«Статеве й репродуктивне здоров’я населення в Україні» — так називалася недавня прес-конференція в Києві, організована Українською асоціацією планування сім’ї (УАПС). Це громадське об’єднання проголосило метою своєї діяльності збереження репродуктивного здоров’я населення й генофонду нації шляхом виховання моральної поведінки, відповідального ставлення молоді до сім’ї та шлюбу. На сьогодні УАПС нараховує понад 1500 членів і має регіональні відділення в двадцяти двох областях України. Торік організація стала асоційованим членом Міжнародної федерації планування сім’ї (IPPF), яка охоплює 160 країн.
Основоположні питання, обговорювані на конференції, можуть здатися спірними.
«Презерватизація» чи все-таки моральність? Приблизно так має звучати питання, але, схоже, між першим і другим поставлено знак дорівнює. По суті, єдиним гріхом виявляється лише незапобігання небажаній вагітності й необізнаність у питаннях сексу. Застосування контрацептивів і формування «безпечної» сексуальної поведінки молоді — основний постулат УАПС. Це нібито має сприяти гармонізації стосунків подружніх і партнерських пар, а також збільшенню популяції населення (чи не парадокс?!). Не відступаючи від вказаних вище постулатів, молодіжна секція асоціації працює в різних молодіжних об’єднаннях, школах, інститутах, організаціях, дискотеках... Така діяльність УАПС, на думку її президента Бориса Ворника, «привела до зміни ситуації в позитивний бік». Але це дивлячись що мати на увазі: якщо зменшення кількості абортів, то воно — логічний наслідок пропаганди «планувальників». Стосовно профілактики ВІЛ/СНІДу, то вже всі знають, що кондоми, навіть найякісніші, від нього не рятують: пори латексу в кілька десятків разів більші від самого вірусу. Втім, справедливості ради, не можна не зазначити, що презервативи все-таки захищають від деяких ХПСТ (хвороб, що передаються статевим шляхом). Залишаються питання моралі. До них ми повернемося згодом.
Загалом виступи представників УАПС рясніли суперечностями, нісенітницями, а часом і просто викликали подив. Наведемо окремі уривки з них.
Борис ВОРНИК, президент УАПС:
— Кожна людина, котра починає жити статевим життям, повинна дбати про своє здоров’я, особливо чоловік (?! — Авт.). Досі населення виховувалося на думці про те, що потрібно дбати про здоров’я партнера. Але людині зазвичай важко думати про чиєсь здоров’я — набагато легше думається про власне. Тож ми трішки змінили тактику виховання: тепер ми виховуємо вміння дбати про власне здоров’я. Це доступніше і зрозуміліше кожній людині. Виходячи з цього, якщо молодий чоловік недосить упевнений у здоров’ї своєї сексуальної партнерки, то він мусить використовувати презервативи, аби захистити передусім себе від можливої інфекції. Це значно знижує ризик захворювання. Необхідність гарантування безпечного сексу для себе слід прищеплювати так само, як привчати чистити зуби. І якщо це допоможе зберегти здоров’я українських чоловіків, то я за «презерватизацію» всієї країни.
Тетяна ПРОЦЕНКО, Донецьке регіональне відділення УАПС:
— Недавно ми провели у своєму регіоні дозорний епіднагляд. Обстеживши вуличних повій, одержали приголомшливі цифри: кожна друга з них мала ту чи ту венеричну хворобу, а деякі — навіть по кілька. Часто жінки про них навіть не знали і спокійно «працювали» на вулицях із клієнтами... Як на мене, одна з найбільших проблем в Україні — відсутність нормального ставлення до збереження здоров’я. Адже його слід не відновлювати, коли воно вже втрачене, а берегти, формуючи навички здорової поведінки у сім’ї та школі.
Ольга ГРИЩЕНКО, Харківське регіональне відділення УАПС:
— У своїй роботі ми передусім робимо ставку на інформування сім’ї, підлітків, жінок і чоловіків про все, «напрацьоване» людством. Ми нічого нового не відкриваємо. Але наші люди здебільшого залишаються на рівні тієї жінки, яка колись у телепередачі сказала, що в СРСР сексу немає. Та він є і повинен бути безпечним. У цьому наше головне завдання: надати людині можливість відчувати впевненість у своїй «діяльності». (Така впевненість у «діяльності», можливо, і необхідна в групах ризику, але навіщо ж до таких зараховувати школярів, які ні фізично, ні морально ще не дозріли, отже така впевненість може їм лише зашкодити? — Авт.).
