Чарльз Райтер, Анатолій Руденко, Рандольф Болтон |
Мабуть, аортокоронарне шунтування, новий притік крові до серця, в якому, здавалося б, майже капітулювали судини, можна порівняти з Божим даром. Таке відбудовне втручання, рукотворний місток чи, точніше, канал життя за рахунок пластики власними судинними резервами, докорінно змінив можливості медицини в регістрі допомоги хворим з ішемічною хворобою серця (ІХС). Інакше кажучи, із хронічною коронарною недостатністю в кризовій стадії. Серце напередодні чи в розпал ішемії, загрожуючого кисневого голоду повертається до норми, а пацієнт — до життя. Спосіб лікування, що забезпечив стійке одужання сотням тисяч страждальців. Ця цифра — не перебільшення: операцію виконують у багатьох країнах.
Шунт, власне, технічний термін — в електротехніці, наприклад, він означає відгалуження, рівнобіжний провідник струму. Але, увійшовши в медицину, аортокоронарне шунтування змінило образ кардіохірургії, зробивши звичайним те, що ще вчора було неможливим.
Україна приєдналася до рятівного марафону 1972 року, коли учень Миколи Амосова професор Геннадій Книшов, нині директор Інституту серцево-судинної хірургії АМН України, після стажування в провідних кардіохірургічних центрах США вперше зробив таку реконструктивну операцію в Києві. Він став основоположником цього нового напряму в знаменитому інституті, потім під його керівництвом виникла спеціальна клініка хірургічного лікування ІХС. Усього в Інституті серцево-судинної хірургії зроблено близько трьох тисяч подібних реконструкцій, із них понад тисячу особисто Г.Книшовим.
— Технічно операція досить складна, хоча й повністю відпрацьована, — говорить Геннадій Васильович. — Фактично йдеться про дві одночасні, синхронні операції під єдиним анестезіологічним забезпеченням. Поки одна бригада, провівши торакотомію — розтин грудної порожнини — готує накладення шунта, інша група «відтворює» з’єднувачі із сегментів судин на ногах чи внутрішній грудній артерії пацієнта. Зрозуміло, що аутопластика виключає відторгнення. З’єднувачів зазвичай потрібно кілька, бо належний ефект дають кілька шунтів — виражений склероз вінцевих артерій із частковою або повною закупоркою, як правило, не буває ізольованим.
— Геннадію Васильовичу, в одній з книг Миколи Стражеска описується, як одного разу він, тоді молодий лікар, разом із легендарним діагностом Василем Образцовим, уперше прижиттєво поставив діагноз тромбозу вінцевих судин, тобто інфаркту міокарда. Чи можна було врятувати того хворого за допомогою аортокоронарного шунтування?
— Гадаю, можна. Але тоді, на початку двадцятого століття, ще не робили електрокардіографію, не було апарата штучного кровообігу і можливості здійснити коронарографію. У ті часи досягнення сучасної хірургії — «нове старе серце» — машина, що качає кров, не описувалася навіть фантастами. «Голова професора Доуеля» з’явилася значно пізніше. А все дійсно почалося із відкриття на іншій київській горі — Шовковичній.
— Здається, в інституті досі зберігається «рудий» АШК — апарат штучного кровообігу, сконструйований у п’ятдесятих роках Миколою Амосовим й Ігорем Лисовим за допомогою інженерів і майстрів-умільців. Природно, штучний кровообіг, за іншої сучасної апаратної модифікації — плоть і кров операційних. Довгий час здавалося, що без його використання геть немислиме й аортокоронарне шунтування. Однак зараз в інституті реконструкцію виконують на пульсуючому, працюючому серці без його тимчасового відключення. Незбагненно, але факт. У чому принципове значення цього повороту?
