Два роки тому в жіночій консультації моя колега В. довідалася, що в неї виявили злоякісну пухлину. Тремтячими руками вона взяла направлення до онкологічного диспансеру, але лікуватися там не стала. Повіривши рекламі, вона тривалий час «підвищувала» імунітет у міському центрі здоров’я, а коли потрапила до онкодиспансеру, то крім знеболюючих препаратів їй уже нічого не знадобилося.
Будь-який онколог може згадати кілька подібних історій, що закінчилися дуже трагічно. Пацієнтки вірять знахарям, екстрасенсам та іншим умільцям, які знімають порчу, слідують їхнім порадам, втрачаючи при цьому дорогоцінний час. Може, тому, що мало знають про приклади справжнього зцілення від страшної недуги.
Нещодавно до одного зі столичних пологових будинків поступила онкохвора жінка... з великим строком вагітності. Зв’язалися з Інститутом онкології АМН України, викликали професора Л.Воробйову. Передусім напрошувалося найочевидніше рішення — негайна операція для порятунку життя молодої жінки. Та після цього вона вже ніколи не зможе мати дітей. Людмила Іванівна ризикнула, взяла на себе відповідальність за два життя. І коли, на думку фахівців, плід уже став цілком життєздатним, провели операцію — врятували 24-тижневе маля та його маму...
Щороку в Україні рак статевих органів діагностується у 62 пацієнток (на сто тисяч жінок). У багатьох регіонах цей показник значно вищий: у Херсонській області — 71, у Полтавській — 74, у Кіровоградській — 80, в Одеській — 83. У столиці цей показник — 65, а в Севастополі — майже 78. При цьому багато випадків реєструють у стадії високої занедбаності, коли, як то кажуть, медицина безсила.
— Рак помолодшав, — стверджує головний онкогінеколог Міністерства охорони здоров’я України, керівник відділу онкогінекології Інституту онкології АМН України, професор Людмила Воробйова. — Якщо раніше з приводу раку шийки матки 18—20-річних жінок оперували двічі-тричі на рік, то нині двічі-тричі на місяць. Причин цього багато. Почастішали випадки, коли у 10 років починають статеве життя, у 12 років народжують, проте організм ще дитячий, несформований і протистояти інфекціям, які передаються статевим шляхом (а їх безліч), він не в змозі. І майже найнебезпечніший у цьому ряду — вірус папіломи людини.
— Про цей вірус поширюється багато страшилок і вигадок. Чим він небезпечний насправді?
— Насамперед тим, що вірус папіломи людини є основною причиною виникнення раку шийки матки. Це вже доведено. Спочатку захворювання виявляється як запальний процес, що може спричинити передраковий стан, а пізніше й розвиток злоякісної пухлини.
У минулому столітті, вивчаючи цю проблему, медики обстежили 10 тисяч монахинь. І жодного випадку раку шийки матки не виявили! Тому й зробили припущення, що хвороба передається статевим шляхом. Спочатку «відповідальними» за інфікування зробили чоловіків. Подальше вивчення засвідчило: рак шийки матки виникає внаслідок інфікування вірусом папіломи людини. Вірусів виділено близько сотні, звісно, є серед них як високоонкогенні, так і низькоонкогенні. Ми насамперед намагаємося виявляти два типи онкогенних вірусів — 16 і 18. Жінка може мати цей вірус, але це зовсім не означає, що вона обов’язково захворіє. Є ще безліч чинників, які впливають на цей процес, і передусім — раннє статеве життя. Причина проста — у юних жінок епітелій шийки матки ще не встиг цілком сформуватися, він ще недосконалий і тому дуже уразливий. А в жінок старших захворювання спричиняє хронічний запальний процес. Паління сприяє тому, що нікотин накопичується у клітинах епітелію шийки матки, тим самим пробиваючи її захист, унаслідок чого вона стає більш сприйнятливою до вірусу. Слідом йде алкоголь, під впливом якого молода жінка може дозволити собі те, на що у тверезій обстановці не наважилася б. У підлітковому віці, та й пізніше теж, далеко не завжди дотримуються правил гігієни. Погляньте, приміром, як легко одягаються дівчата у холодну пору року. І, звісно ж, непоправну шкоду жіночому здоров’ю завдають ранні пологи й аборти.
Коли вірус папіломи людини проникає у здоровий організм, він може, не завдаючи особливої шкоди, зникнути навіть без лікування. Та при зниженні імунітету, при травмах, за тих обставин, які я перерахувала вище, він активізується і стає дуже небезпечним.
— Чи існує в даному випадку антивірусна терапія?
— Так, це можна вилікувати. Головне — виявити захворювання на етапі передпухлинного процесу.
— Ерозія — це завжди привід для невідкладного лікування?