Наталія ОКИПЕНКО, громадський рух «Віра. Надія. Любов» (об’єднує так званих секс-працівників із метою профілактики ХПСТ), м. Одеса:
— Хотілося б поділитися досвідом роботи своєї організації... (Це з волонтерами, котрі працюють із дітьми?! — Авт.)
Світлана КОЧУБАЄВА, Закарпатське регіональне відділення УАПС:
— Для того, щоб чіткіше визначити мету й напрями нашої роботи, хочу навести чотиривірш із давньоіндійського трактату «Гілка персика»: «Троє джерел має потяг людини — душу, розум і тіло. Потяг душі породжує дружбу, потяг розуму породжує повагу, потяг тіла породжує бажання. А всі ці три потяги породжують кохання». Гадаю, основна наша мета — виховувати в дітях тверезий розум, відкриту й чисту душу, здорове та прекрасне тіло і цим підготувати їх до такого чудового почуття, як кохання, вершина якого — сексуальні стосунки... (Але дозвольте, зазвичай про кохання говорять як про високе почуття. І чи потрібно до нього готувати в такому юному віці, покладаючись на досвід Ромео та Джульєтти? Як то кажуть, усьому свій час. Щодо попереднього твердження, то у вихованні тверезого розуму в таких обставинах ніхто не сумнівається, а от стосовно відкритої та чистої душі, то в це віриться якось важко на тлі загальної «презерватизації». Не визнайте за ханжество, та чи не призведе таке виховання підлітків до прямо протилежного результату? Ну а щодо «здорового та прекрасного тіла», то й геть великі сумніви виникають: про яке репродуктивне й сексуальне здоров’я майбутніх матерів можна говорити після приймання, особливо тривалого, різноманітних гормональних контрацептивів (деякі з них заборонені в цивілізованих країнах через їхню «шкідливість»)? До речі, «Гілка персика» — аж ніяк не невинна поема, а «практичний» трактат про кохання, де найдокладнішим чином описано сексуальні стосунки й навіть пози, яких можуть прибирати партнери для досягнення гармонії у своїх відчуттях. Якщо «Гілку персика» цитують і вчорашнім дітям, чи не стане вона наочним посібником для початківців, тоді як і починати, власне, немає з чого? — Авт.).
Володимир ЛИТВИНОВ, Кримське регіональне відділення УАПС:
— Завдяки нашій діяльності за останні роки в регіоні значно зменшилася кількість абортів (із 37 тис. 1996 року до 17 тис. 2000-го). Аборт державі коштує 90 гривень. Пропоную підрахувати, скільки ми заощадимо грошей державі на незроблених абортах. А якщо скажу, що 1 грн., вкладена в профілактику незапланованої вагітності, приносить 6 грн. доходу (тих грошей, що не витрачаються на лікування ускладнень, пов’язаних із перериванням незапланованої вагітності), ця цифра буде просто колосальною. Тож ми говоримо й говоритимемо про те, наскільки ми цінні для держави. (У таких міркуваннях легко заплутатися: яку ж усе-таки мету ставлять перед собою «планувальники» сім’ї? Довести свою цінність державі, аби та надала необхідні пільги, фінансову допомогу для успішної реалізації «справи»? Чи просування на наш ринок продукції зарубіжної фарміндустрії (контрацептивів, зокрема й гормональних, які не виправдали себе на батьківщині)? А можливо, все це разом? — Авт.)
Олена ДАЦКОВА, Рівненське регіональне відділення УАПС:
— Ми співпрацюємо з різними релігійними конфесіями. Під нашим керівництвом вони
об’єднались і проводять спільні молебні за здоров’я української нації. (Справді, у сформованій демографічній ситуації це, мабуть, єдине, що залишається робити. Адже з допомогою контрацептивів, ясна річ, її не виправити. — Авт.). Спочатку було важко, бо релігійні конфесії нас не сприйняли. Адже саме вони (греко-католики, римо-католики, православні Київського й Московського патріархатів, баптисти, п’ятдесятники, адвентисти тощо) дотримуються найсуворіших поглядів щодо моралі, утримання від дошлюбних зв’язків, використання певних методів контрацепції. Окремі релігійні конфесії використовують навіть відеоматеріали про шкідливість абортів, серйозне ставлення до сім’ї тощо. Разом із ними ми виступали в школах: спочатку вони розповідали про дошлюбне утримання, а потім наші волонтери — про методи контрацепції.
