Страхіття, пережите навесні минулого року, батьки тоді восьмимісячної Ганусі Мастикаш пам’ятатимуть ще довго. Буквально через кілька годин після того, як дитина з’їла придбаний на молочній кухні сирок, їй стало погано. Блювота, діарея, висока температура — із такими симптомами вона потрапила до лікарні. Там, незважаючи на екстрені заходи, дівчинці щодня ставало дедалі гірше, на третій день лікарі навіть побоювалися, що відмовлять нирки. У неймовірно важкому стані була і мама Ганусі.
Власне, у тому, що йдеться про кишкову інфекцію, лікарі були впевнені з самого початку. Останні сумніви зникли, коли слідом за Ганусею до лікарень Києва й області почали масово привозити й інших малят — у не менш важкому стані.
Усі вони покуштували сирок, виготовлений на столичній молочній фабриці-кухні дитячого харчування №1. Збудника захворювання встановили через кілька днів: ним виявилася ротавірусна інфекція. У народі її ще називають «кишковий грип», оскільки проявляється, як правило, не тільки розладом шлунка і блювотою, але й симптомами, типовими для сильної застуди.
Мабуть, тому дітей спочатку лікували не зовсім адекватно, через що в деяких розвився дисбактеріоз та алергійні захворювання. Хоча лікарі тут винні найменше: результати аналізів надійшли не відразу, а дітей потрібно було рятувати негайно. Тим більше що симптоми прояву ротавірусної інфекції подібні до інших важких захворювань, наприклад холери.
Масові спалахи кишкових інфекцій у наших школах і садках не рідкісні. Найбільша, яка знову приголомшила всю країну (за винятком, напевно, чиновників), сталася зовсім нещодавно в м. Нетішині Хмельницької області, де через кефір, який надійшов в один із дитячих садків, постраждало понад 400 дітей. Умови виробництва небезпечної продукції в обох випадках подібні: невелике підприємство, відсутність умов для елементарної гігієни, жорсткого контролю здоров’я співробітників...
Здавалося б, де цього немає? Тим більше що технологія виробництва кисломолочної продукції практично на всіх підприємствах країни далека від досконалості. Так, багато з них (у тому числі і столична фабрика-кухня) закупили імпортне устаткування для автоматизації випуску продукції — стерилізації, розфасовки тощо. Але оскільки наш виробник за якість цієї продукції, за великим рахунком, не відповідає, то вся модернізація проводилася лише з метою збільшити прибуток: зробити товар привабливішим, збільшити продаж, випускати його в більшій кількості, мінімізувати витрати.
Про безпеку ж продукції піклуються мало. У результаті в стерилізоване молоко закваски для виробництва кефіру, ряжанки, йогурту, а також дитячого ацидофільного молока і біфівіту, вносяться вручну. При виробництві сиру вручну здійснюється і низка інших операцій — особливо на невеличких підприємствах, де, як правило, і випускається дитяче харчування. Саме тому сир найчастіше серед молочних продуктів стає причиною масових отруєнь.
Проте результати перевірки, проведеної авторитетною комісією на столичній фабриці-кухні, вражають. У співробітників кухні знайшли не тільки ротавірус (у половини обстежених!), а також сальмонелу і стафілокок. Просто диво, що вони не потрапили до дітей: для цього були «створені» всі умови.
У цеху, де вироблявся злощасний сирок, ванна для пастеризації продукції мала нерівне дно. Через це залишки продукції не змивалися цілком і їх прибирали звичайною волосяною щіткою. При цьому щітка не зберігалася в спеціально відведеному місці, а стояла відразу поруч — у поліетиленовому відрі на підлозі. Дезинфікуючий розчин, який знаходився у відрі, був абсолютно не ефективний для знищення ротавірусу. Хоча це, власне, нікого не турбувало: бо відро було таким маленьким, що щітка в нього вся не поміщалася, а деколи й зовсім випадала на підлогу.
«У сирному цеху протікав каналізаційний спуск в умивальнику. При користуванні умивальником стічні води потрапляли на підлогу», — йдеться в дослідженні. Тобто навіть постійне миття рук не могло захистити продукцію від проникнення інфекції, яка через волосяну щітку безпосередньо потрапляла в готову продукцію.
Всупереч нормам для таких підприємств, санвузли фабрики не були обладнані педальними спусками і дверима, які самі зачиняються, через що вся інфекція дуже швидко поширювалася серед персоналу. Помити ж руки, особливо в сирному цеху, було проблемою — через аварійну каналізацію. Нагадаємо, основний шлях передачі ротавірусної інфекції — фекально-оральний. Простіше кажучи, через брудні руки.
Найцікавіше, що буквально за три дні до НП на підприємстві побувала комісія з міської санепідемстанції. Дивовижно, але вона не виявила ні брудних вікон, ні зберігання тари безпосередньо на підлозі, ні занижену температуру стерилізації устаткування, ні поламані бактерицидні лампи, ні багато іншого з того, що було зафіксовано пізніше. У тому числі і допуск до роботи без спеціальних гумових рукавичок.
З приводу останнього директор фабрики-кухні Зінаїда Сизова повідомила: рукавички не одягали через те, що кришки з фольги їх часто різали. Але без рукавичок кришки повинні були ранити вже руки співробітників (що й було згодом зазначено), а поріз — це гнійничкові інфекції!
