Уже десять років на Львівщині відбувається реформування системи охорони здоров’я за принципом сімейної медицини, визнаним в усьому західному світі. Але офіційний статус у нашій країні сімейна медицина одержала лише в червні 2000 року після відповідної постанови Кабінету міністрів. Сьогодні первинна медико-санітарна допомога на цих принципах фактично робить лише перші кроки, створюючи основу для подальшої життєдіяльності. В усій Україні статус сімейного лікаря мають лише 850 медиків (функціонує близько 400 профільних медичних закладів), а потреба в лікарях загальної практики сьогодні становить 30 тисяч. Перший досвід упровадження сімейної медицини «висвітив» й інші проблеми. Тож медики-практики й теоретики сімейної медицини вирішили зібратися на свій перший з’їзд сімейних лікарів, який кілька днів тому пройшов у Львові.
Жоден із напрямів науки чи практики не може існувати без системи законодавчих, нормативних і правових актів. Міністр охорони здоров’я України В.Москаленко заявив із трибуни з’їзду, що в нас нарешті створено нормативно-правову базу, що регламентує роботу в системі сімейної медицини. Є з чого стартувати й рухатися далі. Головний із документів на сьогоднішній день — програма «Концептуальні основи розвитку та впровадження сімейної медицини в Україні».
Друге питання — кадрове. Хто і як надаватиме нашому населенню першу медичну допомогу, тобто, хто стане його і фізичним, і духовним лікарем? Питання важливе, адже за усталеною традицією медична допомога надається в нас людям за стандартною схемою: прийшов хворий, призначили лікування, відвідав лікар удома, в разі потреби направив на госпіталізацію і т.д. А тут сімейний лікар мусить стати мало не членом родини, знати не лише медичні проблеми всіх її членів — від мала до велика, а й перейматися чисто людськими, особистісними.
Крім першої профільної кафедри сімейної практики, створеної у Львівському медуніверситеті, такі кафедри вже з’явилися в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. І не тільки з’явилися, але вже зі знанням справи готують фахівців для сімейної медицини вищої та середньої ланки.
Найшвидшими темпами сімейна медицина розвивається у Львівській, Житомирській, Тернопільській, Кіровоградській, Миколаївській, Харківській, Хмельницькій областях, місті Києві. Зводиться на ноги й відразу наштовхується на нерозв’язані проблеми. По-перше, нерідко лікарі, одержавши освіту і статус сімейного лікаря, фактично продовжують працювати як терапевти або педіатри — немає необхідної інфраструктури сімейної медицини, достатньої кількості відділень або амбулаторій. Природно, не вистачає обладнання, апаратури для облаштування базових пунктів сімейної медицини. По-друге, оплата праці. Попри певні надбавки до зарплати, інші доплати тощо, базові ставки лікарів сімейної практики залишаються дуже низькими. А навантаження (порівняно з тими ж таки терапевтами, педіатрами) — ого-го! За нинішніми нормативами сімейний лікар повинен обслуговувати 1200—1500 чоловік або 500 родин у середньому. Спробуй тут підійти до кожного...
І все-таки, відзначалося на з’їзді, там, де вже працюють сімейні лікарі, спостерігається зменшення кількості викликів швидкої допомоги, направлень до вузьких фахівців, на госпіталізацію. Зменшилася смертність новонароджених і породіль, первинна інвалідність, кількість інфекційних захворювань, практично немає запущених випадків туберкульозу й онкозахворювань. Уже сьогодні сімейний лікар бере на себе до 85% обсягу лікувально-діагностичної роботи — до 40% діагнозів установлюють саме фахівці загальної практики. Підраховано, що з упровадженням сімейної медицини заощаджується близько 1/5 частини коштів, що йдуть на охорону здоров’я. Їх можна використати як на розвиток і розширення власне первинної медико-санітарної служби, так і в інших цілях.
Багато говорилося про досвід сімейної медицини на Львівщині, адже не тільки її перші й основні ідеї апробувалися саме тут.
Реформування охорони здоров’я за сімейним принципом почалось у Львові 1989 року в 2-й міській поліклініці та проходило в двох напрямах: відкриття сімейних відділень на базі поліклініки й сімейних амбулаторій у віддалених сільських районах. Сімейну медицину в області запроваджували поетапно. На першому етапі сімейні лікарі мали брати під медичний нагляд населення старше семи років; на другому — старше трьох і на третьому — від народження. На кожний етап відводилося по два роки, а весь процес переходу на сімейну медицину мав завершитися до 1995 року. Але на той час лише 20% населення сімейні лікарі обслуговували від народження. Далися взнаки ще недостатня тоді кваліфікація персоналу та правова невизначеність лікарів. Тож в області вирішили не фосуват процес переходу на сімейну медицину, а зупинитися на проміжному етапі. Таким чином, сьогодні на Львівщині два сімейні відділення (це близько 20% населення) обслуговують людей від народження до глибокої старості; чотири сімейні відділення працюють із населенням від семи років і до глибокої старості (75% жителів) і два педіатричні відділення (5% населення) обслуговують дітей від народження до семи років.
— Така схема дозволила поступово апробувати моделі організації відділень сімейної медицини, провести необхідну перепідготовку персоналу, розробити проекти нормативно-правової бази, — вважає начальник охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації Микола Хобзей. — З огляду на те, що досвіду роботи за принципом сімейної медицини в Україні не було, нам доводилося аналізувати й розв’язувати постійно виникаючі проблеми. Однією з ключових проблем і сьогодні залишається матеріальне забезпечення — передусім, це відповідність поставлених вимог рівню заробітної плати працівників сімейної медицини, а також забезпечення їх необхідним індивідуальним медичним обладнанням. На жаль, розробка ідеї сімейної медицини припала на час, коли бюджетне фінансування не могло вирішувати ці питання. І хоча за останні три роки фінансування охорони здоров’я поліпшилося, чимало питань досі не знято з порядку денного. Особливо актуальне питання про заробітну плату для молодих лікарів, коті стоять перед вибором — йти в сімейну медицину чи ні. З огляду на реалії сьогодення, найоптимальнішим, на мій погляд, варіантом вирішення фінансово-економічних питань може бути використання хоча б часткового медичного страхування в первинній медико-санатарній допомозі, що працює за принципом сімейної медицини.
На Львівщині досі (не без допомоги міжнародних медичних організацій) тривають експерименти з апробації різних моделей сімейної медицини, щоб обрати найоптимальнішу для нас. У масштабах України, як бачимо, проблема теж зрушила з мертвої точки. Створено всеукраїнську асоціацію сімейної медицини, проводяться науково-практичні конференції, семінари, йде робота на місцях. На з’їзді йшлося про створення всеукраїнського Центру сімейної медицини, який займатиметься цією проблемою комплексно. Тож поживемо — побачимо...