Гомеопатія існує вже понад 150 років, але вчені досі не усвідомили принцип її дії. Очевидно, фізичні властивості гомеопатичних препаратів не менш важливі, ніж їхній хімічний склад.
Співробітники фізичного факультету Московського державного університету ім. М.Ломоносова намагаються зрозуміти, як же діють гомеопатичні препарати, практично позбавлені активних речовин. Учені дійшли висновку, що секрет гомеопатії полягає в способі приготування ліків.
Одна з головних особливостей гомеопатії — використання речовин у дуже малій концентрації. Деякі гомеопатичні розчини мають гадану концентрацію, тобто містять менше однієї молекули розчиненої речовини в літрі води. Такі ліки готують методом послідовних розведень. Спочатку вихідний розчин розбавляють у 10 разів, потім ще в 10 і так далі. Але, на відміну від звичайного розведення, кожне розбавлення в гомеопатичній процедурі супроводжується енергійним струшуванням. Такий вплив має змінювати фізичні властивості розчинів. Досліджувати ці зміни зручно, вивчаючи спектри люмінесценції розбавлених розчинів. Московські фізики з’ясували, що дистильована вода слабко світиться в ультрафіолетовій і видимій ділянці спектра. Спектр люмінесценції приготовлених на цій воді розчинів залежить від розчиненої речовини й розведення препарату.
Учені працювали з розчинами хлориду натрію (звичайної солі), речовини, яка часто використовується в гомеопатії. Гомеопатичні препарати 10-відсоткового розчину хлористого натрію в десятковому розведенні спеціально приготували на фірмі «Веледа». Після двадцять четвертого розведення розчин має гадану концентрацію, а загалом розведень було тридцять. Їхні спектри вимірювали наступного дня, через один і два тижні й через два місяці після приготування. З’ясувалося, інтенсивність люмінесценції розчину солі спочатку слабшає зі зменшенням концентрації, але тільки до четвертого розведення. Далі вона залишається приблизно на тому самому рівні, при дев’ятому, двадцять першому та двадцять восьмому розведенні дає невеликі піки, а світіння тринадцятого-чотирнадцятого розведення так само велике, як і другого. Ця немонотонна залежність інтенсивності світіння від концентрації розчину зберігається протягом довгого часу. Такі результати не відповідають узвичаєним класичним уявленням про люмінесценцію водних розчинів.
Щоб оцінити дію гомеопатичних розчинів на живі об’єкти, у них запускали інфузорій. Їхню рухову активність вимірювали за кількістю перетинань прямої лінії протягом п’яти хвилин. З’ясувалося, рухова активність залежить від інтенсивності світіння. Чим вона нижча, тим рухливіші інфузорії. У пробах, які світяться сильніше від інших, інфузорії гинуть. Це перше, друге, тринадцяте й чотирнадцяте розведення. Загибель інфузорій у концентрованих розчинах можна пояснити, оскільки це прісноводні істоти. Але великою несподіванкою для вчених стала смерть інфузорій у препаратах тринадцятого й чотирнадцятого розведення, начебто їх помістили в сольовий розчин високої концентрації. Очевидно, люмінесценція відбиває певні структурні властивості водних розчинів, критичні для функціонування живої клітини.
Такі незвичні властивості розчину виникають, очевидно, у результаті інтенсивного струшування. За надмалих і гаданих концентрацій струшування може діяти лише на воду. Аби перевірити це, дослідники вимірювали спектри послідовних розведень дистильованої води в самій воді. Спектр води відрізняється від спектра розчинів солі. В міру того як воду розводили, інтенсивність її випромінювання спочатку злегка, а потім різко зменшується при одинадцятому-дванадцятому розведенні. Під час збереження проб це різке зменшення дещо згладилося. Очевидно, струшування справді змінює властивості дистильованої води.
Пояснити це явище наразі важко. Дослідники припускають, що воно пов’язане з процесами самоорганізації структур, утворюваних водневими зв’язками молекул води. На думку вчених, аналіз водних структур як систем, котрі самоорганізуються, є найпрогресивнішим: він може пояснити властивості гомеопатичних розчинів і розв’язати багато нинішніх суперечностей із традиційним фізико-хімічним підходом.