1971 рік вважається знаковим в історії боротьби з онкозахворюваннями, тому що саме тоді президент США Річард Ніксон оголосив війну раку. Трохи менше 100 млрд. дол., виділених з того часу на боротьбу з цим страшним захворюванням, вважаються прикладом одних із найменш ефективних інвестицій. В Америці щорічно рак забирає життя 560 тисяч людей, і завзято бореться за статус «убивці номер один». Примітно, що нинішній лідер рейтингів «убивць» — серцево-судинні захворювання — радикально здав свої позиції. У першу чергу завдяки розробці в тих же 70-х роках препаратів, що знижують рівень холестерину в крові та очищують просвіт судин.
Сучасна онкологія таким прогресом похвалитися не може. Особливо тоді, коли рак діагностується на стадії формування метастаз. Нещодавно статистика стверджувала, що пацієнт з діагнозом рак легенів на цій стадії має не більше трьох відсотків шансів пережити найближчі п’ять років.
Проте зараз ситуація кардинально змінилася. Ні, рак на стадії утворення метастаз ще не став виліковним захворюванням. Однак впевнено переходить із групи смертельних у групу хронічних. Інакше кажучи, сучасні засоби терапії дозволяють продовжувати життя пацієнтів на довгі роки, і при цьому зберігати цілком прийнятний рівень життя. Щоправда, кожен з новомодних засобів досить швидко викликає ефект звикання. З іншого боку, темпи розроблення нових препаратів дедалі пришвидшуються, і в пацієнта достатньо шансів «зіскочити» з «заяложеного» препарату на новий. І дійти в такий спосіб до винаходу засобу, що нарешті дозволить радикально вилікувати цю страшну хворобу.
У директора протиракової програми Онкологічного центру імені Андерсена у Хьюстоні Майкла Фіша подібна модель контролю над хворобою викликає асоціації з автостопом. Мало кому вдається зупинити машину, яка одразу їде із пункту відправлення безпосередньо у пункт призначення. Набагато легше добиратися на попутних через проміжні пункти. Інша справа, що головна принада поїздки автостопом – це «шара, пліз». Тоді як протиракова терапія потребує вагомих щомісячних вливань.