Що ж стосується контролю якості продукції, то його здійснювала лабораторія тієї ж таки фабрики-кухні. Можна припустити, що результати були на рівні. Саме через це, до речі, не вдалося виграти жодного судового процесу: суду надавалися результати, відповідно з якими ніякої інфекції в продукції молочної кухні не було.
«В наданих представником відповідача протоколах санітарно-мікробіологічного обстеження зразків харчових продуктів, відібраних 20.05.2004 р., зазначено, що продукція, виготовлена відповідачем 19 і 20 травня, у тому числі: молоко, біфівіт, сир дитячий і кефір, відповідає вимогам нормативних документів. Зазначена продукція має свідоцтво про якість». Це з постанови Голосіївського районного суду столиці.
Спритно назвати чорне білим представникам молочної кухні вдалося й у Шевченківському райсуді. У його постанові також записано, що в зразках «патогенна й умовно патогенна мікрофлора не виявлена, тобто недоліків у якості виготовленої 19 травня 2004 року молочної продукції не виявлено (...) ...звинувачення, що в отруєнні винна молочна фабрика, не підтверджуються жодними доказами».
У результаті за весь жах перебування в інфекційному відділенні, за підірване здоров’я, за біль і сльози перед дітьми та їхніми батьками не тільки не вибачилися, але, навпаки деяких позивачів виставили винними, примусивши виплатити судові витрати, а із самої історії навіть не спробували зробити висновки.
Причому судові розгляди проходили вже цього року, коли про причину спалаху захворювання — ротавірус — говорили не тільки журналісти, але й були результати лабораторних досліджень. Проте судді, наче змовившись, чомусь не звертали уваги на той факт, що в наданих відповідачем довідках даних щодо ротавірусу немає зовсім. «При дослідженні на ентеровірус, інфекції не виділено» — сказано в одній із довідок, оформленій у червні нинішнього року.
Лише в Печерському суді справа зрушилася з місця. За фактом отруєння дітей у травні була створена комісія Міністерства охорони здоров’я, результати якої і були наведені вище. Проте чим завершиться цей судовий розгляд, поки що сказати важко.
Значно полегшили завдання керівництву молочної кухні і медики, для яких виявилося головним — не зіпсувати звітність, не образити «хорошу людину», не винести «сміття з хати». Діяла кругова порука, коли санстанції приховують причини отруєння, лікарі не надають інформації про проведене лікування, результати аналізів, управління охорони здоров’я не реагують на скарги. У діагнозах, з якими діти виписувалися з лікарні, практично ні в кого не записано «ротавірусна інфекція». Лікарі просто писали: гостра кишкова інфекція, гастроентероколіт, залишкові явища вірусної інфекції, атонічний дерматит, дисбактеріоз та інші.
Утім, саме це разом з даними лабораторії фабрики-кухні не дає можливості притягнути до відповідальності тих, хто винний у злочинній халатності. Оскільки вірусу немає в діагнозі, а на молочній кухні заявляють, що продукція була «чистою», тобто формально усе гаразд, то хто буде розбиратися, шукати собі додаткову роботу? А якщо не можна покарати (навряд чи в цьому випадку можна вважати відповідним покаранням тимчасове припинення роботи молочної кухні), отже, можна спокійно працювати і далі.
У жовтні, виступаючи на одному із центральних телеканалів, директор молочної кухні (з посади її ніхто не звільняв) взагалі заявила, що ніякого отруєння не було, а фабрика-кухня — зразкове підприємство, на якому суворо дотримуються санітарних норм і правил. Тому для блага дітей (!) роботу молочної кухні слід відновити.
До слова, не виключено, що пані Сизова дійсно незабаром розпочне випуск дитячого харчування. Інакше навіщо державному комунальному підприємству «Молочна фабрика-кухня дитячого харчування №1» знадобилося перереєструватися в комунальне підприємство «Молочна фабрика-кухня»? Тішить лише той факт, що на модернізацію їй потрібно від 65 до 112 млн. грн., і інвестори побояться вкладати гроші в підприємство з «підмоченою» репутацією.
Проте столичні малята невдовзі одержать свій улюблений сирок, кефір і ацидофільне молочко. Про свою готовність випускати дитяче харчування за цілком автоматизованою технологією заявили два найбільші вітчизняні підприємства. Від міської влади потрібно лише одне — замовлення. Остання поки що розмірковує.
А в регіонах немає навіть імпортного дитячого харчування, яким буквально завалені прилавки великих столичних супермаркетів. Дитина ж у віці, коли її вже треба догодовувати, ще не може перетравлювати «дорослу» їжу — вона може викликати серйозні захворювання травної системи. Сама мама приготувати ніжний сирок чи кефір не може — немає необхідних заквасок.
Тому проблема харчування дітей повинна стати державною. Необхідна повноцінна національна програма з відродження виробництва дитячого харчування, яке у нашій країні виявилося цілком зруйнованим. Буквально лічені підприємства випускають молочні суміші, соки, фруктові й овочеві пюре для малят. Про консервовану молочну продукцію, м’ясні пюре ніхто й не згадує.
Хоча попит на такі продукти не маленький і зовсім не обмежується дітьми до року: це і люди, яким потрібно дієтичне харчування, і хворі після важких хірургічних операцій, і люди похилого віку. Але випускати їх насправді можуть лише найбільші вітчизняні підприємства, спроможні закупити все необхідне устаткування, цілком виключити ручну працю і забезпечити жорсткий контроль якості продукції. І потрібно їм від держави зовсім небагато — підтримка.