Пішов другий рік експериментові з реформи охорони здоров’я у трьох «пілотних» регіонах країни. Вінницькій області (разом із Донецькою та Дніпропетровською) випало «обкатати» на практиці проект реформи цієї соціально значущої (і уразливої) галузі. З початку поточного року в експериментальних регіонах мала запрацювати реструктуризована первинна медико-санітарна допомога - амбулаторії сімейних лікарів і консультаційно-діагностичні центри. У Вінницькій області відбулося об’єднання лікувальних установ первинної ланки під єдиним керівництвом центру первинної медико-санітарної допомоги. І відбулася (а в обласному центрі - тільки почалася) реорганізація дільничних лікарень в амбулаторії загальної практики (сімейної медицини).
Кабінети сімейних лікарів почали приймати пацієнтів уже торік, але їх поки що недостатньо. Амбулаторії сімейної медицини створено на базі ФАПів, де обслуговувалося понад 1000 осіб. Тепер в області за принципом загальної практики (сімейної медицини) працюють 618 лікарів, а потрібно ще 250. Тому перепідготовка триває. Шлях універсалізації лікаря - дуже серйозний і тривалий процес. Вінницькі фахівці кажуть: щоб медик став справжнім сімейним лікарем, потрібно від п’яти до десяти років.
Навряд чи нестачу сімейних лікарів у селах області компенсують фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи), на Вінниччині їх поки що залишилося 933.
- У села, куди не ступала нога лікаря, тепер виїжджають сімейні лікарі, і всі знають графік прийому, - запевняє начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Лідія Діденко. - Крім того, витрати на медикаменти для первинної ланки збільшилися втричі за рахунок скорочення ліжко-місць в амбулаторіях, зменшилося дублювання послуг. Ми змогли поліпшити матеріальне забезпечення лікувальних установ сільської мережі. Обласна влада купила 51 автомобіль для сільської медицини, певну кількість закуповували на місцях, але цього, звісно, недостатньо.
На загал у кожному районі процес реформування відбувається по-різному. У Літинському, наприклад, не закрили жодної медичної установи. У смт Гнівань Тиврівського району реорганізація дільничної лікарні викликала незадоволення місцевих жителів, і скандал докотився до депутатів Верховної Ради.
Обласна влада обіцяє до 2013 року створити мережу амбулаторій загальної практики (сімейної медицини), максимально наближених до місць проживання населення. Їх кількість має сягнути 280 (нині - 184). Крім того, планується доукомплектувати амбулаторії сімейної медицини автотранспортом. Але це поки що тільки обіцянки.
Сам же обласний центр у відкритті кабінетів сімейних лікарів рухається дрібними кроками. Поки що на запитання здивованих мам малюків, котрі значаться на дільниці, наприклад, першої дитячої поліклініки, що переїхала у приміщення колишнього «дорослого» гастроцентру, лікарі розводять руками - мовляв, телефонуйте в реєстратуру й довідуйтеся, куди - кому. Добре, що ці будинки розміщені неподалік один від одного. Планується в кожному з уже створених центрів первинної медичної допомоги організувати ресепшен, де один лікар і дві медсестри прийматимуть та скеровуватимуть пацієнтів у кабінети. До речі, інтерес місцевої спільноти саме до вивільненого приміщення першої дитячої міської лікарні не банальний. Адже воно - архітектурна пам’ятка і розміщене в дуже мальовничому куточку над Південним Бугом, прямо «ластівчине гніздо».
А поки що в нових приміщеннях «дорослої» лікарні обживаються педіатри.
«Нашому місту потрібно 245 сімейних лікарів, - каже заступник вінницького міського голови Андрій Рева. - У нас таких, хто відповідає теперішнім вимогам, може, людей із п’ять. Щоб інші відповідали цим вимогам, у них має бути стимул. Якщо лікар працює за трьох або п’ятьох, то й зарплату йому мусимо платити відповідну, за умови, що він пройде курси і ми контролюватимемо його кваліфікацію. Отже, треба створити систему, яка б дозволила через певний відтинок часу отримати такого професіонала. Хіба можна це зробити за лічені місяці чи за рік?»