— Є ситуації, коли без АШК не обійтися. Наприклад, якщо шунтування поєднується з ушиванням постінфарктної аневризми чи протезуванням аортального клапана. Та все ж штучний кровообіг усе ж штучний, у ньому є свої вади і певний ризик. Торік у березні в інституті освоєно аортокоронарне шунтування без використання АШК. Метод ввів у практику завідувач відділу хірургічного лікування коронарної недостатності доктор медичних наук Анатолій Руденко. Він уже виконав понад двісті таких операцій — із високим, майже абсолютним ефектом. Сутність нововведення: для пацієнта це значно безпечніший вид втручання. Через п’ять-шість днів більшість виписується додому із суттєвими ознаками одужання. Я лише кілька разів асистував Руденку, оскільки і для інституту, і для мене це дуже важливе починання. Якщо хочете, інтригуюче, як і багато іншого...
І ось я зустрічаюся з Анатолієм Руденком — у нього випадає «вікно» між операціями. Річ у тім, що він оперує п’ять разів на тиждень, виконуючи протягом операційного дня два-три шунтування. У інституті затримується до пізнього вечора, а рано-вранці, включаючи вихідні, знову в клініці. Занадто відповідально все. Наступні наші бесіди відбуваються буквально на ходу.
Толя Руденко... Я почув це ім’я з вуст Миколи Михайловича Амосова близько двох років тому. Побувши на стажуванні в клініці професора Керфера в Німеччині, Руденко без якоїсь задньої думки розповів учителю, що в цій клініці успішно роблять аортокоронарне шунтування і протезування клапанів вісімдесятирічним пацієнтам і навіть старшим, система старанно відпрацьована. Але саме тієї весни 99-го Амосову стало гірше: він не міг обходитися без нітрогліцерину, та й аортальний клапан слід було замінити. І ось Анатолій Руденко і дочка Миколи Михайловича, професор-кардіолог Катерина Амосова замкнули коло: Керфер по факсу дав згоду на операцію. Подальше відомо: Микола Михайлович знову подолав планку неможливого...
Однак ми повертаємося до головного в сюжеті.
— Вперше я побачив операції шунтування без АШК приблизно півтора року тому, у госпіталі Скотта і Вайда в штаті Техас, — розповідає Анатолій Вікторович. — Скотт і Вайд — хірурги, котрі заснували цей госпіталь, кардіохірургію розвивають, зрозуміло, їхні послідовники. Зовні технологія досить проста: коронарна артерія фіксується невеликою рознімною рамкою, на зразок рамки для демонстрації слайдів. Зрозуміло, для цього потрібні спеціальні пристосування. Але є й такі особливості, як, скажімо, підхід до бічної вінцевої артерії. Адже серце працює, і маніпуляції повинні бути ніжними і щадними. Американці піднімають «мотор життя» прямо в серцевій перикардіальній сумці. Запропонували для цього тупі голки, а для виділення безпосередньо коронарної артерії — гумові нитки, що не можуть її прорвати. Природно, необхідна вправність, проте це не надхірургія. Загальні деталі операцій непогано відпрацьовані й у нас. Але мушу сказати, що від мене не тільки нічого не приховували, а, навпаки, прагнули навчити. Взагалі кардіохірурги — особливе, сердечне братство. Однак приступити до таких операцій у Києві я поки не міг. Не мав необхідного устаткування.
І ось минулої весни в інститут приїхав хірург із цього госпіталю Чарльз Райтер, а потім Рандольф Болтон. Вони привезли щось з апаратури. Хочу особливо підкреслити, — продовжує Анатолій Руденко, — що цю українсько-американську медичну лінію патронує Євангельська організація Джона Вуда в штаті Техас. Цей невтомний місіонер не раз бував у нас, безкорисливо піклуючись про допомогу клініці. І Вуд знаходить союзників. Так кілька десятків необхідних наборів нам надала безплатно компанія Genzym. А деякі пристосування зробили київські друзі.
— Втім, краще побачити, аніж почути, — пропонує доктор. — Йдіть у палату.
Підходимо до одного з пацієнтів. Сімдесят п’ять років, операцію зроблено позавчора, накладено п’ять шунтів. Руденко говорить, що можна підніматися.
— Відчуття нового народження, — відзначає прооперований. А зовсім недавно він за день приймав десятки таблеток нітрогліцерину...
— Цей вид операцій починає переважати, що цілком зрозуміло, — продовжує Анатолій Вікторович. — Робити їх повністю безкоштовно ми поки не можемо, потрібно гарантувати певний обсяг ліків. Але в цілому реконструкція стала доступна практично кожному, бо спонсирування, у відносно невеликих сумах, інші суспільні оплати, цілком реальні.
