Після того, як на найвищому рівні було «запліднено» ідею посадити в крісло ректора Київського національного медуніверситету (КНМУ) колишнього міністра, потім радника Президента Віталія Москаленка, не доводилося сумніватися, що пологи, себто вибори, мають бути патологічними. За написаним нагорі сценарієм, «демократичним виборам» відводилася роль лише ширми непривабливо-непорядного залаштункового дійства.
Першим симптомом патології стало скасування конкурсу на заміщення посади ректора КНМУ, оголошеного ще в травні. МОЗ це зробило буквально за два дні до закінчення його терміну з цілком надуманих причин. Колектив університету, обурений таким волюнтаризмом, зажадав, щоб вибори нового ректора пройшли відповідно до закону. На цьому ж наполягав Комітет із питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Верховної Ради, який, природно, не міг спокійно спостерігати за відвертим нехтуванням законності під час виборів ректорів вищих навчальних закладів, у тому числі медичних. (До речі, про вакханалію з виборами ректорів наш тижневик писав чимало.) Однак ті, хто стояв (і стоїть) за наміром посадити в крісло ректора столичного медичного вузу претендента від влади, ігноруючи законні вимоги колективу вузу та громадську думку, таки змусили керівництво МОЗу підписати наказ про призначення виконувачем обов’язків ректора КНМУ В.Москаленка. (Про всі ці перипетії йшлося в попередній публікації — див. «ДТ», №30.) Задум був гранично прозорий: обіймаючи посаду в.о. ректора, він візьме участь у конкурсі на заміщення вакантної посади ректора КНМУ з ідеального поста для старту. Однак 13 серпня суд Печерського району м. Києва визнав цей наказ незаконним. Здавалося б, справедливість восторжествувала і претендентові нічого іншого не залишається, як забиратися геть та спробувати знайти собі більш підходяще місце. Не так сталося, як гадалося.
Виконавці владного рішення, гарячково розмірковуючи, куди б прилаштувати В.Москаленка, що його суд позбавив ректорського крісла, нічого іншого не придумали, крім як пересадити його на місце проректора. Та ось халепа — вакансії такої не знайшлося. Але якщо комусь, особливо за вказівкою згори, дуже хочеться, то що вдієш — довелося шукати. Призначений МОЗом виконувач обов’язків ректора професор В.Коляденко відразу направив у МОЗ запит про те, що КНМУ вкрай потребує ще одного проректора з навчальної роботи. Анітрохи не вагаючись, МОЗ того ж самого дня (завидна оперативність!) задовольнив це прохання.
«Чи може людина, котра досі жодного дня не працювала у кадровому вузі, бути проректором з навчальної роботи в столичному медичному університеті?» — таке запитання мозівське керівництво, вочевидь, вважало недоречним. Передбачаємо й інше, не менш спантеличене запитання: а як же академік НАН України, членкор АМН професор В.Широбоков, який обіймає цю посаду протягом 15 років? Як усе це слід розуміти — він погано виконує свою роботу, як вираження йому недовіри? Чи як «підніжку» напередодні виборів ректора КНМУ, у яких Володимир Павлович бере участь як один з основних претендентів? (З достовірних джерел стало відомо: професору В.Широбокову настійно рекомендували зняти свою кандидатуру, ще раніше купився на спокусливі обіцянки за відмову від участі у виборному марафоні інший претендент.)
Однак трагікомізм ситуації, мабуть, в іншому. Через кілька днів після рішення суду В.Москаленко знову стає в.о. ректора. Напередодні Дня незалежності у професора Коляденка раптом забракло сил і здоров’я виконувати обов’язки в.о. ректора, і він «добровільно» звалив цю непосильну ношу — на кого б ви думали? — так, на першого проректора В.Москаленка, якому, бачте, завдяки сановним благодійникам усе по плечу. І хто тепер наважиться дорікнути йому, що в ректорському кріслі він сидить на незаконній підставі?
