За іронією долі, в Україні ім’я лікаря Миколи Корпана широкому загалу відоме насамперед у контексті діоксинового скандалу, або справи про отруєння В.Ющенка. Тоді як у медичних та наукових колах не лише України, а й багатьох країн світу його знають як талановитого хірурга і винахідника, з його іменем пов’язані новітні методики кріохірургії та теоретичні засади «холодової хірургії» раку.
З середини 90-х років він живе і працює в Австрії, здобув тут міжнародне визнання, залишаючись при цьому громадянином України. З батьківщиною його поєднують як родинні контакти, так і тісні зв’язки з українською медициною та наукою. Микола Миколайович нерідко приїздить до Києва у професійних справах, організовує допомогу вітчизняним медичним установам, сприяє навчанню та стажуванню наших медиків у провідних університетах і клініках Європи. А ще — разом із групою однодумців він розробив програму модернізації медичної науки і практики в Україні, центральне місце в якій належить проектові «Європейське містечко здоров’я».
Напередодні Нового року М.КОРПАН завітав до Києва. Журналіст «ДТ» скористалася можливістю зустрітися з професором, щоб поставити йому кілька запитань, які, безперечно, цікавлять також наших читачів.
Діоксинова справа — у списку найзагадковіших злочинів
— Миколо Миколайовичу, складається враження, що останніми роками ви уникаєте контактів із представниками засобів масової інформації. Чому?
— Справді, з осені 2005 року я не давав жодних інтерв’ю, хоча представники різних мас-медіа, як вітчизняних, так і закордонних, часто звертаються з цього приводу. Недавно телефонували з українського телебачення. Я відмовився від інтерв’ю, оскільки не вбачаю сенсу в тому, щоб просто «світитися» перед телекамерою. Все, що знав про хворобу екс-президента, я вже сказав, більше додати нічого.
— Ви, напевно, знаєте, що Генпрокуратура в особі нового очільника цього відомства В.Пшонки поставила під сумнів факт отруєння екс-президента В.Ющенка. Хоча попередній генпрокурор Медведько неодноразово заявляв, що факт отруєння доведений, сумніву не підлягає, і справу буде передано до суду.
— Я багато разів давав показання і в Генеральній прокуратурі України, і в прокуратурі Подільського району
м. Києва стосовно цієї справи. Востаннє це було, як тепер пам’ятаю, 11 вересня 2009 року, коли мені довелося впродовж декількох годин відповідати на запитання слідчого прокуратури. Розмова тоді закінчилася аж після півночі. І який результат? А віз і нині там…
— Після того як у згасаючу діоксинову справу підкинув дров Д.Жванія, знову вихопилися язики полум’я того скандалу міжнародного масштабу. Знову підняли на щит звинувачення у фальсифікації діагнозу, нагніталися пристрасті навколо буцімто маніпуляцій з експертизами зразків крові В.Ющенка. Як би ви це прокоментували?
— На мою думку, діоксинова справа з самого початку має ахіллесову п’яту, зумовлену однією важливою обставиною: потерпілий від діоксинового отруєння став президентом країни. І тому, так би мовити, перші сліди на свіжому снігу з перших же днів почали затоптувати. Згодом уже неможливо було розрізнити, де ті перші сліди і кому вони належать. Свідомо чи несвідомо це робилося — питання до компетенції слідчих органів. З часом факти, як снігова грудка, обростали версіями, домислами, численними деталями, заявами різних політичних сил, — і таким чином було загублено зернину правди. І чим далі тим більше суспільство віддаляється від суті справи. Тому діоксинова справа залишається загадкою, я б назвав її так — John Kennedi history number two.
— Тобто ви вважаєте, що справа про отруєння екс-президента посяде своє місце у списку найбільш таємничих злочинів не лише нашої держави, а й світу? Минуло вже понад шість років із часу «таємної вечері» на дачі в Осокорках…
— Хочеться сподіватися, що рано чи пізно ми все ж таки дізнаємося, які події тієї вересневої ночі 2004 року спричинили критичний стан здоров’я кандидата в президенти. Але для розкриття цієї справи має бути державна воля. Щоб така воля була, у цій справі вже б давно поставили крапку й суспільство дізналося б правду. А що ми бачимо? Один генпрокурор заявив, що справа про отруєння В.Ющенка розкрита і скоро буде передана до суду, але при цьому не сказав, на підставі чого вона розкрита. А нинішній генпрокурор ставить під сумнів сам факт отруєння, так само не аргументуючи своєї заяви. Це тільки розбурхує суспільство. Люди починають шукати в таких заявах політичні мотиви…
— Ви — лікар, який був біля ліжка хворого з того моменту, коли його доставили спецрейсом до Відня у клініку «Рудольфінерхаус». Там було спочатку поставлено діагноз «гострий панкреатит з ускладненнями, викликаними отруєнням токсинами». Згодом керівництво лікарні уточнило, що ті токсини —діоксини. Це послужило підставою для звинувачення вас та інших лікарів клініки у фальсифікації діагнозу. Звинувачення, погодьтеся, надто серйозне, щоб на нього не відреагувати.
