Нещодавно об’єднані сили парламентської опозиції польського сейму зробили першу серйозну атаку проти одного з міністрів нового уряду, створеного коаліцією лівих сил. Фракції партій Громадянська платформа, «Право і справедливість», а також Ліги польських родин спробували висловити вотум недовіри міністрові охорони здоров’я Польщі Маріушу Лапінському. Правляча коаліція лівих партій СЛД—СП—ПНП більшістю голосів захистила свого міністра, але дебати з цієї проблеми були настільки гострими, що сам міністр пообіцяв поскаржитись парламентській комісії з питань етики на представника ГП Ельжбету Радзішевську, яка зачитувала «звинувачення», і подати проти неї позов до цивільного суду. Щоправда, згодом на запитання кореспондента «ДТ» — «Чи подав міністр до суду?» — пані Радзішевська з ентузіазмом відповіла: «Ще ні, але сподіваюся, що подасть». Зацікавленість пані депутата цілком зрозуміла, адже в суді вона змогла б навести докази «вини» міністра Лапінського, чого не можна зробити з парламентської трибуни.
Ельжбета Радзішевська з трибуни сейму, зокрема, звинуватила міністра в тому, що йому «бракує елементарних особистих якостей для виконання обов’язків міністра охорони здоров’я», що він «втратив здатність вести громадський діалог» і що взагалі «легковажить основами устрою Речі Посполитої». Ні для кого не секрет, що «суспільний» характер звинувачень міністра пов’язаний із проведеними ним досить радикальними кадровими чистками та ігноруванням «голосу знизу». Маріуш Лапінський також не залишився в боргу — у своєму виступі він дорікнув опозиції за лобіювання інтересів фармацевтичних фірм і власників аптек, а ще назвав депутатів ГП «політичними шкідниками», котрим, до того ж, «самим бракує кваліфікації, щоб займатися політикою».
Попри сильний «особистісний» акцент парламентської дискусії, суть справи не тільки, чи й не стільки в особі міністра охорони здоров’я, скільки в запропонованій ним програмі «Національна система охорони здоров’я». Польський уряд уже прийняв цю програму, оскільки в ній знайшлося місце головним передвиборним обіцянкам, які давала своїм виборцям коаліція лівих партій, що перебуває сьогодні при владі. В основі цих обіцянок лежала відмова від втілення найбільш суперечливих елементів реформи системи охорони здоров’я, яку 1999 року почав здійснювати попередній уряд правих сил на чолі з Єжи Бузеком.
Започатковуючи реформу, її автори наголошували на необхідності децентралізації системи охорони здоров’я та пристосуванні її до вимог вільного ринку. Головним пунктом реформи стало створення кас взаємодопомоги пацієнтів, т.зв. кас хворих (КХ). Їх було створено в кожному з 17 воєводств, і вони перебрали на себе відповідні функції та кошти з єдиної до того централізованої системи. «З 1 січня ви зможете самі вибирати собі лікаря. Такого, якому ви довірятимете. Не буде обов’язкової районізації...», — так у телевиступах рекламував реформу попередній міністр охорони здоров’я. Громадяни країни були «приписані» до своїх КХ, які мали покривати витрати за надання послуг пацієнтові будь-яким медзакладом країни чи дофінансовувати купівлю пільгових ліків у будь-якій із аптек. Лікарі почали заробляти залежно від кількості обслужених пацієнтів, а не за кількість годин, проведених на роботі.
Значною мірою реформа вдалася. «Хоч би як критично підходили ми до реформ Єжи Бузека, все ж завдяки їм почали діяти ринкові механізми — каси хворих уперше підрахували вартість медичних послуг, з’явилась конкуренція з боку приватних медичних закладів» — писав авторитетний тижневик «Wprost».
Однак певний хаос першого етапу впровадження реформи плюс корупція в самому середовищі медпрацівників призвели до низки інцидентів, які негативно позначилися на оцінці нововведень громадською думкою. ЗМІ повідомляли про пацієнтів, які померли на порозі лікарень, бо їм відмовили в допомозі через невизначеність, хто саме за них має заплатити. Контрольні державні органи зафіксували випадки, коли КХ отримували рахунки за лікування одного й того ж хворого в системі охорони здоров’я одночасно у різних медичних закладах і т.д. Після підбиття річних підсумків з’ясувалося, що деякі КХ отримали істотні прибутки, а інші стали значними боржниками бюджету. Все це призвело до того, що 69% польського суспільства зажадало скасування нововведень.
З таким фактом не могли не рахуватися політики Союзу лівих демократів, йдучи на парламентські вибори восени минулого року. Однією з головних передвиборних обіцянок СЛД у сфері медицини стала ліквідація КХ. Цим СЛД вторило очікуванням пересічного поляка, підходи якого до охорони здоров’я часто формують суспільна інерція та страх за своє майбутнє, особливо великий у період економічної кризи, про що так часто говорилося перед виборами і в перші місяці після них.
Згідно з наведеними журналом «Wprost» даними Центру досліджень громадської думки «СВОS», 72% респондентів хочуть, щоб відповідальність за їхнє здоров’я лежала на державі. За даними Інституту досліджень ринкової економіки, 79% учасників опитування виступає за збільшення бюджетних видатків на охорону здоров’я, але водночас 68% не погоджуються платити вищі податки з цією метою. Саме на таких людей розраховані заяви міністра Лапінського на кшталт: «Нарешті система охорони здоров’я служитиме пацієнтам», зроблені ним з нагоди публічної презентації програми «Національна система охорони здоров’я».
Головний пункт програми — це «заміна 17 КХ єдиним Національним фондом охорони здоров’я». Тобто тепер міністерство виділятиме лікарням кошти на технічне оснащення і ремонти, визначатиме перелік «публічних лікарень», які перебуватимуть на повному утриманні держави, готуватиме і впроваджуватиме реєстр медичних послуг, які надають медзаклади обов’язково чи за додаткову платню, тощо. «Цей проект вражає своєю поверховістю. Єдине, що в ньому можна угледіти, — це бажання централізувати систему. Схоже, міністр розуміє нагляд і контроль як безпосереднє керівництво», — критикує Маріуша Лапінського Ельжбета Радзішевська.
Суспільство, яке на загал переконане, що система охорони здоров’я незадовільна і її треба міняти, залишається байдужим до закидів опозиції на адресу міністра, оскільки до кінця й не зрозуміло, про що йдеться. У Польщі побутує прислів’я: «Коли невідомо, про що йдеться, то йдеться про гроші». Підтвердження цього несподівано навела на минулому тижні газета «Жечпосполіта», «пронюхавши» інформацію, що контрреформа міністра Лапінського мала б вилитися польським платникам податків у 3 млрд. злотих (близько 750 млн. доларів) — втричі більше, ніж коштувала б не доведена до розуму реформа охорони здоров’я, розпочата у 1999 році. Однак уряд програму Маріуша Лапінського затвердив, а сам міністр розпочав її реалізацію. Перші результати очікуються уже в наступному році. А поки що ніхто не може остаточно відповісти на запитання: «Реформа чи антиреформа системи охорони здоров’я Польщі принесуть більше користі польським пацієнтам?»