Запитань більше, ніж відповідей. Наприклад, багатьох хвилює організація роботи районних станцій «швидкої допомоги». Передбачається, що всі вони підлягатимуть єдиному центру у Вінниці. Виїхав лікар чи не виїхав, є в нього «гума», бензин і куди він взагалі поїхав - у районах ніхто цього не контролюватиме.
І це далеко не все. Нині деякі керівники міст і районів не погоджуються віддавати лікувальні установи вторинного рівня (лікарні) на баланс обласної влади. Навіщо це робиться? І до чого призведе? Наприклад, представникові однієї з віддалених, припустімо - Піщанської, райлікарні, щоб затвердити штатний розпис або вирішити інші питання, треба буде їхати в обласний центр. Наскільки збільшиться штат чиновників обласного управління охорони здоров’я? Для чого тоді галузеві управління райдержадміністрацій?
Своє небажання віддавати міські лікарні висловлює мер Ладижина Валерій Коломойцев. Міська влада Вінниці теж категорично проти передачі муніципальних лікарень під крило обладміністрації. Певна річ, частково втрачається сфера впливу для міст і районів. Так, прикро. Тим більше якщо раніше муніципальні власті багато вклали в реорганізацію медицини. І тепер, якщо вторинний рівень перейде в область, то область тягнутиме пацієнтів на себе. У результаті кількох етапів переговорів нагорі начебто погодилися залишити лікарні в розпорядженні муніципальної влади Вінниці, але при цьому забрали 130 млн. грн. з необхідних на потреби медицини 200 млн. грн. Правда, обіцяли повернути у вигляді субвенції з обласного бюджету. Але обіцяти - не означає зробити.
- Місто - самодостатня структура, - каже мер Вінниці Володимир Гройсман. - У ній мають бути і первинний, і вторинний рівні медичної допомоги, і лікарня швидкої допомоги, яку ми п’ять років буквально по гвинтику складали. І взагалі, багато цікавих моментів відбувається. Наприклад, якщо раніше 75% прибуткового податку від фізичних осіб залишалося в міському бюджеті, то тепер залишається рівно 50%. А 25% податку вилучається в обласний бюджет. Мотивують тим, що оскільки лікарні переходять в область, то й частину грошей теж треба забрати на їхнє утримання. Ми аналізували структуру цих 25%. Виходить сума більша, ніж потрібно на обслуговування лікарень. Ці кошти нібито повернуть у міський бюджет у вигляді субвенцій.
Та ще більше буде пристрастей, коли почнуть організовувати госпітальні округи. В обласного керівництва поки що немає єдиної думки щодо їх кількості, розглядаються варіанти - від 18 до 21. Але це офіційна версія. З інших джерел просочилася інформація, що їх може бути всього п’ять або шість. В області 27 районів. Уже не буде такого поняття як ЦРЛ, будуть лікарні планового лікування, інтенсивного лікування, відновного лікування, хоспіси. З кількістю лікарень інтенсивного лікування місцева влада має визначитися вже нинішнього року. Уявляю собі радість вагітних та їхніх родичів, коли виявиться, що народжувати треба буде їхати в сусідній район. Те ж саме й з хірургічною допомогою.
На сьогодні є побоювання, що тепер, так би мовити, під шумок, може відбутися дерибан лікарень другого рівня (клінічних, багатопрофільних), потім усій Україні дозволять піти по легшому варіанту реформи, а «пілоти» виявляться у програші, втративши ту медицину, яка була. Хоча офіційна Вінниця запевняє: дуже добре, що ми опинилися в експерименті, це дає нам можливість розробляти варіанти, а не виконувати запропоноване. Адже ясно як божий день, що сільськогосподарська Вінницька область із розгалуженою мережею населених пунктів - одна ситуація, Донецька - промислова, з компактним проживанням населення, - зовсім інша. І організація медичної допомоги в цих регіонах об’єктивно має різнитися. Нам потрібно знайти оптимальний варіант. А головне - зробити те, що необхідно людям.