Трьом пацієнтам Одеського обласного онкодиспансеру було перелито кров донора, хворого на СНІД. Один із них уже помер. Щойно тривожна інформація надійшла в редакцію, ми відразу звернулися по коментарі до медиків. Однак абсолютно на всіх рівнях — місцевому, в Одесі, і республіканському, у МОЗ, наштовхувалися на глуху стіну мовчання. Як пояснили в одному з високих кабінетів, інформація конфіденційна, оприлюднять її не швидко, а можливо, й ніколи.
Однак нам усе ж вдалося взяти інтерв’ю у члена виїзної комісії МОЗ, начальника управління профілактики інфекційних захворювань Міністерства охорони здоров’я України Людмили МУХАРСЬКОЇ:
— Дійсно, в Одесі стався випадок інфікування пацієнтів обласного онкодиспансеру шляхом переливання крові від донора, котрий згодом виявився ВІЛ-інфікованим. Цей донор у момент переливання крові перебував у так званому сіропозитивному вікні. Тобто він був уже ВІЛ-інфікованим, але лабораторні аналізи ще не показували наявності в крові даної інфекції. Така ситуація характерна для ВІЛ-інфекції і подібні випадки в усьому світі відомі. Це властивість інфекції: вірус уже потрапив в організм, але антитіла — елементи, що вловлюють тест, — ще не з’явилися, а тому встановити факт інфікування протягом перших 4—6 місяців неможливо.
Кров цього донора лабораторно досліджували у вересні 2001 р. і аналізи показали негативний результат на ВІЛ-інфекцію. Тому її було перероблено на компоненти — еритроцитарну масу, плазму і вона надійшла в обласний онкодиспансер, де була перелита трьом хворим. Один із них уже помер, однак летальний результат був викликаний його основним захворюванням — тяжкою формою раку.
— Чи не могла перелита кров наблизити смерть пацієнта?
— Ні, він помер буквально відразу після переливання крові в жовтні 2001 р. На сьогодні в Одеському обласному онкодиспансері перебувають двоє людей, інфікованих ВІЛ. Їх поставлено на облік і вони одержують відповідне безкоштовне лікування. Звісно, зараз СНІД не виліковується, але вже є можливість відсунути розвиток захворювання і досить ефективно продовжувати нормальне існування інфікованого.
— Виходить, сьогодні в усьому світі не визначають наявність ВІЛ у сіропозитивному вікні?
— Методами, які ми використовуємо в Україні — імуноферментним аналізом, — не визначається. Однак останнім часом у світі розроблено досить дорогі методи, що дозволяють уловлювати антитіла в сіропозитивному вікні, і ми поступово будемо їх впроваджувати в нашій практиці. Однак і метод імуноферментного аналізу також широко використовується за кордоном.
— Можливо, вина зводиться до вітчизняних тест-систем? Може, якби ми користувалися закордонними...
— Було б те ж саме. Подібні випадки зустрічаються і за кордоном, приміром, у Німеччині, Франції. Цей момент — сіропозитивне вікно — переважна більшість сучасних тест-систем не уловлює. Донор же, кров якого було перелито онкохворим в Одесі, був плановим (ходив здавати кров приблизно раз на два місяці). Останній раз він здавав кров у листопаді 2001 р. При обстеженні цієї останньої кровоздачі і було визначено, що він ВІЛ-інфікований. Тобто коли він здавав кров у вересні, аналіз на ВІЛ був негативний, а в листопаді — уже позитивний. Природно кров, отримана в листопаді, була знищена — на це є відповідні документи й акти про знищення. Взагалі-то відбулося ненавмисне інфікування хворих, оскільки донор перебував у сіропозитивному вікні.
— Які профілактичні заходи вживаються МОЗом?
— Введено обстеження кожної кровоздачі донорської крові на інфекційні агенти, навіть якщо донор приходить здавати кров через кожні два тижні. У обов’язковому порядку кожний донор перед здаванням крові має проходити огляд лікаря, і з цього приводу існує спеціальна інструкція медичного обстеження донорів. У останні роки, коли стала актуальною проблема СНІДу, до огляду додалося передтестове консультування. Лікар уважно оглядає донора, звертаючи увагу на зовнішні ознаки, що свідчать про наркоманію.
