Плацебо — термін, який означає таблетку-«пустушку», зовні цілком ідентичну справжній. І ось що цікаво: плацебо-ефект під час проведення наукових випробувань ефективності ліків іноді сягає тридцяти відсотків... Реформу охорони здоров’я оголошували неодноразово. Але найчастіше, на жаль, була лише її видимість, тобто плацебо. Реформу охорони здоров’я начебто оголошено знову. Але нечітко й невизначено, аж до того, чи потрібна вона взагалі.
Якщо поглянути на офіційний сайт Мінздоров’я — там безліч різноманітної інформації, різних програм і взагалі документів, які складаються з абсолютно правильних слів. Попри велику кількість програм, смертність в Україні, як і раніше, перевищує народжуваність і рівень захворюваності від основних неінфекційних хвороб та туберкульозу продовжує зростати.
Гостроту проблеми смертності від хвороб у працездатному віці важко переоцінити: з-поміж усіх причин смерті людей віком до 60 років кончина від хвороб становить понад 70%. Вдумайтеся в ці цифри: від хвороб щодня помирає майже в 2,5 разу більше наших співвітчизників, ніж з усіх інших причин, включно з аваріями, травмами, стихійними лихами тощо. При цьому левова частка припадає на онкологічні, серцево-судинні захворювання й туберкульоз. Вилікувати ці хвороби можна за умови їх раннього виявлення. Але в тому-то й проблема — на ранніх стадіях вони ніяк себе не виявляють і визначити їх можна лише шляхом профілактичного медичного огляду.
Отже, потрібні не лише правильні слова. Я запропонував би на титульній сторінці сайту Мінздоров’я розмістити лише три показники: оперативна статистика за добу — кількість померлих від хвороб та з інших причин, кількість народжених і природний приріст. Якщо приріст зі знаком «плюс» — Мінздоров’я може приймати поздоровлення, якщо зі знаком «мінус» — усі програми з правильними словами почепити, самі знаєте куди.
Пропоную для розгляду кілька концептуальних напрямів такої реформи:
— запровадження обов’язкового щорічного профілактичного медогляду;
— стандартизація лікувально-профілактичних послуг;
— запровадження обов’язкового медичного страхування;
— зміна системи фінансування й управління лікувальними установами;
— зміна кваліфікаційних вимог і принципів оплати праці працівників охорони здоров’я.
Мінздоров’я повинне перетворитися з міністерства з лікування хвороб, латання дірок у власному бюджеті та спроб керувати кожною лікувальною установою в країні — на міністерство, яке формує політику в галузі охорони здоров’я.
Завдання номер один — провести медогляд працюючого населення, отримати реальні дані про поширеність захворювань і сформулювати конкретні заходи стосовно зниження смертності. І вже під них коригувати структуру лікувальних установ та потребу в кадрах медичних фахівців. Якщо ви запитаєте: «Невже в Мінздоров’ї немає реальних даних про поширеність найнебезпечніших захворювань?» — відповідаю: немає й не може бути, оскільки впродовж останніх п’ятнадцяти років не проводився жоден профілактичний медогляд на основі єдиних стандартів, а без цього робити висновки про захворюваність не можна.
Принципи проведення медоглядів, їх обсяг, трактування тощо мають визначатися єдиним загальнодержавним стандартом. Такі стандарти давно опубліковані в документах ВООЗ, принципи раннього виявлення хвороб на основі медоглядів та етапного послідовного лікування свого часу з успіхом застосовувалися в системі колишнього 4-го управління Мінздоров’я. На основі цих стандартів у кожної людини визначається рівень здоров’я — критерій, за яким обчислюється розмір індивідуального внеску на обов’язкове медичне страхування за принципом: чим вищий рівень здоров’я, тим нижчий страховий внесок.
Процедура медогляду має здійснюватися щорічно й поповнювати даними особисту «Історію здоров’я» з видачею індивідуального страхового поліса (на кшталт карток соціального страхування).