Навчання проводиться в різних вікових групах. Але переважно для школярів 7—9-х класів: саме в цей період їх починають цікавити певні питання, а необ-хідної інформації немає. Найголовніше, щоб вони мали свідомий вибір і максимум інформації. (Можливо, воно й краще, що «максимуму» немає? — Авт.).
— Чи не шокує школярів така відверта інформація про сексуальні стосунки? — цікавлюся в пані Дацкової.
— Ні. Вони часто знають набагато більше, ніж нам здається. І розмови з волонтерами їм корисні. Дівчата, котрі раніше були страшенно закомплексовані, тепер змінили свій менталітет, вони тепер інакше котируються у своєму підлітковому колі.
Тут постає питання: чи не наслідуватимуть підлітки негативний досвід волонтерів (котрі, як правило, багато чого з того, про що розповідають, відчули на власній «шкірі» й недосвідченим умам можуть здаватися героями, яким просто не поталанило), щоб «не відставати від життя»?
***
Поставивши за мету подати різні погляди і висвітлити багато актуальних питань, гадаю, цікавою для читача може бути думка авторитетного російського психолога, віце-президента Фонду со-ціально-психічного здоров’я сім’ї та дитини РФ Ірини Медведєвої, що виступила в багатьох ЗМІ Росії та порушила проблеми, які в Україні досі широко не обговорювалися.
Традиційно в російській культурі, вважає І.Медведєва, «пригнічувалися й витіснялися всі низькі прояви. Наша культура спрямована на високе, у ній яскраво простежується моральна вертикаль. Це не означає, що в Росії всі ходили по струнці й були святими. Але гріх тут завжди вважався гріхом, а не варіантом норми. Ця проблема набирає особливої гостроти у зв’язку зі спробою впровадження в школах освітніх програм, які нав’язують дітям так звані нові моделі поведінки.
Останнім часом програми активно впроваджуються у школу Міністерством освіти, Російською асоціацією «Планування сім’ї» (РАПС) і фармацевтичними фірмами. Проте вони грубо порушують традиційні моральні основи нашого суспільства. Почнемо з того, що розмови дорослих із дітьми при всіх на інтимні теми суворо табуйовано. Цнотливість закладена в центр ро-сійської культурної свідомості. Мабуть, тому в ряді програм передбачено навіть спеціальні уроки зі «зняття сором’язливості».
Содомські гріхи проголошуються варіантами норми. В останній програмі РАПС бісексуальність і гомосексуальність називаються «сексуальними орієнтаціями», а зовсім не збоченнями, і ставляться поруч із гетеросексуальністю... Не випадково програму побудовано так, що спочатку діти дізнаються про різні методи контрацепції, потім про жіночу й чоловічу сексуальність і різні орієнтації і лише потім про кохання...»
«...Аргумент про СНІД виявився дуже стандартним. Мовляв, де ви живете, у якому столітті? Які можуть бути заборонені теми, якщо в нас почалася епідемія СНІДу?! Ясна річ, діти повинні знати про безпечний секс! І що раніше — то краще. Нехай звикають носити в портфелі презерватив разом із ручкою та щоденником. Цинічно? А загинути від СНІДу в юному віці хіба не ци-нічно?.. І т.д. і т.п.
Перед нами цілком певна концепція, покладена в основу практично всіх «санітарно-просвітницьких» програм, впроваджуваних сьогодні в підлітково-молодіжне середовище. Коротко цю концепцію можна сформулювати так: зі статевою розбещеністю підлітків, яка призводить до зараження СНІДом і венеричними захворюваннями, боротися безглуздо, тож їх просто потрібно навчити грамотно захищатися. Інакше кажучи, дітей подають як хтивих тупих павіанів, яких ніщо не може втримати від безладних злягань. Навіть страх заразитися й померти. Чому ж ті самі «безголові» діти спроможні вивчати фізику, математику, літературу тощо — залишається за кадром. Як і відповідь на запитання, чому тупа, хтива тварина, на яку не діють ніякі розумні аргументи, повинна в розпалі своєї похітливості виявити розважливість, згадати про «запобіжні засоби», та ще й правильно ними скористатися. Як не глянь — повний абсурд!
І тут хочеться поставити ще одне запитання: чому це марення нині так настирливо витісняє традиційну модель боротьби з вензахворюваннями? Суть її дуже проста: хворих потрібно ізолювати й лікувати, а здоровим (особливо молоді) навіювати, що єдиний надійний запобіжний захід — моральна поведінка, відсутність випадкових зв’язків. І ця модель, на відміну від «інноваційної», вже довела свою спроможність на практиці».