Втім, є надія, що двічі призначені і потім двічі скасовані МОЗ України вибори ректора КНМУ незабаром усе ж таки відбудуться. Передбачається, що це станеться 10 вересня. Так було заявлено на розширеному засіданні вченої ради КНМУ напередодні навчального року. Власне, тема засідання звучала традиційно: «Результати діяльності вузу в минулому навчальному році і результати вступної кампанії-2003». Проте, судячи з кількості присутніх (актовий зал був переповнений), напруженого збудження і затаєного очікування, публіку цікавили не так питання оголошеного порядку денного, як майбутні вибори.
Склад претендентів на цю почесну, якщо не сказати — елітну, посаду уже визначено. У конкурсі з виборів ректора КНМУ беруть участь п’ять чоловік, і серед них, звісно ж, колишній міністр і радник Президента В.Москаленко. А решта претендентів — хто вони?
Проректор із лікувальної роботи КНМУ Володимир Мишалов. Хірург — золоті руки, який багатьом людям врятував життя та здоров’я, розумник і трудівник, він багато чого успадкував від свого тестя Миколи Михайловича Амосова як у професійному, так і в суто людському плані. Працює в медицині понад чверть століття, організував і очолив кафедру кардіохірургії в КНМУ, міський центр кардіохірургії. Гордість київської медицини й національного медуніверситету.
Перший проректор із навчальної роботи Володимир Широбоков — відомий учений-вірусолог, академік НАН України. І в академіки, як то кажуть, не за сало потрапив. Недарма Борис Євгенович Патон пропонував йому місце директора Інституту мікробіології та вірусології НАНУ, вбачаючи в ньому гідного наступника академіка Валерія Смирнова, який дочасно пішов із життя, та ще й на додачу посаду секретаря-академіка відповідного відділення НАН України. Відмовився. Багато хто дивувався: чому? Близьким людям він так пояснив свою відмову: «Не можу залишити рідний інститут, колектив і учнів на «варяга», який не знає інституту, його проблем, учених із їхніми дуже непростими характерами, потенціалу для створення наукових шкіл на благо народу України. Усе втрачено буде...».
Ще один претендент, теж проректор КНМУ, член-кореспондент АМН Василь Бардов. Дуже енергійний, діловий, рішучий, діяльний, із ринковим складом мислення. Яскраві організаторські здібності цієї людини могли б бути повніше використані вузом у нових економічних умовах.
Є й кандидат зі сторони, хоча теж не чужий. Професор, завкафедрою Київської медичної академії післядипломної освіти (КМАПО) Дем’ян Лаврентійович Горбатюк. Свого часу закінчив Київський медінститут, потім аспірантуру в Москві. Працював в альма-матер на кафедрі оперативної хірургії й топографічної анатомії, потім очолив кафедру в КМАПО. Прагне виявити себе на новому терені.
Всі названі кандидатури, безперечно, гідні участі в конкурсі на заміщення ректора відомого вузу. І конкурсні умови мають бути рівними для всіх претендентів. Чому ж «зелена вулиця» лише для одного претендента — від влади? Запитання, звісно, риторичне. Керівництву МОЗу, мабуть, можна поспівчувати: дуже тяжке йому випало завдання — коронувати голого короля. Напередодні виборів він прикривається фіговим листком обіцянок підвищити зарплату викладацькому складу (на 15%), перебуваючи в упевненості, що таким чином йому вдасться перед виборами «купити» колектив. Особливо розщедрився лише для почесного ректора Є.Гончарука. (Недавно редакції стало відомо: заяву про деякі «нововведення» В.Москаленка в медуніверситеті направлено у відповідні контролюючі інстанції.)
Отже, колектив КНМУ в очікуванні доленосного дня — виборів ректора. Хочеться вірити, що вони відбудуться згідно з законом. Завдяки тому, що профільний комітет Верховної Ради весь цей час тримав ситуацію під контролем, протистояв спробам нахабного нехтування законністю, ця складна передвиборна епопея наближається до завершення. Про результати виборів у КНМУ ми неодмінно повідомимо. Адже вони хвилюють не лише колектив університету і багатьох медиків, але небайдужні й кожному з нас. Бо від цього вибору, зрештою, залежить: будуть діти Президента та інших забезпечених громадян України їздити народжувати і лікуватися за кордон — чи ж у недалекому майбутньому наша медицина зможе досягти міжнародних стандартів.