Систему обов’язковості профілактичного медогляду доцільно прив’язати до обов’язковості медичної страховки. А наявність обов’язкової медичної страховки як необхідну умову працевлаштування на будь-якому підприємстві закріпити законодавчо. Причому обов’язкове медичне страхування повинне бути диференційоване, а саме: величина страхового внеску обернено пропорційна рівню здоров’я. Щоб унеможливити дискримінацію за рівнем здоров’я, розмір нарахованого страхового внеску, який сплачує роботодавець, має бути однаковий для всіх (спільний зі страховиками державний стандарт з урахуванням регіональних і професійних особливостей), але сплата в страхову компанію здійснюється з урахуванням рівня здоров’я — максимальна сума у хворих, мінімальна в здорових, при цьому залишок грошей від сплати страхового внеску, порівняно з нарахованим, може виплачуватися працівникові як бонус за здоров’я.
У результаті бути здоровим стане вигідно. Проігнорувати медогляд не можна, бо без нього не отримаєш страхового поліса, а без поліса не візьмуть на роботу і страхова компанія не оплатить твоє лікування в лікарні чи поліклініці. У страхове покриття з обов’язкового медичного страхування потрібно включити всю невідкладну допомогу, лікування гострих хвороб і загострень хронічних, включно з операціями й медикаменти на період лікування (єдиний держстандарт).
При цьому людина, котра має поліс, може звернутися по допомогу в будь-яку медичну установу, державну чи приватну. Підприємство, яке надало послуги, отримає оплату від страхової компанії, що буде зацікавлена в тому, аби уважно стежити за обсягом послуг, їх відповідністю стандартам. Тобто з’являється нормальний ринковий контроль над використанням грошей («ліві» лікарняні листки зникнуть відразу після запровадження такої системи).
Основою зміни структури фінансування переважної більшості лікувальних установ будь-якої форми власності повинен бути принцип: оплата (відшкодування) за надані послуги через страхову компанію. Її величина визначається на основі єдиного загальнодержавного стандарту. Такий підхід примусить лікувальні установи боротися за пацієнта, поліпшуючи якість послуг. На колишніх принципах фінансування мають залишитися тільки спеціальні державні установи, на кшталт відділень із лікування особливо небезпечних інфекцій тощо.
Зміна принципів фінансування, а як результат — і структури управління в системі Мінздоров’я, без збільшення бюджетних витрат сформує повноцінне конкурентне середовище у сфері надання медичних послуг, що, своєю чергою, сприятиме радикальному поліпшенню їхньої якості.
Стосунки «лікар-пацієнт» також мусять зазнати змін і стати, по суті, договірними, зі взаємними зобов’язаннями й відповідальністю. Причому юридичні наслідки мають наставати як за неправильне рішення (невиконання стандарту з боку лікаря), так і за помилкові дані чи приховування інформації про стан здоров’я з боку пацієнта.
Не розумію, чому, наприклад, психіатрична лікарня обов’язково має бути схожа на погану в’язницю і чому недержавна медична установа не може лікувати деяких видів інфекційних хворих. Адже головним мусить бути виконання стандартів з якості та обсягу послуг, включно з вимогами до оснащеності, кваліфікації кадрів тощо.
Кваліфікація медичних кадрів — ще одна проблема, яка потребує радикальних змін, причому не так у первинній медичній освіті, як передусім і в основному — у вторинній медичній освіті, або в тому, що заведено називати ФУЛ (факультет удосконалення лікарів, атестація тощо) і що нині перетворилося на кричущу формальність. У результаті кваліфікація основної маси медперсоналу, м’яко кажучи, відставала від сучасного рівня. А лікарська ж професія потребує постійного поновлення знань, запровадження нових методів і т.п.
Необхідна організація повторного навчання на базі сучасних медстандартів. Перевірка кваліфікації, атестація медпрацівників та лікувальних установ усіх форм власності, включно з державними (у тому числі відомчими), на основі єдиних вимог.
Впровадження наукового підходу й оцінка нових методів лікування, діагностики (для непоінформованих — відгук такої-то кафедри з приводу такого-то методу лікування) не є науковим методом оцінки. Науковий метод лише один — багатоцентрове (краще в різних країнах), подвійне, сліпе, незалежне дослідження з плацебо-контролем за умови достатності (статистичної й репрезентативної) вибірки. Якщо результат у контрольній групі значно вищий, ніж у групі плацебо, ефект доведено.
* * *
Ідею реформи, її основну концепцію я сформулював би як впровадження ринкових механізмів у сферу охорони здоров’я плюс орієнтир на сучасну медичну науку. На базі цієї концепції реформа справді буде корисною, а не перетвориться на чергове «бюрократичне плацебо».
