«Потрібно мати міцне здоров’я, самовідданість і терплячу вдачу, аби творити цю справу милосердя, негучну, не потрібну для суєти, але істотно корисну для стражденних». Ці слова видатного гуманіста, талановитого хірурга й засновника Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя М.Пирогова особливо актуальні сьогодні, коли Товариство Червоного Хреста України відзначає своє 90-річчя.
18 квітня 1918 року в Києві відбувся установчий з’їзд, на якому було ухвалено рішення про створення українського Товариства Червоного Хреста. Рішенням уряду Української Народної Республіки під юрисдикцію товариства були передано заклади Російського Червоного Хреста, розташовані на території республіки.
То були тяжкі часи загального хаосу, розрухи та епідемій. Та хіба всі наступні роки не стали безперервним випробуванням на міцність принципів та істинність ідеалів, які лежать в основі діяльності цієї організації, спрямованої на захист людської гідності? Про це наша розмова з Іваном Усиченком, людиною, яка вже понад 20 років очолює Національне товариство Червоного Хреста України.
— Іване Ігнатійовичу, розкажіть про основні етапи шляху, пройденого українським Товариством Червоного Хреста за ці роки.
— Біля витоків товариства стояли українські медики і вчені, які після проголошення УНР виступили з ініціативою про його заснування. Свою самостійність товариство зберігало до 1925 року. Потім надійшла пропозиція, від якої, так би мовити, не можна було відмовитися, — об’єднати товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця союзних республік СРСР. У такому статусі воно перебувало аж до 10 грудня 1991 року, коли на позачерговому з’їзді ми ухвалили рішення вийти зі складу союзного та заснувати Національне товариство Червоного Хреста України. 1992 року указом президента України ми були визнані Товариством Червоного Хреста України з наданням відповідних повноважень у наданні допомоги державі в гуманітарній сфері. А вже наступного — 1993 року вперше в історії Товариство Червоного Хреста України прийняли до Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка об’єднує понад 500 млн. людей у 186 країнах світу. Визнанням авторитету України у світовому червонохресному русі стали два чотирирічні терміни перебування українського товариства в складі правління міжнародної федерації. Крім того, мене як голову Національного комітету Червоного Хреста України обрали членом комісії з розвитку Міжнародної федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. А 2005 року, після закінчення двох установлених термінів, я ввійшов до складу комісії з охорони здоров’я.
— Щойно ви сказали, що Товариство Червоного Хреста України прийняли до Міжнародної федерації 1993 року. Звідки ж таке визнання за настільки короткий час? Чим можна пояснити такий феномен?
— Ну, по-перше, не забувайте, що нам уже 90. І навіть у радянську епоху безправ’я національних товариств ми, як могли, виявляли власну ініціативу. Неписаним моральним кредо українського Червоного Хреста тоді стало — максимум добра в умовах мінімуму прав. Однією з таких ініціатив було створення служби патронажних сестер 1961 року. Той почин знайшов відгук в інших республіках СРСР, але ідея, повторюю, належить Україні. До речі, з усіх пострадянських держав тільки в Україні збережено цю найпотужнішу службу милосердя, яка розвивається і далі.
Друге, що викликало повагу міжнародної громадськості до Товариства Червоного Хреста України, — наша принциповість у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Так сталося, що головою Національного комітету Червоного Хреста України я став буквально за кілька годин до аварії. Радянське керівництво, побоюючись підірвати престиж держави в очах світового співтовариства, применшувало масштаби катастрофи, відмовлялося від міжнародної допомоги, а тим часом самотужки не могло надати її в потрібному обсязі. Довелося піти ва-банк і заявити на одному з міжнародних форумів у Женеві: якщо голова радянського Червоного Хреста не розповість правди про реальні масштаби Чорнобильської катастрофи, то це доведеться зробити мені. Тільки після цього було зроблено офіційну заяву, яка викликала величезний міжнародний резонанс. Можна навести й інші приклади, які свідчать, що міжнародний авторитет Червоного Хреста України є цілком заслуженим.
— Свого часу Товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР було ледь не наймасовішою громадською організацією країни, тому не мало фінансових проблем у своїй діяльності. Однак зі здобуттям Україною незалежності у країні виникла економічна криза, яка призвела до зубожіння більшості українців. Природно, потік членських внесків різко зменшився. Яким чином товариству вдалося продовжити гуманітарну роботу, і що його очікує в майбутньому?
— Законом України «Про Товариство Червоного Хреста України» передбачено державну підтримку діяльності товариства. Це — підтримка патронажної служби, єдиної в Україні офіційної безплатної служби пошуку, головним завданням якої є з’ясування долі осіб, які постраждали під час збройних конфліктів і стихійних лих. Ми спираємося на допомогу президента, Кабінету міністрів і Верховної Ради, нам сприяють органи місцевої влади. Істотну допомогу надають колеги з інших країн — Німеччини, Голландії, Канади, Великобританії, Австрії, Фінляндії та Угорщини.
Нині в нас є не тільки минуле, а й багатообіцяючі перспективи. Товариство налічує 6,3 млн. членів, об’єднаних майже в 43 тис. первинних організацій, і їхня кількість із кожним роком зростає. Ми опікуємося інвалідами, хворими похилого віку, дітьми-сиротами, безпритульними, біженцями, багатодітними сім’ями, які потерпіли від надзвичайних ситуацій.
У рамках міжнародної чорнобильської програми в забруднених районах Житомирської та Рівненської областей із допомогою пересувних діагностичних лабораторій Червоного Хреста щорічно проводимо медичне обстеження майже 30 тис. людей. Постійно приділяємо увагу виконанню програми готовності до надзвичайних ситуацій, здійснюємо профілактичну роботу з подолання таких соціально значущих захворювань, як ВІЛ/СНІД і туберкульоз; у фокусі уваги товариства також боротьба з пташиним грипом, реалізуємо програму поширення знань з міжнародного гуманітарного права.
— Іване Ігнатійовичу, а як, власне, відзначатимете сам ювілей?
— Торжества відбуватимуться по всій країні у вигляді доброчинних акцій на підтримку самотніх людей похилого віку, інвалідів, ветеранів Великої Вітчизняної війни і праці, почесних донорів і дітей-сиріт. Усі ці роки Товариство Червоного Хреста України посилювало свою роль в утвердженні принципів гуманності, захисту життя та гідності людини. Важливо, щоб цей процес тривав. 90-річчя для нас — не тільки радісна подія, а й серйозний привід іще раз нагадати про людяність і милосердя.