— Медичний і науковий факт отруєння підтверджено документально на підставі численних обстежень, аналізів (задля достовірності вони проводилися в кількох незалежних лабораторіях) та медичних висновків, під якими стоять підписи багатьох лікарів. Тобто діагноз про отруєння хімічною речовиною, а саме — діоксином, поставлений не лікарем Корпаном чи Цімпфером. Тим більше що я хірург за фахом, а хвороба потерпілого стосувалася загального стану організму. До речі, у справі про отруєння акцент чомусь робиться на кров, хоча картина захворювання вимальовується на підставі багатьох інших результатів обстеження організму. Водночас така біологічна субстанція організму, як кров, залишається на сьогодні та на майбутнє одним із важливих та основних об’єктивних критеріїв у підтвердженні чи спростуванні діагнозу діоксинового отруєння. Загалом, було зроблено близько п’яти тисяч різних досліджень. Слід зважити й на те, що сучасне лабораторне обладнання в Австрії виключає суб’єктивний чинник при видачі результату того чи іншого лікарського аналізу.
— До речі, в Австрії в зразках крові діоксину не знайшли, хоча аналізи проводили відомі токсикологічні лабораторії.
— Річ у тому, що, незважаючи на високий рівень медицини у цій європейській країні, в Австрії немає лабораторного обладнання, на якому можна було б проводити дослідження крові чи якихось інших матеріалів на наявність діоксину. І лише після отримання результатів аналізів крові із двох зарубіжних лабораторій — Нідерландів та Німеччини — було поставлено остаточний діагноз: отруєння діоксином. А як ця отруйна речовина, за яких обставин і т. п. потрапила в організм В.Ющенка — на це мали б відповісти слідчі органи.
До речі, свого часу в розмові з колишнім генпрокурором В.Піскуном я висловив, як на мене, слушну думку — створити міжнародну групу із залученням фахівців різного профілю і таким чином спільно дійти висновку щодо хвороби Ющенка. Але цього не було зроблено.
— До того як Віктора Андрійовича доставили у віденську клініку, ви були з ним знайомі?
— Знаю, щодо цього ходило багато різних чуток. До того, як В.Ющенка у тяжкому стані було доставлено в клініку «Рудольфінерхаус», я з ним ніколи раніше особисто не зустрічався. Звісно, я знав про такого українського політика, але у вельми загальних рисах, тоді я мало цікавився політикою, — у мене дуже багато часу забирає робота.
— Ходили також чутки про вашу причетність до пересадки стовбурових клітин…
— По-перше, пересадка стовбурових клітин на Заході, зокрема в Австрії, заборонена, і жодна людина там на це не наважиться. А по-друге, таку процедуру не проводить один спеціаліст. Тому навіть гіпотетично не можна допустити, що хтось це зробив, — адже вже наступного дня він не працював би в клініці і відповів би перед законом. Такі лікарські втручання на людському організмі в будь-якій клініці Австрії – амбулаторно чи стаціонарно – абсолютно не реальні.
Справді, до мене зверталися лікарі і вчені, зокрема з Києва та Харкова, які пропонували як лікувальний метод пересадку стовбурових клітин. Це було в середині 2005 року. На що я відповів, що на даний час не керую процесом лікування, і порадив звертатися безпосередньо до потерпілого та його родини. Будь-які розмови про те, що причиною змін на обличчі і хвороби стала пересадка стовбурових клітин, ботекс або інші засоби омолодження, я відкидаю як такі що не мають під собою реальних підстав.
— Ви вільно почуваєтеся, приїжджаючи в Україну?
— Раніше в аеропорту «Бориспіль» дуже ретельно перевіряли мої документи, тим часом за мною збиралася черга авіапасажирів, люди невдоволено перезиралися. Така прискіплива перевірка на паспортному контролі тривала до осені 2009 року. Тепер уже черги немає, я вільно проходжу через прикордонний пункт.
— Цікаво, до вас зверталося багато пацієнтів з України?
— (Усміхається.) Час від часу зверталися і звертаються, звичайно. Не приховую, я знайомий з багатьма людьми в Україні.
Чи з’явиться в Україні «Європейське містечко здоров’я»?
— Якщо не секрет, яка мета вашого нинішнього приїзду до Києва?
— Я приїхав із наміром «реанімувати» проект, започаткований ще три роки тому. Його назва — «Європейське містечко здоров’я». До речі, як визнали міжнародні експерти, підготовлений проект «Європейського містечка здоров’я» ввібрав найкращі принципи як української, так і європейської та світової практичної медицини та медичної науки. На даний час ні в Європі, ні тим більше в Україні немає подібних проектів.
Щиро кажучи, давно прагнув зробити щось корисне для України, мене спонукає до цього мій синівський і громадянський обов’язок. Мене непокоїть стан української медицини, а ще більше — стан здоров’я моїх співвітчизників. Український народ, що зазнав стільки лихоліть і бід, заслуговує хорошої медицини.