— Щоб захворіти на СНІД, не обов’язково бути наркоманом...
— Окрім огляду лікар збирає у донора анамнез: на що той хворів раніше і чи немає в нього зараз інфекційних захворювань, чи перебував у контакті з особами з групи ризику. Цей анамнез лікар вносить у картку донора, а останній розписується в тому, що дав правдиві свідчення.
— Чи давав таку підписку одеський донор?
— Звісно. Та коли стали вивчати ситуацію, то з’ясувалося, що приблизно в серпні—жовтні в нього були стосунки з жінкою, котра виявилася не лише наркоманкою, а й ВІЛ-інфікованою. Про цю обставину він не знав. Однак як плановий донор мав усвідомлювати відповідальність і повідомити про випадковий зв’язок під час бесіди з лікарем.
— Повністю покладатися на свідомість донорів не можна: для багатьох гроші, отримані за здану кров, є суттєвим поповненням сімейного бюджету.
— Існує ще такий бар’єр, як повторне дослідження донорської крові через 4—6 місяців після першої кровоздачі. Відібрана в донора кров не надходить відразу в лікарні, а весь період сіропозитивного вікна зберігається в банку крові. Якщо по проходженні цього часу аналіз крові донора знову виявиться негативним, тобто буде підтверджено відсутність у ній ВІЛ-інфекції, то кров надійде до хворого. Проблема в тому, що люди, котрі не є плановими донорами, не завжди приходять для проведення повторного аналізу. Виходить, кров забрано, перероблено, але використовувати її не можна. Крім того, ведеться реєстр (інформація надходить із наркодиспансерів), у тому числі й в Одесі, людей, які не можуть бути допущені до донорства.
— Однак випадки інфікування хворих донорською кров’ю трапляються не так вже й рідко. Торік це сталося в Чернігівській області (аж 18 випадків) і в Дніпропетровській.
— Дійсно, було зареєстровано такі випадки в Чернігівській, Донецькій і Кіровоградській областях. Кров було перелито тестовану, але донори, як і в останньому випадку, перебували в сіропозитивному вікні. Єдиний випадок переливання нетестованої крові (при наданні екстреної допомоги) був у Кіровоградській області.
Торік було обстежено 979 тис. донорів, із котрих 816 виявилися ВІЛ-позитивними, що становить 0,08%. 2000 року таких донорів було 0,07%, 1999 — 0,06%, 1998 — 0,07%, 1996 — 0,027%.
За словами Людмили Мухарської, чиєїсь вини в трагедії немає, «сталося ненавмисне інфікування». Хоча в останньому можна і засумніватися. Особливо, коли врахувати, що директива про повторне тестування крові і передтестове консультування з’явилася далеко не в останні місяці. Про те, як насправді відбувається забір крові в донорському пункті однієї зі столичних лікарень, розповіла Ніна Ващенко, донор із багаторічним стажем.
— Приблизно раз на два місяці мене викликають для здавання крові в екстрених випадках. Мене там добре знають, тому беруть кров без лікарського огляду. Хоча це і викликає побоювання — разом зі мною в черзі нерідко сидять явні алкоголіки й інші ниці елементи і, дивлячись на них, я увесь час думаю: а що, коли їх теж ніхто не перевіряє? Підпис я свій ставила, але, як на мене, лише за одержання талона на безкоштовне харчування, а не за надання правдивих відомостей про себе. Лікар мене оглядав усього двічі, коли приїжджали з міської станції переливання крові. Може, повторний аналіз хтось і робить, але спеціально мене ніхто для цього не викликав.
З розповіді донора можна зробити висновок, що порушення директив МОЗу — явище не таке вже рідкісне. Але навіть, якщо в одеському випадку було дотримано всіх інструкцій, виникає цілком закономірне питання: чому ж так довго приховували інформацію? Якщо в усьому винне горезвісне сіропозитивне вікно, а не чиєсь головотяпство, то чому б не розповісти про це відразу? Чи обнародувана ситуація — усього лише грунтовно «причесана» МОЗом версія того, що сталося?