Вийшла у світ книга Юрія Кундієва «Медицина труда — пятидесятилетний опыт». Здавалося б, така академічно сувора назва відображає відповідну тональність розповіді. Насправді це не так. Книга багато в чому сповідальна й емоційна, це відчувається вже в посвяті світлій пам’яті двох найдорожчих автору людей.
Мамі і Вчителю — прекрасне і рідкісне сполучення! У книзі тепло і проникливо сказано про Світлану Федорівну — вірного друга і дружину автора. Мене — упевнений, як і решту читачів, — не могло не зворушити визнання автора: «...якщо бути справедливим, то вона є співавтором усіх моїх робіт не лише тому, що забезпечувала необхідні умови, вона була постійним порадником і найсуворішим критиком». Настільки ж щиро і довірчо говориться в книзі про друзів, колег і учнів.
Безсумнівно, Юрій Кундієв знайшов неординарне рішення — помістивши в книзі 50 своїх публікацій різних років, він одразу дає коментар про події цього часу, суспільну атмосферу, конкретних людей. А ще наводить хроніку тих років з офіційних джерел. Останнє заслуговує на особливе схвалення: правий автор у тому, що до минулого можна ставитися по-різному і, отже, по-різному його характеризувати. Неправильно, справедливо вважає він, підходити до минулого із сучасними мірками. Адже справді докорінно змінилося суспільство, відбулася переоцінка цінностей, з’явилися нові пріоритети. «І тим більше неприпустиме огульне паплюження минулого, звідки ми всі вийшли, у сто разів важливіше знайти в ньому те цінне, що варто запозичити для сьогодення і майбутнього. Адже на цьому грунтується неперервність часів і поколінь. Я вирішив, що нехай роки, що минули, самі говорять за себе» — робить висновок Юрій Ілліч.
Мені здається, що це дуже правильні слова і мудре рішення: нехай справді минуле, з якого всі ми вийшли, говорить саме за себе. Хіба що можна було б до цього ще додати сказане одним із наших совісних попередників: «Люди люблять згадувати, очевидно, тому, що на віддалі зрозумілішим стає зміст прожитих років».
Видання, крім мемуарної спрямованості, має яскраво виражений пізнавальний характер. Це надзвичайно важливо для тих, кого особливо цікавлять минуле і сучасне наукових і практичних проблем профілактичної медицини, зокрема, тих, кому сьогодні близька розробка теорії і практики гігієнічної науки, найважливішої її складової — медицини праці. Читача, безсумнівно, зацікавлять різні аспекти експериментальних, епідеміологічних і клінічних досліджень у сфері фізіології праці, профілактичної токсикології, професіональної патології, гігієни сільськогосподарської праці. Ці розділи в книзі не лише розглянуті оригінально і глибоко, у світлі конкретних результатів, отриманих нашими вченими та їхніми колегами за кордоном, а й цікаво і жваво викладені. Це стосується, зокрема, і розділів, один з яких присвячений проблемам сучасної біоетики, другий — історії медицини. Досвід становлення біоетики в Україні, витоки якого сягають кінця 1998 року, коли президія НАН за рекомендацією ЮНЕСКО заснувала Комітет з біоетики на чолі з академіком Ю.Кундієвим, викладений у книзі вельми докладно. Читач має можливість ознайомитися з тим, як була розгорнута робота цього комітету, як готувався проект закону України з біоетики і біоетичної експертизи, дотепер, на жаль, не розглянутий Верховною Радою, як відбувалася популяризація принципів біоетики, чий рівень в усіх передових державах вважається мірилом цивілізованості. Автор аргументує положення про те, що біоетику не варто розглядати у відриві від деонтології і лікарської етики, а, навпаки, необхідно розкривати органічний зв’язок між ними.
У згаданому вище розділі історії медицини, зміст якого, без сумніву, приверне особливу увагу молодих медиків, подані матеріали про історію Інституту медицини праці АМН України, про життя і діяльність видатних українських учених-гігієністів, серед яких варто виділити написану з особливою любов’ю до свого вчителя статтю «Академік Л.І.Медвєдь».
Нарешті, в останньому розділі подані публіцистичні виступи автора у періодичній пресі, у тому числі в «Дзеркалі тижня», а також на міжнародному симпозіумі «Людина і космос», загальних зборах НАН України.
Те, що свої п’ятдесят вибраних для цього видання робіт, включно з науковими статтями, текстами доповідей, інтерв’ю і публіцистичних нарисів, автор подав тією мовою, якою вони були свого часу опубліковані, — українською, російською, англійською — не лише не заважає, а й навпаки, сприяє кращому сприйняттю. Цей прийом — приклад прагнення до цілковитої об’єктивності, достовірності і навіть документальності представлених на суд читача матеріалів, здавалося б, незвичний для таких видань. Тут, коли хочете, виявляється і повага до читача книги, і приклад для молодих, на чию увагу небезпідставно розраховує автор. Адже саме для тих, хто присвятив або збирається присвятити себе профілактичній медицині, відводить автор багато сторінок своєї книги.
Не можна не відзначити чудове оформлення видання, високу якість ілюстрацій і схем. Вражають тонкі графічні мікроескізи на суперобкладинці. Зазначу, що серед книг, випущених видавничим будинком «Авиценна», за своїм оформленням книга академіка Ю.Кундієва, мабуть, найкраща.
Обов’язково слід також сказати і про те, яке сильне враження справляють вступний нарис і післямова, написані в довірчій тональності, з великим літературним смаком.
Я тримаю в руках цю перед’ювілейну об’ємну працю мого друга — нашому знайомству і спілкуванню вже також півстоліття — і згадую незабутнього ВВ, як його називали близькі, — Володимира Веніаміновича Фролькіса, про якого настільки гірко сказано в книзі — «ми його не вберегли». В одній із своїх статей, опублікованих напередодні аналогічної події, він у підзаголовку написав: «Досвід ювілейного самообслуговування». Визначення неординарне, що взагалі було властиве його публікаціям, з великою часткою самоіронії, але і з підтекстом. Адже ювілеї знаменуються тим, що про твоє життя, діяльність, прагнення говорять інші. Притому у звичному для таких подій патетичному тоні. Проте прожите і пережите, прозаїчне і творче, особисте і суспільне, твоє кредо, твої погляди, сумніви і надії, бажання не стільки успіху, скільки встигнути — всі це куди складніше, неоднозначніше, навіть непередбачуваніше. І розповісти це так, як зробиш ти сам, не зуміє ніхто.
Книга, що вийшла у світ, — яскравий тому доказ. Поздоровимо ж із цією удачею Юрія Ілліча напередодні знаменної для нього події.