Вірус Ебола вирвався за межі Західної Африки, - його вже виявляють у США та європейських країнах. Недавно в Іспанії по поверненні з Ліберії та Сьєрра-Леоне від цієї хвороби померли два священики. Жертвою вірусу стала й медсестра іспанського госпіталю, яка доглядала за одним із них. Цей випадок видався настільки неймовірним, що в мадридській клініці провели повторні обстеження пацієнтки, - на жаль, діагноз підтвердився.
Віруси, як відомо, не знають кордонів. Чи можна в Україні заразитися лихоманкою Ебола?
Відповіді на це запитання довелося почути найрізноманітніші. Чиновник Мінздоров'я здивувався: "Як можна заразитися, коли в нас немає прямих авіарейсів із країн Західної Африки?". У київському Центрі здоров'я переконані, що причин для стурбованості немає, - розробляється алгоритм взаємодії лікарів різних спеціальностей. У департаменті охорони здоров'я КМДА теж заспокоюють: ситуація в столиці - під контролем, лікарі розуміють, що головне - виявити й ізолювати хворого.
Припустімо, виявили, ізолювали. А далі? Як відрізнити вірус Ебола від інших захворювань, симптоми яких на ранній стадії досить схожі - висока температура, слабкість, головний і м'язовий біль, нудота тощо? Список "підозрюваних" довгий: менінгіт, малярія, черевний тиф, шигельоз, холера, лептоспіроз, рикетсіоз, гепатит та інші вірусні геморагічні лихоманки. Навряд чи тут допоможе стандартне для наших лікарень обстеження - загальний аналіз крові та УЗД на апараті, придбаному в минулому столітті.
"Для діагностики хвороби Ебола насамперед використовують такі методи: полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), виділення вірусу в клітинних культурах, імуноферментний метод для виявлення антигенів цього вірусу та електронну мікроскопію, - пояснює директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб НАМН України, професор Вікторія ЗАДОРОЖНА. - Вірус Ебола - загальна назва для вірусів роду Ebolavirus, яких налічується п'ять видів.
Як відбувається інфікування? В Африці документально підтверджені випадки зараження людей від інфікованих шимпанзе, горил, мавп, плодоїдних кажанів, а також лісових антилоп і дикобразів, виявлених хворими чи мертвими у вологих лісах. Наприклад, у 1996 р. в Габоні було зафіксовано спалах, коли захворіло 37 людей, із яких 21 померла. Випадок для Африки типовий - мисливці знайшли в лісі шимпанзе і з'їли його. Після чого 19 з них захворіли й поширили вірус у своїх сім'ях.
Первинне інфікування вірусом Ебола відбувається при тісному контакті людини з кров'ю, органами, виділеннями чи іншими рідинами організму хворих тварин. А спалахи захворювання трапляються при передачі вірусу від людини до людини. В Африці існують поховальні обряди, в яких люди, присутні на похороні, мають прямий контакт із тілом покійного (обнімають, цілують і т.д.), що теж є одним зі шляхів інфікування.
- Вірус Ебола може передаватися тим самим шляхом, що й СНІД?
- Це можливо при контакті з хворою людиною. Вірус передається з біологічними рідинами, виділеннями з організму - кров'ю, мокротинням, спермою, молоком матері тощо. Навіть якщо людина видужала, вона може бути джерелом небезпеки. Вірус Ебола може передаватися через сім'яну рідину впродовж досить тривалого періоду (до трьох місяців) після клінічного видужання.
У країнах Західної Африки зафіксовано багато випадків внутрілікарняного зараження. Медичний персонал заражається вірусом Ебола внаслідок порізів або уколів інфікованими предметами під час догляду за хворими чи розтинання трупів хворих. Описані також випадки лабораторного інфікування, коли основним джерелом зараження є контаміновані ріжучо-кілкі інструменти.
- Через скільки днів після зараження проявляється хвороба Ебола?
- Інкубаційний період варіюється від двох до 21 дня.
- За три тижні людина може добратися з Африки до будь-якої країни світу. Навіть коли туди немає прямих рейсів. А потім виявиться, що разом із нею подорожує й вірус Ебола. Які основні симптоми цієї хвороби?
