Над людством тисячоліттями витає примарний образ світлого майбутнього. Проте всі намагання наблизитися до нього, спираючись на значущість тільки зовнішніх факторів, розбивалися, зрештою, об потаємні скелі внутрішнього світу особистості, породжуючи соціальні катаклізми, додаткові страждання, безпрецедентне зростання внутрівидової агресії, збільшення антигромадських проявів.
Закінчення минулого і початок нинішнього століть ознаменувалися різким зростанням негативу. Руйнується природне середовище проживання людей, розриваються екологічні ланки, зростає кількість хвороб, не вщухають етнічні й національні конфлікти, ведуться нескінченні братовбивчі побоїща.
Загальносвітовим злом стали зовні безглузді й нелюдяно жорстокі діяння злочинців-маніяків, побутові вбивства, торгівля жінками та дітьми, піратство, рабство, глобальний тероризм. Зростає небезпека неусвідомленого прагнення до задоволення тваринних інстинктів із витонченістю розвиненого інтелекту.
Гнітюча картина сьогоднішньої цивілізації породжує невір’я в те, що людина стане кращою і толерантнішою. Таку ауру створюють не тільки реалії сьогодення, а й уся попередня історія людства, яка значною мірою виткана зі страждання людей.
У принципі, можна вважати звичайним явищем наявність у будь-якому суспільстві людей заздрісних, злих, агресивних. Однак не можна визнати нормою різке зростання їх чисельності з певних причин. Це, зокрема, пошкодження, а в деяких випадках — штучний розрив глибинних інформаційних джерел минулого; деформування відчуття роду; знеособлення індивідуальності; послаблення інтелектуального прошарку внаслідок нескінченних соціальних катаклізмів; руйнування духовної першооснови і законності, покликаних коригувати й пом’якшувати поведінку в розмаїтті людських відносин; викривлення навичок заради задоволення матеріальних потреб і накопичення матеріальних цінностей, які, поруч із матеріальними знаннями, ведуть до поневолення собі подібних. Ці та інші фактори «тривалої дії» призвели до дегуманізації суспільства.
Що стосується пострадянських республік, то у них на вищезазначені обставини нашарувалися і власні, специфічні, соціально-економічні труднощі. Зокрема, на шляху до ринку стосунки в суспільстві зазнають нових випробувань, пов’язаних із насиченням підсвідомості стереотипами особистого збагачення.
Розбалансованість не тільки буття, а й свідомості веде до психологічної нестабільності, зростання негативних антигромадських проявів, у тому числі злочинних, особливо пов’язаних з міжособистісними стосунками. Психіка людей дедалі частіше не дає ради екстремальним ситуаціям, унаслідок чого миттєво спрацьовують глибинні, нерідко деструктивні, механізми захисту фізичного тіла.
Сьогодні навряд чи хто не погодиться з тим, що багаторазові наміри ліквідувати антигромадські прояви, включно зі злочинністю, з допомогою найефективніших соціальних заходів зазнали поразки. Ані застосування суворіших санкцій, ані збільшення чисельності правоохоронних служб і установ з відбування покарання, ані конструктивні державні програми не в змозі зупинити зростання цього зла, обумовленого біосоціальними особливостями світу особистості, яка живе й розвивається за своїми, поки що не відомими нам законами. Жива особистість зі своїм непізнаним внутрішнім світом підсвідомості, що часто протистоїть розуму, зі своїми людськими і тваринними інстинктами, слабкістю й пристрастями спростовувала найоптимістичніші прогнози з приборкання проявів негативної енергії. На цьому тлі парадоксом видається ігнорування в законі психологічних витоків зародження механізму злочинної поведінки як специфічного різновиду поведінки взагалі.
Однією з основних причин сьогоднішніх непривабливих криміногенних реалій у суспільстві є, на наш погляд, повний відрив усвідомлюючого розуму від свого коріння в неусвідомленому. Це призвело до того, що елементи неусвідомленого дедалі частіше вриваються в наше життя через різні соціальні патології, в тому числі антигромадські, злочинні прояви, включно з маніакальними злочинами, а суспільство, розгубившись, не може ні пояснити їх, ні, тим більше, запобігти їм з позиції звичних підходів.