Хто ж складає «надії маленький оркестрик під управлінням любові»?
Мабуть, «диригенти» — анестезіологи Костянтин Ящук та Іван Прудкий, асистують зазвичай хірурги Артур Габріелян і Олександр Купчинський. Від анестезіологів залежить дуже багато, вони в більшій напрузі, аніж навіть при традиційному застосуванні АШК, адже безперервно контролюють і коректують функції серця. Та все ж результати варті витрачених для їхнього досягнення зусиль. Операція набула принципово нових рис.
Багато званих, але мало вибраних... Анатолій Руденко працює в інституті з 1978 року, але медицину й хірургію обрав, здається, ще з дитинства.
— У сім’ї я перший медик, — говорить він. — Родом із Черкаської області, Маньківського району. Повагу до професії лікаря мені прищепив дідусь, який мав до медицини лише опосередковане відношення. Річ у тім, що він працював у лікарні бухгалтером і щовечора із захопленням розповідав мені про успіхи хірурга, терапевта, педіатра... У Київський медичний інститут я вступив із першої спроби. Може, окрім знань, мало значення й те, що я був із села. На третьому курсі почав ходити на всі хірургічні чергування, оперувати, в основному, на кафедрі факультетської хірургії по бульвару Шевченка, 17. Тут мої наставники — хірурги Анатолій Войтенко, Леонід Заверний, Віталій Мальцев. Інтернатуру пройшов у Черкасах, у загальній хірургії. Отримав призначення в обласну лікарню швидкої допомоги. Однак вона лише створювалася, і я став шукати посаду самостійно.
Прийшов в інститут до Миколи Михайловича Амосова. «Робота в нас нелегка, — сказав він. — Усі втікають... Та якщо хочеш, розпочинай».
І пішли місяці й роки навчання, насамперед у Геннадія Книшова. Дванадцять років Руденко завідував відділенням хірургічного лікування інфекційних ендокардитів, захистив докторську дисертацію.
Лікування інфекційних ендокардитів... Це починання Книшова і Руденка взагалі безпрецедентне. Такі хворі, як правило, гинули, а тут їх почали оперувати, особливим способом обробляючи операційне поле і вживляючи штучний клапан. Оперували і рятували всупереч скепсису. На сьогодні у Київському інституті серцево-судинної хірургії накопичено обнадійливий, унікальний досвід: успішно прооперовано понад 1000 пацієнтів. Таких результатів немає ніде у світі. Коли торік на міжнародному конгресі кардіохірургів, що проходив у Ізраїлі, Руденко доповів про ці цифри, зал, як то кажуть, завмер.
Знову кабінет академіка Книшова, портрети знаменитих кардіохірургів світу з автографами.
— Хворих, які чекають нового втручання, чимало, — замислюється мій співрозмовник. — Отже, робота буде вестися в необхідному ритмі. Її соціально-медичне значення безсумнівне: це насправді повернення під небо і сонце, максимальне збереження працездатності серця, агресивна кардіологія в кращому розумінні цього поняття. Адже рішуче і грамотно атакується серйозна хвороба, причому з меншою хірургічною небезпекою, аніж раніше.
Перспективний напрям у цьому сенсі — використання мобільного телефона для екстреної діагностики гострої коронарної недостатності. Приставку для передачі ЕКГ за допомогою подібного телефона розробив керівник міжгалузевого медико-інженерного центру доктор медичних наук Борис Лазаретник, організаційно ідею підтримує президент АМН України Олександр Возіанов. Задум виглядає так: створюється банк вихідних ЕКГ, і в разі потреби користувач системи зв’язується з нашим інститутом, де ми хочемо налагодити відповідну цілодобову службу. Скажімо, небезпека підтверджена. Виїжджає реанімобіль, проводиться термінова коронарографія і, якщо потрібно, негайна операція, перевага віддається новому типу. Скажете — утопія... Ні, не утопія, а реальний шлях боротьби за порятунок серця, коли рахунок пішов на години і хвилини.