Хоча Тернопільщина
з-поміж інших регіонів і не вирізняється високим рівнем захворюваності на туберкульоз, оптимістичні прогнози робити передчасно. Суть ось у чому. Чотири районні лікарні і обласний стаціонар, де лікуються хворі на туберкульоз різних органів, не мають сучасних очисних споруд. Біля спеціалізованих районних лікарень є великі забетоновані ями, де відходи хлоруються. Але це не означає, що туберкульозна паличка вбита. Вона може будь-коли підняти голову.
Та облишмо про глибинку — у Тернополі відходи знезаражують не краще. В обласному комунальному туберкульозному диспансері примітивні очисні споруди збудували ще наприкінці 60-х років. Стічні води, пройшовши первинну очистку, прямували в озеро. Через два-три роки воно замулилося і вже на початку 80-х гостро постала проблема будівництва нових очисних споруд. Поблизу Тернополя, у селі Велика Березовиця, шляхом кооперації коштів промислових підприємств мала бути споруджена водонасосна станція, де збиралися б і проходили очищення водостоки. Та через економічну кризу роботи припинили. Розповідає заступник головного лікаря обласного комунального туберкульозного диспансера Юрій Завадович:
— Відходи тепер проходять хлорування лише перед впуском у колектор. Після того виділити збудник туберкульозу дуже важко, бо вода брудна. А тут ще й жителі приміських сіл почали під’єднуватися до водостічних труб. Тож колектор і замулився.
До середини 90-х вдалося спорудити каркас нової очисної системи. Виконано 80 відсотків будівельних робіт. Проте з 1996 року фінансування припинилося. А для того, щоб оснастити споруди, провести монтажні та пусконалагоджувальні роботи, ввести в дію комплекс біологічної очистки відходів потрібно, за нинішніми розрахунками, 1 млн. 300 тисяч гривень.
І нині стічні води потрапляють у річку Серет, яка впадає у Дністер… Наведені співрозмовником дані свідчать: рівень захворюваності на туберкульоз у селах, розташованих поблизу Тернополя, не вищий, аніж в інших населених пунктах. Та чи існує небезпека зараження паличкою Коха? Заступник начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Віктор Кміта загрозу цю заперечує однозначно.
— Згоден, — каже він, — усі заклади охорони здоров’я повинні мати сучасні очисні споруди. Але це — капітальне будівництво, яке вимагає великих затрат. Не впевнений, що вдасться отримати кошти на такі цілі з обласного бюджету і наступного року. Але зрозумійте: туберкульоз через воду не передається.
Юрій Завадович дотримується протилежної думки:
— Візьміть будь-який посібник з лікування туберкульозу і там прочитаєте, що збудник цей — морозостійкий, і коли стоять неспекотні літні місяці, він може у вигляді спори жити у воді до тридцяти років. За цей час води Серету дійдуть до Чорного моря, зможуть заразити туберкульозом мешканців південних областей, де захворюваність і смертність від цієї хвороби і без того висока. На відміну від Тернополя, сусідні обласні протитуберкульозні заклади — у Львові, Рівному, Житомирі — мають найновіші очисні системи.
Зараз у маленькій, мільйонній, Тернопільській області від туберкульозу легень лікуються 2 тисячі 695 осіб, майже 18 тисяч жителів регіону перебувають на обліку у протитуберкульозних диспансерах. Із середини 90-х щороку реєструється 40—60 випадків захворюваності на різні види туберкульозу серед дітей. До речі, ще зовсім недавно, до 1998 року, за цим показником Тернопільщина входила у трійку лідерів. І такі тривожні факти мали б особливо насторожувати відповідальних осіб у сфері охорони здоров’я. Бо очисні споруди у закладах з інфекційними хворобами потрібні, мабуть, не менше, ніж концерти-звіти під патронатом Президента у Києві чи козацькі дійства у Тернополі. Адже заспокоювати себе, що ми не найтуберкульозніші, що в інших регіонах ця хвороба поширюється активніше, як мінімум, не вигідно. Бо дуже часто, коли вдарить грім, хреститися вже пізно.