Звісно, відзначаючи значимість центрів підсвідомості у механізмі поведінки особистості, було б помилково вважати, що вплив підсвідомості на усвідомлюючий розум має тільки деструктивний характер. Численні факти свідчать, що при збігу певних, поки що непізнаних обставин підсвідомість проявляється досить конструктивними властивостями. Всесвітньо відомі композитори, поети, вчені визнають, що найвидатніші їхні творіння є зовсім не результатом усвідомлюючого розуму, а наслідком невідомого їм осяяння.
На основі знань, які перебувають у підсвідомості, розвивається розум, що усвідомлює себе, і багатогранна індивідуальність з усіма особливостями характеру, перевагами, слабкостями й недоліками. Підсвідомість забезпечує світовідчуття, без якого людина не здатна зрозуміти ні своїх проблем, ні глобальних проблем природи, ні болю і біди всього людства. Складові сучасної цивілізації не тільки не враховують, а, навпаки, пригнічують живлюще коріння в людському началі. Як наслідок, накопичується негатив, посилюється примітивізм моралі і стосунків, триває розмивання духовних пластів, які зміцнювали людину, прогресує ураженість суспільства різними збоченнями. При цьому витоки колишнього коріння, яке живило людину і створювало їй душевну рівновагу — держава, громада, релігія, сім’я, — руйнуються під тиском техногенної цивілізації.
Людина, прийшовши з минулого, якого вже немає, рушаючи в майбутнє, якого ще немає, опинившись перед грізними реаліями спливаючого теперішнього, ціпеніє, бо майже щокроку наштовхується на небезпеку, породжену природними, техногенними й соціальними катаклізмами.
У підсвідомості містяться не тільки інстинкти, які стосуються досвіду індивідуального життя, а й інстинкти, що раніше були зусиллями, спрямованими на збереження виду. Тому необхідно відшукати шляхи, що ведуть до первинної схеми, яка обумовлює різноманіття типових рис особистості й універсальну поведінку, потенційно існуючі в кожної людини. На цьому шляху не обійтися без знань, оптимізму й переконаності представників попередніх цивілізацій та світових релігій у тому, що існує тільки одне начало, з якого випливає все розмаїття нашого життя і в яке воно й повертається. Гадаємо, саме цей шлях дозволить пояснити й зрозуміти людські реалії, зокрема і вміст людської підсвідомості, в якій співіснує багато різних особистостей зі своїми переконаннями та уявленнями про добро і зло, допоможе відшукати й побачити оригінал, спрямовуючи зміст на екран життя.
Вдасться по-новому поглянути й на зростаючі різновиди маніакальних вбивств, у тому числі на сексуальній основі. Йдеться, зокрема, про зовні невмотивовані вбивства сексуальних партнерів, в основному жінок. У зв’язку з цим мимоволі спливає в пам’яті генетично обумовлений сценарій із життя наших «братів менших», де розігруються, за людськими мірками, драматичні сцени. Наприклад, самка павука, відома як «чорна вдова», з’їдає самця, котрий продовжив свій рід. Самка комахи-богомола в момент її запліднення відкушує голову самцю. Що це — жорстокість чи жорстока біологічна доцільність? Про що говорять ці, на перший погляд, розрізнені чи навіть трохи наївні приклади? Грані між людською поведінкою, обумовленою фрагментами біологічної програми і сплесками усвідомлюючого розуму, дуже рухомі. Встановити пускові імпульси такої поведінки — завдання майбутнього. Причому зафіксувати їх значно складніше, ніж нові, коротко живучі елементи таблиці Менделєєва.
Матеріали кримінальних справ свідчать, що суб’єкти, котрі вчинили цей злочин, не тільки не можуть пояснити мотивів свого діяння, а й нерідко цілком щиро здивовані скоєним. Звісно, можна сумніватися у відвертості суб’єкта злочину, який намагається таким чином якщо не уникнути покарання, то, в кожному разі, пом’якшити його. Різного роду симуляції під час проведення судово-психіатричної експертизи не поодинокі. Однак вони не можуть бути підставою для ігнорування явища в цілому. Тим більше що в ЗМІ і в медичній літературі описано непоодинокі випадки звернення до психіатрів осіб, які перебували на межі вчинення злочину.
