За доби СРСР ми були переконані, що нами керують мудрі й усезнаючі партійні лідери й державні діячі. Стару ілюзію змінила інша: «Справжня демократія приводить до влади людей із досить високим рівнем інтелекту». Щоб не відволікатися на обговорення питання про зрілість нашої демократії, пригадаємо резонансний фільм геніального Пітера Селлерса «Садівник», у якому він сам грає роль садівника — розумово відсталої людини, котра випадково стала садівником президента США. Його елементарні висловлювання президент сприймає як глибоку народну мудрість і ставить за приклад своїм радникам. У фіналі фільму завдяки маніпуляціям сильних світу цього й за збігом обставин розумово відсталого чоловіка визнають генієм і він стає президентом США. Будь-яку ахінею з його вуст подають як одкровення, а ідіотами визнають, природно, тих, хто не згоден із його нісенітницями.
Хтось може подумати, що в наш парламент не можуть потрапити «садівники» (справжніх садівників прошу не приймати це на свій рахунок). Мовляв, якщо людина домоглася політичного успіху в якійсь партії чи в бізнесі — то це саме по собі є ознакою високого інтелекту. Але річ у тому, що життєвий «розум» із його спритністю, підприємливістю, вмінням вибороти впливове становище в одному з політичних кланів, — це не те саме, що високий інтелект, необхідний для ухвалення розумних законів.
Для перевірки гіпотези про наявність «садівників» у Верховній Раді попередніх скликань скористаємося науковим методом аналізу. Для цього визначимо, якому рівню інтелектуального розвитку відповідають закони Укpаїни від 1995 року «Про обіг в Укpаїнi наркотичних засобів, психотропних речовин, їx аналогів і пpекуpсоpiв», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин i пpекуpсоpiв та зловживанню ними» і закон 1999 року «Про внесення змін до Закону України «Про обіг в Укpаїнi наркотичних засобів, психотропних речовин, їx аналогів і пpекуpсоpiв». Ці закони було підготовлено у відповідних депутатських комітетах ВР й ухвалено потім більшістю (яку ми з цієї причини також не можемо характеризувати як інтелектуальну) депутатів.
Психотропні ліки — це добре знайомі громадянам колишнього СРСР заспокійливі засоби: седуксен, реланіум, тазепам, рудотель тощо. Ці препарати не лише використовуються при лікуванні багатьох захворювань, а й захищають організм від руйнівної дії численних стресів, є найбільш ефективними ліками для запобігання самогубств. Раніше в багатьох країнах Заходу психотропні засоби продавалися без рецепта. З’ясувалося, що при щоденному прийомі близько року великих доз цих ліків, у декотрих дорослих може виникати звикання до них. Тому Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала продавати психотропні засоби тільки за рецептом лікаря. Утім, за необхідності допускається їх продаж без рецептів. Проте в Україні було ухвалено закони, за якими психотропні ліки в усіх сферах їх обороту й використання прирівнено до справжніх наркотиків.
До чого це призвело?
1. Психотропні ліки можуть продаватися тільки в аптеках державної та комунальної форми власності. Виведення їх зі сфери ринкової економіки закономірно призвело до їх дефіциту, добре знайомого нам за аптеками колишнього СРСР.
2. Узаконено обман пацієнтів — психотропні ліки виписуються на спеціальних бланках для наркотиків, хоча вони такими й не є.
3. Рецепт на психотропні ліки може виписати лише невролог або психіатр за місцем прописки хворого чи батьків дитини й «отоварити» його можна в єдиній аптеці, до якої «прикріплено» лікаря. В умовах нерівномірного дефіциту цих ліків створюються ситуації, коли рятівні ліки є в сусідній аптеці чи в іншому місті, але нещасні батьки або родичі не можуть їх придбати. У деяких сільських районах лікування загалом неможливе, оскільки всі аптеки приватизовано.
Як відомо, інтелектуальна недостатність ділиться на три ступені: дебільність, імбецильність й ідіотія. У сфері професійної діяльності розумова відсталість у ступені імбецильності характеризується тим, що людина, навчена («запрограмована») якоїсь простої робочої операції, у складнішій ситуації механічно її повторює, не передбачаючи можливих наслідків. Наведу класичний клінічний приклад імбецильності з підручників психіатрії: «розумово відсталу прачку попросили викупати дитину — вона сумлінно опустила її в ночви з окропом». Стереотип ущербного мислення пралі аналогічний логіці колективної «антинаркотичної законотворчості».
Давайте порівняємо:
1) прагнення добре помити дитину (добре боротися з наркоманією);
2) що гарячішою буде вода, то краще буде помито дитину (що більше заборонити, то краще — за седуксен, рудотель й інші широко використовувані в інших країнах світу ліки в Україні запроваджено таку саму кримінальну відповідальність, як за героїн);
3) смерть дитини від опіків (недоступність сучасних ліків для запобігання смерті дітей і дорослих під час нападів епілепсії, збільшення смертності від самогубств через недоступність швидкодіючих транквілізаторів антидепресивної дії, злочини наркоманів під час ломки через неможливість її «приглушити» транквілізаторами, зростання реальної наркоманії через відволікання правоохоронних органів від боротьби з розповсюдженням реальних наркотиків).
Спроможність критично оцінювати свої можливості (зокрема й у законотворчій роботі) мають лише розумні люди. Хоча, можливо, справа не в рівні інтелекту, а просто в браку людської доброти, порядності й відповідальності. Але ці риси перебувають поза сферою медицини й оцінювати їх наявність у кандидатів у депутати вам, виборці. Тож будьте пильні.
P. S. Особливо пильними раджу бути любителям кави. Річ у тому, що транквілізатори потрапили в наше «антинаркотичне» законодавство завдяки тому, що вони входять у список ВООЗ для психоактивних речовин, вживання яких може викликати звикання. Наступні в списку — тютюн і кофеїн (кава). А з огляду на зростання наркоманії в Україні, «садівники» напевне й далі «вдосконалюватимуть» антинаркотичне законодавство.