- Початок захворювання часто супроводжується раптовою появою лихоманки, сильною слабкістю, болить голова, горло, м'язи. Далі йдуть блювота, діарея, висип, порушення функцій нирок і печінки, в окремих випадках - внутрішні та зовнішні кровотечі. Лабораторні тести показують низькі рівні лейкоцитів і тромбоцитів, поряд із підвищеним вмістом ферментів печінки.
Хворі залишаються заразними доти, доки їхні кров та виділення містять віруси. Зафіксовано випадок, коли в пацієнта, інфікованого в лабораторних умовах, вірус Ебола був ізольований із сім'яної рідини на 61-й день після захворювання.
Видужання відбувається повільно. Після гострої фази (а вона триває 14-16 днів) стан хворих поступово поліпшується впродовж кількох тижнів. Але все це супроводжується відсутністю апетиту, втратою маси тіла, сильною слабкістю та випадінням волосся. Після зникнення лихоманки ще довго помітні зовнішні ознаки хвороби - глибоко запалі очі, спотикання під час ходьби, виражена кахексія, загальна втома".
Учені стверджують, що вірус Ебола (починаючи з 1976 р.) викликав шість великих епідемічних спалахів і понад 20 локальних. Безумовно, далеко не вся інформація зафіксована й опрацьована. Але наявні дані свідчать, що коефіцієнт смертності від вірусу Ебола впродовж усього періоду залишається стабільно високим - понад 70%. При цьому у Гвінеї, Ліберії та Сьєрра-Леоне рівень летальності приблизно однаковий.
Чи варто серйозно ставитися до вірусу Ебола, з огляду на той факт, що він "постійно прописаний" у Західній Африці? Судячи з інформації на інтернет-сайтах, наші лікарі ставляться до нього, так би мовити, поблажливо, мовляв, ми все-таки не в Африці живемо, антилопи в лісі не валяються, та й кажани, від яких заражаються тамтешні жителі, в нас не водяться.
Пригадується, схожий скепсис викликали й повідомлення про СНІД. Тепер на цю тему вже не жартують.
Дослідники звертають увагу на цікаву особливість щодо мавп. У США в 1989 р. під час карантину мавп, імпортованих з Філіппін, було виявлено один із підтипів вірусу Ебола, небезпечний для приматів, але не патогенний для людини. Упродовж двох років фіксувалася висока летальність серед макак в американському розпліднику. У кількох працівників розплідника було виявлено специфічні антитіла на тлі відсутності симптомів хвороби. До речі, інфікованих мавп із Філіппін виявляли й під час карантину в Італії, на щастя, люди від цього не постраждали. (Цікаво, а мавпочки, з якими тиняються фотографи на вулицях наших міст, - легально потрапили до країни? Пройшли карантин?).
На думку вчених, ці факти примушують не просто замислитися, а серйозно зайнятися дослідженнями. Як і звідки в людей, котрі працюють у розплідниках з макаками, з'явилися антитіла? Чи не повториться на Філіппінах ситуація, схожа на ту, яка склалася в Західній Африці? Віруси - великі майстри мутацій, від них можна очікувати яких-завгодно сюрпризів. Наскільки відомо, нинішній спалах хвороби Ебола спочатку не викликав особливої заклопотаності світової спільноти, але за півроку він уже сягнув масштабів епідемії в таких країнах, як Гвінея, Ліберія та Сьєрра-Леоне.
Це примусило ВООЗ зробити заяву, що спалах хвороби Ебола в 2014 р. у Західній Африці становить "надзвичайну подію та ризик для здоров'я населення" в інших країнах. Раніше випадки захворюваності фіксували в невеликих населених пунктах, а тепер вони трапляються не тільки в малонаселених сільських районах, а й у густонаселених містах. Вірус не розрізняє, хто - абориген, а хто - приїжджий. Буває, гості Африки, повертаючись додому (у США, Іспанію), стають пацієнтами клінік. При цьому коефіцієнт летальності, на жаль, близький до африканського.