Ось один із таких прикладів. До відомого психіатра звернувся по медичну допомогу 28-річний чоловік, який пояснив, що після інтимних стосунків із жінкою, котра йому сподобалася, в нього виникає нездоланне бажання вбити її. Причому напруга триває два-три дні.
Такі приклади не тільки становлять значний науковий інтерес, а й практично багато важать у плані пізнання витоків, спонукальних імпульсів маніакальних злочинів. Крім того, вони підтверджують необхідність нетрадиційного підходу до проблеми незвичних негативних проявів, включно зі злочинними, скоєними особами, котрі не страждають на психічні захворювання. Йдеться, зокрема, про маніакальні злочини як крайню форму проявів деструктивних інстинктів, що становлять грізну небезпеку для суспільства. Мотиви нелюдськи жорстоких злочинів маніакального вбивці, відомого під прізвиськом «Джек Потрошитель», уже 115 років залишаються загадкою, як і особистість самого злочинця, попри велику кількість присвячених цьому злодіянню книг та наукових статей.
У наші дні кількість таких злочинів неймовірно зросла практично у всіх розвинених країнах. Передбачити їх дуже складно, оскільки невідомі глибинні мотиви і причини їх скоєння. Боротьба з цими злочинами ведеться практично всліпу внаслідок непізнаності внутрішнього світу особистості, механізму злочинної поведінки. Йдеться, зокрема, і про маніакальні вбивства з елементами вампіризму, канібалізму тощо.
Ось один із таких прикладів зі слідчої практики. Квітневого ранку в контейнері для сміття було знайдено тіло 19-річної Ольги. Вона була вбита її 35-річним приятелем. Вбивця постійно відчував нездоланну потребу у свіжій крові. Коли працівники міліції прибули на квартиру, де він жив, декотрим із них, дарма що за свою міліцейську практику всього набачилися, стало зле: у ванній їхнім очам відкрилися фрагменти людських залишків, що розкладалися. Під час одного з допитів вампір відмовився давати свідчення, вимагаючи свіжої крові. Випивши банку телячої крові, він відзначив, що людська солодша.
У процесі досудового слідства було встановлено, що при народженні у підслідного виявили набряк мозку. У школі, з-поміж інших учнів, він нічим особливим не вирізнявся. Особливості в його поведінці почали помічати пізніше, коли його батько, працівник м’ясокомбінату, приніс літрову банку телячої крові. Напій сподобався синові. Після цього сусіди стали помічати, що дев’ятирічний хлопчик почав різати безпритульних котів та собак, а потім убив кролика в «живому куточку» школи. Психіатри, які обстежили його на настійну вимогу директора школи, ніяких явних відхилень у психіці не виявили. Згодом, коли він закінчив школу, почав працювати, знайомі нерідко помічали на його губах сліди від червоного напою, а на одязі — бурі підозрілі плями.
Такі приклади перш за все свідчать, що імпульс, який запускає механізм маніакальної злочинної поведінки, може виходити не тільки ззовні, а й із глибин внутрішнього світу особистості. Як наслідок, у таких випадках людина сама шукає й створює ситуації, які б дозволили їй, «підігрівши» себе, розрядитися насильством і тим самим задовольнити деструктивну потребу, обумовлену відповідним інстинктом.
Вивчення біографічного матеріалу, який стосується особистості маніакальних вбивць, свідчить, що багато хто з них (а можливо, і всі, — ці відомості не завжди відбито у матеріалах кримінальної справи) на певному відтинку життєвого шляху одержав фізичну чи психічну травму. А інколи — і те, і друге. Так, один, згодом відомий, маніакальний вбивця у трирічному віці пережив страшний шок: його батько сокирою зарубав матір хлопчика. Кров пролилася на очах малюка. У другого, не менш жорстокого маніяка, в голодні роки з’їли брата, про що він пізніше постійно згадував. У третього була пологова травма. Перелік можна продовжити.
