість, а студент - не купує собі престижний диплом, а інвестує у власні знання й кваліфікацію.
Український сюрреалізм: це коли найдорожча в отриманні професія - найнижче оплачувана.
Недавно народний депутат Денис Монастирський заявив, що прокурор мінімальної кваліфікації зароблятиме не менше, ніж 25 000 гривень, - це на тлі 6 200 гривень зарплати практикуючого хірурга з десятирічним стажем та 3 980 гривень окладу кваліфікованої медсестри. При цьому контракт повного курсу в Дніпровській медичній академії МОЗ України коштуватиме 304 896 гривень, а для здобуття освіти прокурора в Харківському університеті імені Ярослава Мудрого знадобиться 135 750 гривень.
Погоджуюся, що заробітна плата прокурора має бути високою, але чому за рахунок лікаря?
Далі ми зіштовхуємося з іншою проблемою. Країни ЄС відчувають гостру нестачу кваліфікованих кадрів і проводять агресивну політику залучення іноземних медиків. Ангела Меркель уже заявила про намір максимально спростити систему нострифікації дипломів лікарів і навіть навчати їх німецької мови коштом держави. Польща взагалі рухається до спрощення процедури працевлаштування середнього персоналу, який і зараз активно виїжджає працювати за кордон. Сьогодні досвідчений хірург в Україні заробляє приблизно 6 000 гривень. У Польщі - це 1 800 євро вже на старті. Розрив приблизно в 10 разів. Оклад української медсестри - в середньому 4 000 гривень. У Польщі - 800 євро. Крім того, чергування оплачуються окремо, як і понаднормові години. Будьмо відверті, - Україна тут не конкурентна. У МОЗі немає статистики щодо загальної кількості медичних мігрантів. Що дивно. За неофіційною ж статистикою, цей показник сягає від 50 до 70 тисяч фахівців. Якщо ми нічого не змінимо, на нас чекає нова і дуже масштабна хвиля міграції медиків.
Їхати не можна залишитися
Які перспективи? Чимало лікарів і медсестер поїдуть до країн ЄС у пошуках гідного та комфортного життя. Відповідно, в Україні кількість медичного персоналу критично зменшиться, і, внаслідок перевищення попиту над пропозицією, держава змушена буде забезпечити належний рівень зарплат медичним працівникам. Україна вже має успішний кейс створення системи надання ефективної медичної послуги, - це стоматологія. Понад 20 років тому розвиток напряму почав відбуватися виключно в ринкових умовах. Що ми маємо тепер? Повністю врегульований ринок, адекватну заробітну плату лікарів та медперсоналу; маємо відповідну якість послуги та мотивованих спеціалістів, які постійно вдосконалюються і впроваджують нові практики в Україні. Це єдина галузь, де розвинено повноцінний медичний туризм, адже ціна на 100% відповідає якості. Дивлячись на досвід у стоматології, ми маємо розуміти, що, аби сформувати успішну модель медицини, яка б задовольнила пацієнтів і медичний персонал, необхідно перевести галузь у формат максимально ринкових відносин. І максимально швидко. Інакше чого коштуватиме українцям зволікання? Безлічі неврятованих життів і втрачене здоров'я.
Що потрібно зробити вже у 2020 році
1. Активізувати роботу із завершення адаптації освітніх програм медичних ВНЗ до стандартів ЄС. Мета - визнання українських дипломів європейськими країнами без додаткових підтверджень. Розуміючи, що під кінець навчання він отримає диплом європейського рівня, студент почне буквально поглинати знання, адже буде впевнений, що зможе працювати в будь-якій країні світу. І ми одразу позбуваємося проблеми під назвою "некваліфікований спеціаліст". Далі розглянемо, як створити умови, щоб випускники хотіли працювати в Україні.
2. Поступово підвищити до належного рівня заробітні плати професорсько-викладацькому складу ВНЗ, забезпечивши його концентрацію виключно на науковій діяльності. Насамперед необхідно переглянути фінансові плани цих закладів і бюджет. Додаткове фінансування, отримане з державного бюджету, теж має бути спрямоване виключно на підвищення зарплат. Оскільки ж дипломи українських ВНЗ стануть більш привабливими для іноземців (після адаптації освітніх програм до стандартів ЄС), заклади почнуть отримувати додаткові кошти, які мають бути спрямовані на поліпшення навчального процесу і, знову ж таки, - підвищення зарплат викладачів.
3. Провести комплексний аудит медичної галузі: матеріально-технічної бази, кількості медичних спеціалістів (у розрізі спеціальностей), обов'язково враховуючи при цьому статистику захворюваності; провести таке дослідження в кожному населеному пункті - зрозуміти, де не вистачає гінекологів, де - травматологів, терапевтів тощо. Зараз ми такої статистики не маємо. І це неприпустимо, адже саме ці дані дозволять зрозуміти, скільки реально коштує медицина в країні. Скільки коштує забезпечення здоров'я нації.
4. Після проведення комплексного аудиту ми зможемо побудувати ефективну соціально-економічну модель медицини з багатоканальним фінансуванням (кошти бюджетів різних рівнів, обов'язкове медичне страхування, співоплата низки видів послуг), де буде враховано справедливу заробітну плату медпрацівників. Поступово вона наближатиметься до європейського рівня, скорочуючи розрив до відсотків, а не порядків. Таким чином ми вирішимо проблему трудової міграції.
5. Затвердити на рівні держави національні клінічні протоколи лікування та критерії якості надання медичної послуги, які мають бути суворо дотримані. Це дозволить системно контролювати якість медичної послуги та фаховість нашого медичного персоналу.
6. Доручити керування медичними установами кваліфікованим медичним адміністраторам. Сьогодні ж це - здебільшого чудові лікарі, але не завжди продуктивні менеджери. Ефективне управління дозволить мінімізувати витрати, а вивільнені кошти спрямувати на збільшення фонду заробітної плати. Менеджменту необхідно навчатись, і це має бути закріплено на законодавчому рівні.
7. Розгорнути повноцінну національну систему телемедицини, що дозволить забезпечити кваліфікованою медичною допомогою кожного українця, незалежно від того, де людина мешкає. Моїй команді вдалося успішно реалізувати цей кейс в Одеській області. І відтак навіть найвіддаленіші села регіону мають доступ до якісної медичної допомоги.
На питання, чи можна уникнути катастрофи у сфері медичних кадрів, відповідаю: звичайно, так. Адже все просто - потрібно любити Україну, ефективно працювати й вірити в успіх.