— Звісно. Та ерозія — це не хвороба, а фоновий процес. До 23 років це може бути так звана уроджена ерозія, тобто епітелій шийки матки ще не встиг повністю сформуватися. Згодом, якщо нічого не завадить, самостійно відбудеться епітелізація, тобто загоєння. Проте часті статеві контакти в цей період, які неминуче несуть із собою інфекції та мікротравми, можуть спричинити серйозні проблеми. При цьому чоловік може нічого не відчувати, він лише переносить інфекцію, як, утім, і жінка. Завдання медиків — виявити на ранньому етапі та зупинити розвиток патологічного процесу. У нашій поліклініці працює кабінет, який добре знають у місті, — це кабінет патології шийки матки. Саме тут жінка може пройти повне обстеження та проконсультуватися. У нас уже зареєстровано близько ста хворих на початковий рак шийки матки, яким успішно пролікували дану патологію органозберігаючими методами без порожнинних операцій. Багато з них після цього народили дітей, є такі, які зараз вагітні, благополучно виношують малят — загалом, ведуть нормальний спосіб життя. Варто чітко розуміти — лікування раку цілком можливе, але тільки на ранніх стадіях, а не в ситуації, коли час було катастрофічно згаяно. Тоді за найбільшого бажання вже нічого не можна вдіяти.
— Якщо взяти останнє десятиріччя, що змінилося за цей час у вашому відділенні?
— Ми почали краще проводити не лише стандартні операції, а й розробили методи органозберігаючих операцій на ранніх стадіях раку в молодих жінок із метою збереження репродуктивної функції, а також комбіновані операції у хворих із поширеними формами раку при рецидивах захворювання. Працюємо на рівні своїх закордонних колег. Про це можна судити цілком об’єктивно — адже ми постійно беремо участь у міжнародних конгресах, вивчаємо чужий досвід, ділимося власним, публікуємо свої матеріали у спеціальній літературі. І це нормальний підхід — адже ми лікуємо за стандартами, прийнятими в усьому світі. В інституті, звісно, є хороша сучасна апаратура, але приватні клініки й діагностичні центри мають більше можливостей отримувати новинки, хоча нам це необхідно — адже в нас великий потік найскладніших у діагностичному плані хворих, їх непросто обстежити та диференціювати патологію.
— В обласних онкодиспансерах, коли оперують із приводу раку шийки матки, найчастіше жінці видаляють усі дітородні органи і, звісно ж, на майбутньому материнстві доводиться поставити хрест. І серед пацієнток, і серед лікарів мало хто знає про те, що існують інші — органозберігаючі методики, котрі дають просто вражаючий результат.
— Учора приїхала до нас хвора зі Львова — їй лише 25 років, вона ще не народжувала, а в неї рак шийки матки. На щастя, вона не здалася, вона бореться, шукає шляхи порятунку, і коли довідалася, що в онкологічному інституті можуть їй допомогти, відразу ж вирушила до Києва. У нашому відділенні використовується така органозберігаюча операція, як трахелектомія, що дозволяє зберегти репродуктивну функцію жінок із раком шийки матки. Відомо, що на сьогодні у світі проведено близько 2000 таких операцій, на нашому рахунку — близько десятка. Операція складна, але при вдалому її вирішенні жінка цілком може завагітніти, виносити та народити дитину. Ми займаємося цим близько року, результати хороші — пацієнтки регулярно приїжджають до нас на контроль.
— Чи можна визначити, з’являться метастази після операції чи ні?
— Так. З’явилися спеціальні маркери, які допомагають визначити, наскільки злоякісною є пухлина, наскільки великою є її потенція метастазування. Вони дорогі, але того варті — дозволяють на доклінічному етапі виявити рецидив на ранній стадії. Ми маємо можливість стежити за хворою, час від часу проводимо аналізи. Підвищився показник — відразу вирішуємо, яке лікування призначити, щоб запобігти розвитку пухлини, — чи то хіміотерапію, чи то інший вплив. Непросте питання: чому за однакових умов — вік, стадія хвороби, загальний стан організму — буває такий різний результат? Чому одна пацієнтка виживає, а інша гине? Звісно, дуже багато залежить від настрою людини. Читаєш історію хвороби і розумієш, що вона з’явилася після стресу — у когось мати померла, хтось пережив розлучення або потрапив в аварію. Виникла пухлина, пацієнтці повідомляють діагноз — знову стрес.
— Від багатьох знайомих доводилося чути, що таку новину, на жаль, повідомляють, мов обухом по голові б’ють, та ще й запитують — мовляв, лікуватимемося чи що?..
— Безумовно, багато залежить від того, як жінці сказали в поліклініці про її хворобу. Доводиться годинами сидіти, доводити, переконувати, пояснювати — ти зобов’язана боротися, у тебе є майбутнє. Інформація чомусь циркулює однобока, а про те, що є шанси на порятунок, майже не чути.
У суспільстві на цю тему накладене негласне табу. Людина може повідомити про будь-яку хворобу — про пережитий інфаркт і камені в нирках, про простатит і цукровий діабет, але чомусь ніхто вголос не скаже, що пережив рак. У США, в Європі жінки легко можуть розповісти про те, як перемогли рак молочної залози — як лікувалися, як почувалися, що тримало на світі, а в нас — усе приховують у собі, й це породжує страх. Ходить пацієнтка до онкологічного відділення, бачить хворих, їхні страждання, чує про операцію — знову стрес, депресія. Вольова людина може з цим упоратися, але слабша духом не витримає без підтримки та співчуття.