Цілком можливо, що саме фізична чи психічна травма, відомості про яку залишилися за порогом свідомості, стала причиною наступної перенастройки особистісної програми, звуження впливу свідомості і отже, зменшення можливості адаптуватися в навколишньому світі. Внаслідок перенастройки включається «кризовий варіант програми», в основі якої домінують інстинкти, які відповідають за безпеку особистості. При виникненні реальної чи уявної для суб’єкта загрози з блоків пам’яті, що перебувають у підсвідомості, раптово зчитуються й запускаються в дію готові форми і методи захисту, які могли застосовуватися у схожій ситуації не тільки при житті суб’єкта, а й багато століть тому його далекими попередниками. Саме в таких ситуаціях у сучасне суспільство через тисячоліття проникають спресовані різновиди деструктивної енергії попередніх поколінь та цивілізацій. Режим підвищеної готовності може підтримуватися тривалий час елементами конкретної життєвої ситуації, такими як несприятливі умови проживання в сім’ї, в тому числі пияцтво одного чи обох батьків, їх жорстокість, байдуже ставлення до дітей, жорстока мораль у неформальній групі однолітків тощо. В цілому реалії сучасного життя досить успішно живлять і відроджують коріння насильства. Як наслідок, виникає надмірна підозрілість, розвивається невдоволеність собою, своїм становищем у суспільстві. Формується нова гіпертрофована потреба у самоствердженні, причому будь-якими шляхами.
Така людина, постійно «підзаряджаючись», може роками носити в собі «кризову програму», якій властиво певною мірою змінюватися під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, внаслідок чого значимість свідомості й елементів, які перебувають у підсвідомості, постійно коливається. Не випадково в оточуючих інколи складається враження, що деякі люди живуть «подвійним життям»: їхня поведінка не завжди стабільна, а реакція на зовнішні подразники неадекватна. При цьому поведінка людини, її форми і прояви багато в чому залежать від того, на який деструктивний інстинкт вона «підсіла» і яка енергетична ємність такого джерела. Не тільки для правоохоронців, які займалися кримінальними справами маніакальних вбивць, а й для товаришів по службі, сусідів і навіть близьких родичів незрозумілою загадкою була поведінка суб’єктів цих злочинів. Відомий маніяк Чикотило, з одного боку, був дбайливим членом сім’ї і ретельним господарем, а з другого — небезпечно жорстоким звіром в образі людини, який розривав, шматував, а інколи й пожирав людську плоть.
Мабуть, було б помилкою вважати, що при вчиненні маніакальних вбивств реалізується тільки один інстинкт, одна патологічна потреба. Дії маніяка-вбивці нерідко багатопланові: вони можуть поєднувати в собі і позбавлення життя людини, і сексуальні прояви, і майнові злочини та ін. А інколи з допомогою одних злочинних дій досягається більш віддалена мета — задоволення домінуючої патологічної потреби.
Намір пізнати сутність людини з позицій тільки матеріалістичного підходу призвів до забуття знань стародавніх народів, до суєти й омани, які так трагічно позначилися на житті людства. В глухий кут зайшли і дослідження, що стосуються пізнання мозку, які породили більше запитань, ніж відповідей на них. Попри комплексний підхід до розв’язання цієї проблеми, який об’єднує зусилля представників різних спеціальностей і різні методи дослідження, кількість білих плям у ній зростає в міру переходу до вивчення «вищих» функцій. Світ підсвідомості, свідомість і емоції, з позиції матеріалістичного підходу, залишаються, як і раніше, великою загадкою. На думку відомого нейрофізіолога Н.Бєхтєрєвої, яка багато років є науковим керівником Інституту мозку людини в Санкт-Петербурзі, мозок — це «суцільна непрозора стіна, лише з поодинокими напівпросвітами». На запитання кореспондента, як вона ставиться до думки нобелівського лауреата фізіолога Еклса про те, що мозок — це тільки приймач, з допомогою якого душа сприймає світ, Бєхтєрєва відповіла: «Вперше я почула думку Еклса на засіданні Юнеско — і подумала: яка нісенітниця. Поняття «душа» для мене тоді було за межею науки. Але чим більше я вивчала мозок, тим більше думала про це. Мені хочеться вірити, що мозок не тільки приймач». І далі: «Мозок вбирає інформацію, обробляє її і приймає рішення — це так. Але інколи людина одержує готове формулювання невідомо звідки… що стосується осяяння… Чи може це бути результатом роботи мозку? Так, може. Тільки я не дуже добре уявляю собі як. Тому що занадто вже гарні й досконалі формулювання, які ми одержуємо начебто із нізвідки».