Досі здається, що африканська річка Ебола - на іншій планеті? Глобалізація й міграція швидко долають будь-які відстані. За даними дослідників, вірус Ебола (а саме - Zaire ebolavirus) вже кілька разів виявляли на території сусідньої з нами держави - у Росії. (Інформацію приховували від ЗМІ, про ці випадки стало відомо з наукової літератури). Наприклад, у 2004 р. інфікування відбулося в лабораторних умовах. Наслідок, як і в попередньому випадку, був летальним.
"На жаль, досі не існує як комерційних вакцин, так і специфічного лікування хвороби Ебола, - констатує Вікторія Задорожна. - Застосовується інтенсивна підтримуюча терапія, спрямована на стабілізацію рідинного та електролітичного балансу, кисневого статусу й артеріального тиску. Знайти спосіб лікування та профілактики цієї хвороби намагалися різні дослідники.
Є підстави вважати, що вірус Ебола, поряд зі збудниками не менш небезпечних лихоманок Марбург і Мачупо, може бути використаний як біологічна зброя. У 1990-х у Росії отримали специфічний кінський імуноглобулін для екстреної профілактики хвороби Ебола. Під час експериментальної інфекції на мавпах було використано комплекс медикаментозних препаратів, спрямованих на корекцію вторинного імунодефіциту і геморагічного синдрому. Однак ці відкриття так і не стали офіційним засобом боротьби з зазначеною хворобою.
Впродовж останніх місяців про розробку перспективних препаратів проти вірусу Ебола заявляли виробники зі США, Японії та Канади. У зв'язку з невпинним погіршенням епідемічної ситуації в Західній Африці, що набуло небачених масштабів від часу відкриття вірусу, ВООЗ вважає прийнятним (у тому числі й з етичної точки зору) застосування експериментальних препаратів, які продемонстрували свою ефективність в експериментальних умовах для лікування та профілактики хвороби Ебола".
З часу відкриття вірусу Ебола минуло майже 40 років. Наука не може пояснити, чому він так активізувався саме у 2014 р.: майже 40% випадків захворювань зафіксовано впродовж кількох останніх тижнів.
Улітку, коли з'являлася інформація про нові спалахи то в одній, то в іншій африканській країні, здавалося, ця інформація нас не стосується, - своїх проблем хоч греблю гати. Восени ситуація змінилася. Чому? У вересні-жовтні в Україну приїжджають на навчання студенти з різних країн, у тому числі й Західної Африки. На засіданні вченої ради Міністерства охорони здоров'я чиновники загалом визнали, що їх не дуже тішать такі гості, навіть намагалися деяких відраджувати, мовляв, війна в Україні, криза, взимку нічим буде опалювати будинки й гуртожитки. Але ерудити з Нігерії, Ліберії та Конго заявили, що готові гризти граніт науки і в таких умовах, оскільки в них удома небезпечніше й страшніше, ніж у нас.
На запит DT.UA, скільки студентів із Африки навчається в Україні, яких заходів вживає Мінздоров'я для виконання норм санепідрежиму та захисту громадян у зв'язку із загрозою поширення небезпечного інфекційного захворювання, як того вимагає національне законодавство, а також ВООЗ, офіційну відповідь надіслала Державна санепідслужба.
"За інформацією Центру міжнародних програм Міністерства охорони здоров'я, у вищих медичних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти МОЗ навчаються 1 570 громадян із країн Західної Африки, де зафіксовані спалахи хвороби Ебола. Найбільша кількість громадян, котрі навчаються, з Нігерії - 1 104 чол., Гани - 328, Камеруну - 65, Конго - 37, Сьєрра-Леоне - 13, Ліберії - 4.
Медичні огляди студентів проводять медпрацівники медпунктів навчальних закладів або студентських поліклінік за місцем навчання чи проживання.
Відповідальні за виконання правил санітарно-гігієнічного режиму (СанПіН 4719-88) адміністрації гуртожитків, а також адміністрації організацій, у чийому підпорядкуванні перебувають гуртожитки".
