Не дивно, що за політичним галасом, кадровими перетасовками, підвищенням тарифів і передзимовими клопотами мало хто звернув увагу на подію, яка, втім, стосується кровних інтересів кожного. Йдеться про подання на розгляд Верховній Раді проекту закону України «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування» (№2192 від 19.09.06 р.). Ініціаторами цього законопроекту виступили народні депутати Т.Бахтєєва, С.Червонописький, С.Кузьменко та інші. Він схвалений профільним комітетом ВР, хоча підписи під ним, як стало відомо з достовірного джерела, збирали в неформальній обстановці і мало хто з «підписантів» устиг бодай прогортати документ. Єдиний, хто відмовився підписатися під цим законопроектом, — В.Передерій, який посідав до приходу в парламент пост заступника міністра охорони здоров’я.
У принципі, всі розуміють: за обмежених бюджетних ресурсів без запровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС) не можна сподіватися на поліпшення медичного обслуговування. Закон про ОМС необхідний. Ось тільки який? За роки незалежності робилася не одна спроба ухвалити закон про медстрахування, було напрацьовано кілька законопроектів, але жодному з них так і не вдалося набрати потрібну кількість голосів у парламенті. Черговий документ — №2192 — принципово відрізняється від проекту закону про державне соціальне медичне страхування, оскільки базується на концепції цивільно-правового обов’язкового медичного страхування і передбачає наявність конкурентного страхового ринку. Цей законопроект дуже схожий на проект закону №3370, що розглядався Верховною Радою попереднього скликання і, до речі, отримав негативну оцінку експертів Світового банку, Європейського Союзу та інших авторитетних спеціалістів. Адже ми не багата країна з налагодженим державним механізмом, цивілізованим ринком і незалежною судовою системою. Окрім Швейцарії та Нідерландів, більше ніде в розвинених країнах Європи модель цивільно-правового обов’язкового медичного страхування не застосовується.
Яким має бути обов’язкове медичне страхування в Україні? Чи потрібен нам закон, який передусім відбиватиме інтереси страхового бізнесу? На ці запитання спробували знайти відповіді фахівці — учені, народні депутати, експерти — під час дискусії, що відбулася 7 листопада в Школі охорони здоров’я НАУКМА.
Учасники обговорення впевнені, що впровадження цивільно-правової моделі ОМС матиме для нашої країни дуже негативні наслідки, бо призведе до ще більшої соціальної нерівності, обмежить доступ до медичної допомоги громадянам із низькими доходами, людям похилого віку, хронічно хворим. Відповідно до проекту закону розмір страхового внеску не залежить від рівня доходів застрахованих (страховий внесок — фіксована, рівна для всіх сума, щорічно встановлювана залежно від розміру прожиткового мінімуму). Таким чином, бідні будуть змушені віддавати за страховку більшу частку доходів, ніж багаті. За підрахунками розробників законопроекту, якби страхові внески виплачували цього року, то розмір такого внеску становив би 30 гривень на місяць — приблизно 2,6% середньої заробітної плати в промисловості. Тим часом, наприклад, у Німеччині — 7,2%, тобто в середньому 360 євро. (Щоправда, й зарплати там не порівнянні з нашими.)
Основний тягар страхового податку ляже на плечі роботодавців і органи місцевого самоврядування. Законодавці вважають, що страховий бюджет, з урахуванням незастрахованих категорій громадян — а таких може бути 30%, становитиме приблизно 10 млрд. грн. До речі, у проекті держбюджету на 2007 рік витрати на охорону здоров’я передбачено в обсязі близько 17 млрд. грн.
З огляду на ту обставину, що альтернативний законопроект — про державне обов’язкове соціальне медичне страхування — поки що десь загальмувався із «технічних» причин, може статися так, що на обговорення до ВР буде подано лише один документ — 2192. А оскільки сьогодні в парламенті намітилася своєрідна законотворча практика, результат розгляду передбачити неважко.
Ось тільки чи поліпшиться з ухваленням такого закону медичне обслуговування? На думку експертів, сподіватися на це не доводиться. Окрім додаткового податку, причому досить-таки суттєвого, це спричинить соціальну напруженість у суспільстві. Страхові гроші не впадуть золотим дощем на наші лікувальні заклади, як комусь може здатися. І хоча в проекті записано, що кошти перебуватимуть у руках держави — Державної страхової медичної організації (ще одна монополька?) і будуть суворо підконтрольні, це байка хіба що для наївних.
Як вважають спеціалісти, тільки закону про медичне страхування, навіть найпрогресивнішого, недостатньо, щоб відбулися очікувані зміни в охороні здоров’я. Необхідні системні зміни, реформа, а в ній сьогодні, за великим рахунком, ніхто не зацікавлений. Тому плакали наші грошики...