Можна тільки поспівчувати відомому нейрофізіологу, яка опинилася на роздоріжжі. Обмеження пізнання складного світу людини тільки вивченням її фізичного тіла, яке є інструментом для розв’язання завдань в умовах земних реалій, навряд чи приведе до бажаного успіху.
На жаль, і базові поняття деяких елементів складу злочину, що стосуються перш за все психологічних особливостей особистості суб’єкта злочину, залишаються нез’ясованими й непогодженими. Мабуть, зокрема й тому їх не закріплено в законі. До чого це призводить на практиці, видно на прикладі такого елементу суб’єктивної сторони як «мотив», що є стратегічним центром усього комплексу наук, які вивчають людську поведінку. Ефективно впливати на особистість людини у плані її правомірної поведінки можна лише через її мотиваційну систему. Однак якщо важливість з’ясування мотиву діяння не викликає сумніву ні у психологів, ні у юристів, —то стосовно змісту цього поняття єдності думок у науці немає. Внаслідок такої непевності у складному становищі опиняються практичні працівники, які ведуть процес і, відповідно, вирішують долю людей, — слідчі, прокурори, судді, оскільки, у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, вони зобов’язані доказувати по кожній кримінальній справі мотиви злочину. Хоча зробити це не просто, бо і норми процесуального, і норми матеріального права не містять поняття «мотив». Взагалі, складається ситуація як у відомій казці: піди туди, не знаю куди… Хоча працівникам правоохоронних органів доводиться мати справу не з казковими персонажами, а з реальними бандитами, насильниками, вбивцями, з’ясування «критичних місць» особистості кожного з яких могло б допомогти оптимальніше вирішувати численні кримінально-правові і кримінологічні колізії.
Основна причина невизначеності з поняттям мотиву поведінки взагалі, протиправної зокрема, — на наш погляд, якщо не відкрите заперечення, то, у кожному разі, замовчування значущості елементів підсвідомості у формуванні цього феномену.
Цілком можливо, що результати дослідження проблем підсвідомості, що ведуть до розуміння глибинної психології особистості, в поєднанні зі знаннями, одержаними на початку становлення людства, стануть основою для пояснення, розуміння і подальшого трансформування багатьох неконтрольованих чи слабо контрольованих свідомістю антигромадських проявів, які перебувають за межами і психопатології, і особистої життєвої історії. Людина змушена буде навчитися не тільки співіснувати, а й плідно співпрацювати зі світом неусвідомленого як для вирішення питань, що стосуються неприйнятних для суспільства негативних форм поведінки, так і для того, щоб відкрити невичерпне джерело знань і мудрості, створити прогнозований і спокійний світ.
Настав час здобути уроки із нескінченної низки трагічних подій, які йдуть услід за не менш нескінченними, але безплідними спробами переобладнати світ, «загнати людину у щастя залізною рукою», ігноруючи при цьому той уже давно очевидний факт, що співтовариство складається з окремих непередбачуваних чи слабо передбачуваних особистостей, чия підсвідомість заповнена зарядами далекого і не дуже далекого минулого, що містять у собі не тільки яскраві феєрверки, здатні потішити глядача, а й матеріал, який породжує лихо, руйнування і страждання. Необхідно реабілітувати давні знання про внутрішній світ особистості, об’єднати зусилля світового співтовариства у розгортанні глобальних досліджень, що стосуються цієї проблеми. Переведення на цей напрям навіть невеликої частини коштів, які йдуть на розробку і нескінченне вдосконалення зброї, може справді принести всьому людству довгоочікувану перемогу — перемогу над самими собою.