— Добре, якщо лікар досвідчений та уважний. Проте в нас досить високий відсоток онкозахворювань, які були виявлені на тих стадіях, коли вже нічим не можна допомогти. Пропускають лікарі цю біду, пропускають.
— На жаль, буває. Як головний онкогінеколог МОЗ можу сказати, що ми проводимо досить велику роботу — зокрема щорічні науково-практичні конференції, на котрі обов’язково запрошуємо акушерів-гінекологів і намагаємося всі проблеми обговорювати разом із ними. У нас діють курси спеціалізації, багато акушерів-гінекологів з областей приїжджають навчатися хірургії. Я завжди прошу і наполягаю: щоб уникнути можливих помилок, акушери-гінекологи не повинні оперувати нашу патологію.
На превеликий жаль, у програмі медуніверситету на онкогінекологію приділяють лише шість-вісім годин. Що можна встигнути розповісти студентам за цей час? Що дізнається про онкологію майбутній акушер-гінеколог? Він закінчує навчання, його посилають на прийом, і якщо він ніколи не бачив цієї патології, а тільки десь щось чув або читав, то як він її діагностуватиме? Складна, звичайно, ситуація. Загалом в Україні 12 тисяч акушерів-гінекологів, а онкогінекологів — лише 140. А оскільки щорічно виявляють понад 16 тисяч випадків раку жіночої статевої системи, то акушери-гінекологи мають бути добре поінформовані щодо симптомів хвороби на ранньому етапі і своєчасно направляти до онкогінеколога.
— На недавній конференції повідомлялося, що тільки рак молочної залози діагностують майже у 15 тисяч жінок, половина з них помирає упродовж першого року.
— А якщо виявлено рак яєчника — смертність іще вища, оскільки 70—80% хворих надходять уже на третій стадії хвороби.
— А є можливість раннього виявлення? Чи це виявляється тільки на операційному столі?
— Так, є. Знову ми повертаємося до того, що жінка має регулярно проходити огляд у гінеколога і робити УЗД, а за наявності найменшого сумніву — йти на прийом до онкогінеколога. До цього часом ставляться дуже легковажно. Пацієнтка повідомляє мені на прийомі — кісту виявили років п’ять тому, але вона мене не турбує. Треба знати, що кіста яєчників — це катастрофа, потрібно серйозно думати, що з нею робити, а не сподіватися, що все минеться. Лікар має право спостерігати кісту яєчника максимум три місяці, а потім приймати рішення.
До нашої клініки можуть звертатися пацієнтки без будь-яких направлень. Щоправда, до нас доходить інформація, що на місцях іноді навіть залякують — до Києва не їдь, усе одно нічим не допоможуть, тільки гроші витратиш. Отут уже треба проявити силу волі — шукати інформацію, телефонувати, їхати, головне — не сидіти, склавши руки.
Нині в Україні реалізують велику програму з проведення цитологічного скринінгу раку шийки матки. Це те, що в усьому світі роблять, воно має назву Пап-мазок. Жінка, яка живе статевим життям, знає, що їй необхідно зробити аналіз на атипові клітини принаймні раз на рік. А в нас, здається, навіть не всі медики поінформовані про те, що таке Пап-мазок. І якби це робили хоча б 70—80% наших жінок, то, запевняю вас, ситуація поліпшилася б кардинально. Ми прийшли б до того показника, який має Китай: у нас на 100 тисяч населення 18,6 випадку, а в них 2,3. Вони законослухняні — їм один раз сказали, що це необхідно робити, вони не сперечаються, не забувають, не відкладають на потім, а йдуть до лікаря і здають аналізи. Наші жінки не пошкодують часу на те, щоб обійти всі магазини в пошуках якогось пальта чи костюма, або вирушити в салон робити зачіску і макіяж, але не знайдуть часу на візит до лікаря.
— Діагноз багато в чому залежить від точності лабораторних даних. Минулого тижня начальник Головного управління з питань охорони здоров’я Київської міськадміністрації у прямому ефірі заявила, що в столиці геть не все гаразд із лабораторіями. Є факти, що в деяких із них беруть матеріал для аналізів, але самі аналізи не проводять, а просто пишуть довідки, проставляючи будь-які цифри, що спадуть на думку. А лікар потім призначає лікування відповідно до цих результатів.
— Неймовірно! Навіть не хочеться в це вірити. У нас дуже непогано оснащена лабораторія — роблять усі загальноприйняті аналізи, що існують, зокрема, і на папіломовірус. Ми можемо поставити діагноз за маркером, потім контролюємо процес лікування. Своїй лабораторії ми довіряємо. І не тільки ми, а й наші пацієнтки. Вчора була на прийомі жінка з Одеси, її стурбували результати аналізів. Півтора року тому її оперували з приводу раку яєчників, усе було гаразд. Вона чудово виглядає, відросло розкішне волосся, пішла на роботу. А тепер маркер підвищився, можливо, у неї рецидив, необхідне дообслідування. У такому випадку час ще не згаяно, є шанси на порятунок.