Студенти з Африки навчаються не тільки в медичних університетах. З огляду на ситуацію з Донбасом та Кримом, сьогодні важко сказати, скільки їх прибуде і куди. Торік екс-міністр освіти Д.Табачник хвалився, що в українських вишах навчаються близько 50 тис. іноземців. Наші експерти стверджують: у 2014 р. право навчатися в Україні мають понад 6 тис. жителів африканських країн.
Серед них, зрозуміло, і громадяни держав, у котрих зафіксовано спалахи хвороби Ебола. Оскільки інкубаційний період триває три тижні, можна очікувати будь-яких сюрпризів. Не слід також забувати, що вірус передається впродовж трьох місяців після клінічного одужання. Спосіб життя африканських студентів, безперечно, далекий від чернечого, а вірус Ебола передається таким самим шляхом, що й СНІД.
Чи можна вважати ситуацію абсолютно безпечною? Чиновники від медицини стверджують: усе перебуває під контролем, - розраховуючи, що суспільство їм повірить. Слід гадати, вже визначено й підготовлено лікарні, в яких обстежуватимуть і лікуватимуть пацієнтів із симптомами, характерними для хвороби Ебола. Хто може сумніватися в тому, що лабораторії вже забезпечено сучасним обладнанням, інструментарієм, витратними матеріалами для проведення необхідних досліджень, у тому числі дорогої ПЛР та ін.? Медперсонал, який у разі виявлення вірусу Ебола в пацієнтів опиняється в зоні надзвичайно високого ризику, мабуть, уже отримав не тільки спеціальні костюми та рукавички, а й маски, окуляри та щитки для обличчя, котрі надійно захищають від інфікування. І, звісно ж, створено запаси медпрепаратів, які допоможуть стабілізувати стан хворого на вірус Ебола, якщо, не дай Боже, його буде виявлено. Після такої ретельної підготовки нічого не страшно - можна хоч на рафтинг по річці Ебола вирушати.
Хто повинен перевіряти й відповідати за рівень "контролю над ситуацією"? Мінздоров'я? Уряд? А може, РНБОУ? Проблема Ебола вважається загрозою безпеці міжнародного рівня - не випадково ж Генеральна Асамблея та Рада Безпеки ООН ухвалили резолюції про заснування місії ООН із надзвичайного реагування на Еболу.
У нас, як завжди, свій рівень і свої підходи. Коли йдеться про епідемії, спалахи та санепідрежим, стрілки звично переводять на державну санепідслужбу, забуваючи про те, яких втрат вона зазнала в період реформування.
У відповіді ДСЕС на запит DT.UA, зокрема, сказано: "Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 р." (зі змінами, внесеними Законом України №1622-УІ від 31.07.2014), перевірки підприємств, установ та організацій контрольними органами (крім Державної фіскальної служби) здійснюються протягом серпня-грудня 2014 р. виключно з дозволу Кабінету міністрів України чи на заяву об'єкта господарювання. Це фактично унеможливлює контроль над виконанням вимог протиепідемічного режиму в навчальних, медичних установах та гуртожитках працівниками Держсанепідслужби на адміністративних територіях".
Відверто. Але несвоєчасно - вибори ж на носі. А щоб електорат не переживав, держчиновники закинули у ЗМІ оптимістичнішу інформацію: "Міністерство охорони здоров'я України та Державна санітарно-епідеміологічна служба України вживають усіх необхідних заходів із запобігання завезенню хвороби Ебола на територію країни. Посилено санітарно-епідеміологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон і забезпечено готовність до проведення протиепідемічних заходів, передбачених комплексним планом санітарної охорони території регіонів".
Досить переконливо, правда? Особливо в тому, що стосується державного кордону.
Експерти ВООЗ, проаналізувавши ситуацію, дійшли висновку, що кількість хворих збільшуватиметься ледь не в геометричній прогресії, - уже в листопаді інфікованими виявляться понад 20 тис. людей (проти 5,5 тис. на кінець вересня). У зв'язку з цим вони рекомендують значно посилити заходи боротьби з вірусом Ебола. Це стосується не тільки міжнародних організацій, більшою мірою - національних систем охорони здоров'я і урядів, які зобов'язані вжити заходів для захисту населення від смертельно небезпечної зарази.