При цьому доведеться виходити з того, що людство не може скасувати свій усвідомлюючий розум і повернутися до неусвідомленого стану. Еволюція пішла нинішнім шляхом, програму про який закладено не тільки в структуру особистості, а й у структуру фізичного тіла. Інша річ, що сучасна цивілізація зіштовхнулася з серйозними випробуваннями, обумовленими перш за все забуттям, а інколи й ігноруванням давно очевидного факту, що між світом свідомості і світом неусвідомленого особистості існує нерозривний зв’язок. Виникає він з моменту народження людини і триває до її переходу в інший світ.
Доти, доки не буде досліджено і пізнано світ підсвідомості, основним завданням, на наш погляд, є пошук найбільш прийнятних форм трансформування інстинктів людини та оптимальне задоволення потреб, які виникають на цій основі. Це, по суті, обумовлює і спрямованість людської культури. У контексті сказаного, вважаємо, буде незайвим згадати стародавніх греків, у яких під контролем і в рамках строгого ритуалу відбувалися не завжди зрозумілі сучасній людині оргії. Їх смисл і мета наскільки прості, настільки й мудрі. Практичні представники великої цивілізації, враховуючи специфіку людської сутності, у рамках свого розуміння, вживали запобіжних заходів для пом’якшення суперечностей між тваринним і власне людським началами. Аби зберегти посудину, вони з допомогою жорстко контрольованих оргій періодично відкривали клапан, випускаючи енергію глибин підсвідомості. Звісно, стихійних, інколи нестерпно мерзенних оргій, що затьмарюють античні, не бракує і в сучасної цивілізації, причому без жорсткого ритуалу й романтизму. Поширені сьогодні як у житті, так і на екранах телевізорів і комп’ютерів оргії, нерідко замішані на спиртному й наркотиках, прискорюючись потужними каталізаторами у вигляді не до кінця продуманих техногенних розробок, ведуть до подальшого руйнування особистості, збільшення бід та страждань не тільки конкретної людини, а й сім’ї, нації, всього людства. А людство, самовпевнено захопившись технічними «досягненнями», зневажаючи мудрість предків, дедалі більше дратує у конкретній людині звіра.
У недалекому майбутньому життєві реалії змусять усі держави встановити погоджено жорсткий контроль за «несправжніми», кіношними сценами насильства й жорстокості, які, однак, по справжньому провокують і живлять деструктивні інстинкти. За такі санкціоновані й дозовані сцени, розраховані на деструктивні інстинкти людини, доведеться платити податок (на жорстокість і насильство) з наступним спрямуванням цих коштів на реабілітацію глядачів, що постраждали.
Однак слід визнати, що самими заборонами проблеми не розв’язати. Як відомо, попит визначає пропозицію. Чи випадковий такий інтерес до насильства? Навіть посередньо беручи участь у сценах насильства як глядач, деякі люди тим самим неусвідомлено «кидають кістку» власним деструктивним інстинктам з метою «ублажити» їх, розрядити чи хоча б пом’якшити напругу, викликану ними. В цілому ж причини попиту на сцени насильства у деяких людей без достатньої культури, без навиків і вміння якщо не заглушити, то принаймні трансформувати енергію інстинктів принципово не відрізняються від причин любові до оргій стародавніх греків, до видовищ — стародавніх римлян. Можна згадати і численні, практично безглузді війни, і мисливство не заради прохарчування, і кулачні бої, кориду та багато іншого.
Дослідження внутрішнього світу особистості, пізнання прихованих у ньому можливостей і небезпек здатне принести людству благо чи зло, є важливим як національним, так і міждержавним завданням, від вирішення якого значною мірою залежить не тільки успіх у роботі з профілактики негативних проявів поведінки, злочинності, а й світовий правопорядок у цілому, особливо в умовах зростання «прозорості» міждержавних кордонів. Від одержаних знань, які стосуються особистості, залежатиме, чи зуміє людство скористатися плодами науково-технічного розвитку, чи зможе їх спрямувати на користь, а не на зло собі. Тому сьогодні, як ніколи раніше, актуальний афоризм: «Пізнай самого себе».