— Що являє собою цей проект? У нас уже було багато різних проектів, зокрема й «Лікарні майбутнього»…
— Ваш скепсис розумію, однак хотів би запевнити: я не з тих людей, котрі полюбляють розкидатися словами, я звик робити конкретну справу. Ідеться про створення в Україні сучасного діагностично-лікувального центру, що відповідав би європейським та світовим стандартам надання медичної допомоги.
Ні, це не має бути ще одна лікарня — це буде національний медичний комплекс, або містечко здоров’я (річ не в назві). У цьому потужному комплексі має бути зосереджено все для надання високоспеціалізованої медичної допомоги — найновіше діагностичне устаткування, найсучасніші лікувальні технології, передова наука, висококласні фахівці. Тут функціонуватимуть клініки різних профілів. У такому універсальному комплексі пацієнт зможе пройти необхідне обстеження, пролікуватися у потрібній йому профільній клініці. Тут виходжуватимуть хворих після найскладніших операцій та лікуватимуть найтяжчі недуги. Сюди приїжджатимуть зарубіжні «світила» консультувати і лікувати, проводитимуть свої майстер-класи для наших студентів та лікарів. Загалом, тут має бути вся необхідна для таких медичних комплексів сучасна інфраструктура.
— На яких засадах створюватиметься і працюватиме такий комплекс?
— В основу створення та функціонування містечка здоров’я закладено механізм самофінансування. Грошей у держави на цей проект національного значення ми не просимо. Компанія «Сіменс» має досвід проектування і будівництва таких центрів, зокрема в Німеччині, Швеції, Австрії. Свого часу кошти на реалізацію проекту готовий був надати Європейський Союз. За умови, що в майбутньому містечку здоров’я зможуть лікуватися також пацієнти з таких держав ЄС як Угорщина, Словаччина, Румунія.
— Тобто йдеться про регіональний, або ж міжнародний центр. А чи буде він доступний звичайним, а не сановним українцям?
— Це не приватний медичний комплекс, і він має бути доступний для всіх, хто живе в Україні. Ця доступність забезпечуватиметься вже згаданим механізмом самофінансування. Наприклад, при комплексі діятимуть різні виробництва — медичних матеріалів, ліків, інструментарію і т. п.
— Де передбачається збудувати «Європейське містечко здоров’я»?
— У мальовничій Пуща-Водиці. А, можливо, будуть і інші цікаві пропозиції.
— Уже є відповідне рішення?
— Постанова Кабінету міністрів про створення «Національного комплексу «Європейське містечко здоров’я» вийшла ще у листопаді 2007 року (№1359). Проект підтримав уряд, інші посадовці. Однак старт цього унікального для України проекту тоді загальмувався через одну людину та її близьке оточення. З етичних міркувань її не називатиму. Тепер змушений знову ходити по владних кабінетах, переконувати, що це потрібно Україні, що цей проект підніме медицину в державі на якісно новий рівень, дасть змогу інтегрувати українську медичну науку і практику в європейську та світову медицину. Маю сказати, в керівництва уряду є розуміння значущості цього проекту для України. Задля вирішення питань, які стосуються цього проекту, я й прибув наразі до столиці України.
— Ви б могли назвати аналоги таких центрів у світі?
— Основою для нашого проекту послужили найкращі надбання таких відомих у світі лікувально-наукових установ, як, зокрема, Національний центр здоров’я в США, Каролінський інститут у Стокгольмі (Швеція). У Відні також є великий сучасний медично-університетський комплекс. Моя мрія, щоб у майбутньому наше «Європейське містечко здоров’я» могло конкурувати з провідними світовими центрами здоров’я.
До читачів «ДТ». Сердечно вітаю Всіх прихильників «ДТ» та у Вашій особі талановиту і терпеливу Українську Націю з наступаючим Новим 2011 роком та Різдвом Христовим!
Бажаю людського добра, здоров’я та добрих справ на славу великої Української Держави.
Божої ласки Вам! Людської мудрості та любові!
Щиро Микола Корпан
Об’єктивка «ДТ»
Микола Миколайович КОРПАН (нар. 24 грудня 1956 р.)— доктор медичних наук, професор. Закінчив Київський національний медичний університет. Його професійне становлення відбулося під керівництвом відомого хірурга і вченого В.Земскова, який підтримав талановитого молодого колегу в його наукових пошуках у перспективному напрямі сучасної медицини — кріохірургії. З 1992 р. працює лікарем-хірургом у медичних закладах Австрії. У 1997 р. створив Міжнародний інститут кріохірургії. З 2001 р. М.Корпан — професор-хірург знаменитої клініки «Рудольфінерхаус».
Автор понад 200 наукових праць, серед яких двотомна англомовна монографія «Основи кріохірургії» та «Атлас кріохірургії» (2001 р.), названої зарубіжними фахівцями «біблією кріохірургії».
Нагороджений однією з найвищих нагород Австрії — Золотим Почесним Хрестом. Особлива відзнака Оксфордського університету — золота медаль Марії Кюрі «За значний внесок у хірургію».