Хто ж виграє, якщо імітація боротьби зі СНІДом, а насправді потурання порокам, укорениться в суспільстві? — резонно запитує І.Медведєва. Відповідь очевидна: нарко- й порноділки, а також контрацептивні фірми.
Виграш, утім, вельми ефемерний. Америку, цього ветерана сексуального просвітництва, сьогодні з повним правом можна назвати країною перемігшого СНІДу (а також сифілісу, гонореї та інших аксесуарів «альтернативного стилю життя»). У США вензахворюваннями щороку заражаються близько 12 мільйонів чоловік. З них 3 млн. (!) — тінейджери. 31 млн. жителів США вже заражені вірусом генітального герпесу, щороку фіксується від 200 тис. до 500 тис. нових випадків; 24 млн. заражені папіломовірусною інфекцією, яка, у свою чергу, викликає жіночі онкологічні захворювання; близько 800 тис. чоловік щороку хво-ріють на гонорею. 1998 р. загальна кількість хворих на СНІД у США перевалила за 600 тисяч. ВІЛ-інфікованих, за різними оцінками, було не менше 10 млн. — приблизно 4% всього населення Америки.
Тотальне секс-просвітництво американців уже дало свої плоди. Врожай, як бачимо, чималий. Причому зафіксовано чітку закономірність: навчені «безпечного сексу» підлітки заражаються значно частіше, ніж ненавчені (або не так докладно навчені) дорослі.
Схоже, Америка це розуміє. Принаймні 1996 року президент США підписав закон, яким, зокрема, поставлено хрест на навчанні американських школярів «безпечного сексу». Тепер казенні гроші (по 50 млн. доларів на рік) виділяються тільки на пропаганду утримання від позашлюбного сексу. Конгрес, який розробив цей закон, дійшов висновку, що «утримання від сексуальної активності — єдиний спосіб уникнути хвороб, що передаються статевим шляхом». (Наші лікарі це стверджували задовго до американського конгресу, але в перебудовний період їх оголосили ретро-градами.) Не церемоняться американці й із наркоманами. Мабуть, не всі читачі знають, що колись поблажливе ставлення американської влади до споживачів «травички» замінила «концепція нульової толерантності», тобто повна нетерпимість до наркоманії.
«Досвід багатьох країн засвід-чив, що підлітки, котрі пройшли в школі курс сексуальної освіти, більш схильні до алкоголізму й наркоманії, частіше скоюють протиправні вчинки та вступають у позашлюбні зв’язки. Серед них набагато вищий відсоток абортів, вензахворювань і СНІДу».
А ось що думають російські медики стосовно програми «Основи планування сім’ї та здорового способу життя», розробленої РАПС.
Зав. відділенням Інституту ім. Скліфосовського, доктор медичних наук, психіатр В.Остроглазов:
«Програма сприяє вкоріненню у свідомість школяра культу різноманітних видів сексу, в тому числі психічних відхилень у формі статевих збочень».
Керівник Федерального науково-практичного центру медичної сексології та сексопатології, доктор медичних наук, сексопатолог із 43-річним стажем професор Г.Васильченко:
«Програма «Основи планування сім’ї» належить до категорії програм, які стимулюють початок статевої активності підлітків. Програма не формує в них відповідальності за свою поведінку».
Керівник лабораторії системних досліджень здоров’я Державного (російського. — Авт.) науково-дослідного центру профілактичної медицини, доктор медичних наук, професор І.Гундаров:
«Навчання за цією програмою, безперечно, збільшує імовірність порушень соціального розвитку підлітків, сприяючи зростанню соціальних аномалій. Спроба широкого впровадження програми призведе до істотного погіршення здоров’я школярів».
Можливо, в Україні з секс-просвітництвом усе зайшло не так далеко, як у північного сусіди, чи, можливо, наші громадяни не так активно виявляють громадянську позицію, живучи за принципом «моя хата скраю», а мо’ не встигли ще роздивитися, що до чого? Схоже, наша біда саме в згаданому незнищенному принципі. Хоч би хтось із відомих у країні людей відкрито (не десь у кулуарах чи службовому кабінеті) сказав про це. Адже ця проблема найбезпосереднішим чином стосується катастрофічної демографічної ситуації, про яку всі, кому не лінь, невтомно говорять. Тоді як репродуктивним здоров’ям українців опікуються «чужі дядьки».