Чи не з перших днів нашої незалежності керівники МОЗ наголошували: реформування галузі, особливо її найпроблемнішої сільської ділянки, слід проводити порадившись з її працівниками. Але десять років в багатьох місцях йшов процес скорочення штатів та так званої оптимізації мережі. За цей час з вини місцевих керівників село втратило близько 10 тисяч лікарів, 59 тисяч середніх медичних працівників, закрито майже 30 районних лікарень, 600 дільничих. Зменшилася потужність сільських лікарень, скорочено понад 113 тисяч ліжок в стаціонарах. Замість них мали б з’явитись, як їх називають за кордоном, хоспіси. Але в офіційній статистиці цього терміну поки що немає.
На 510 одиниць зменшилась кількість фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) — основи основ сільської медицини. Але й це скорочення не останнє. У великих селах поруч існують дільничні лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти та сільські амбулаторії, їх також має торкнутися лиховісна оптимізація. Водночас існує 9 тисяч сіл, де немає ніякого, навіть примітивного медпункту. Мабуть, доведеться-таки скасувати нормативи, що забороняли утримувати в малих «неперспективних» селах (наче там немає людей) навіть середнього медпрацівника. Про все це йшла мова на Всеукраїнській нараді медичних працівників сільської місцевості.
МОЗ прийняло рішення направляти на село левову частку випускників медичних вищих та середніх навчальних закладів. Однак більшість юнаків та дівчат там не закріплюються: ні для кого не секрет, що нині на селі відсутні належні для побуту та праці умови. Немає колгоспів, які раніше опікувалися сільською інтелігенцією. Нові власники землі поки що неспроможні забезпечити своїй громаді належне медичне обслуговування та санітарно-епідеміологічне благополуччя. В кращому випадку молодого спеціаліста сільради наділяють старою покинутою хатою й зарплатою, набагато нижчою від прожиткового рівня. До того ж він позбавлений права на володіння земельним паєм. А як бути тим, хто встиг ще й завести сім’ю?..
Щодо умов праці, то й тут безліч проблем. Без транспорту та ще в умовах бездоріжжя багато не набігаєш. В двадцяти регіонах України, за поданням обласних управлінь охорони здоров’я, дільничні лікарні не забезпечені автотранспортом, та й той, що є, давно відпрацював свій ресурс. Закінчився термін експлуатації у 92% автомобілів в Донецькій області, 90% — Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській та Луганській.
В п’яти областях нетелефонізовані сільські лікарські амбулаторії, лише Чернівецька та Житомирська області можуть похвалитися стовідсотковою телефонізацією своїх фельдшерсько-акушерських пунктів. Зношеність примітивного діагностичного та лікувального устаткування і обладнання в сільських медичних закладах в цілому по галузі досягла 80 відсотків. Тож як не дивуватись офіційним показникам стану захворюваності та смертності серед сільського населення, які значно перевищують показники городян?
Справа дедалі погіршується, і виходу з глухого кута поки що ніхто не бачить. Нині, відповідно до існуючих законів, уся відповідальність за фінансування на забезпеченість сільських медичних закладів повністю покладається на сільську раду. А що з неї можна взяти?
— Середні витрати бюджетних коштів із розрахунку на одного сільського жителя становлять лише 74 гривні, — сказав на нараді міністр охорони здоров’я України Віталій Москаленко. — Це майже удвічі менше, ніж розраховано на мешканця міста. До того ж селяни мають обмежені можливості для отримання медичної допомоги, у них переважають задавнені хвороби, багато хто не має змоги відвідувати поліклініки або так звані денні стаціонари. Ми — за збереження дільничих лікарень, проти скорочення штатів. Вже розроблена модель майбутнього сільського закладу охорони здоров’я, який надаватиме таку медичну допомогу, яка задовольнятиме усіх селян. Мріємо, перш за все, замінити фельдшерську допомогу на лікарську, запровадити на селі засади сімейної медицини.
Міністерство охорони здоров’я прийняло рішення активізувати інвестиції в сільську охорону здоров’я. Слід вдосконалити систему оплати праці сільським медикам, надати їм певні пільги, розв’язати комунальні проблеми. Потребує кардинального поліпшення матеріально-технічна база сільських лікарень. Оснащення однієї амбулаторії сімейної медицини сягає, за підрахунками, 120 тис. гривень.