Коли на шахтах Донбасу відбуваються трагедії і стихія забирає життя гірників, численні комісії вважають за свій обов’язок відвідати тих, хто завдяки щасливій випадковості не залишився назавжди в забої, а був піднятий на поверхню товаришами або гірничорятувальниками. Чимало їх ще довго повертається до нормального життя, найчастіше так і залишаючись інвалідами, а деяким більше взагалі не вдасться побачити схід сонця, попри всі старання лікарів, які їх лікують. Після відвідин палат керівники всіх рангів, виступаючи перед журналістами, звичайно кажуть, що зроблять усе можливе, аби допомогти і тим, хто опинився на лікарняному ліжку, і тим, хто витягує їх із того світу. Та минає час, і ці обіцянки розчиняються в безодні справ державної ваги. Після нової аварії вся ця «карусель» починає крутитися наново...
Три роки тому в Донецьку з ініціативи президента Академії медичних наук на базі Обласної центральної клінічної лікарні було створено Інститут відновлювальної хірургії АМН України. Сьогодні тут функціонує ряд центрів, оснащенню і доборові фахівців яких можуть позаздрити чимало аналогічних установ країн, благополучніших в економічному плані, ніж Україна. На 52 млн. грн. оснащені: опіковий центр, центри судинної та серцевої хірургії, політравми тощо. Закуплена лабораторія для рентген-, ангіодосліджень. З допомогою нового обладнання можна не лише проводити операції на серці, а й лікувати хворих з інфарктом. На базі цієї лабораторії створюється передінсультний центр для своєчасної допомоги тим, хто впритул наблизився до фатальної межі. Для роботи в лабораторіях з пересадки кісткового мозку і з вирощування культури клітин шкіри фахівці інституту пройшли навчання у Франції, Росії та Німеччині. «Клітинна» лабораторія може стати до ладу через місяць. А може й не стати...
Так, 52 млн. грн. — сума як на нинішній час чимала, але, на жаль, і вона не в змозі вирішити дуже багато проблем унікальної медичної установи. Скажімо, приміщення лікарні, в якому міститься інститут відновлювальної хірургії, нещодавно відсвяткувало 70-річний ювілей. За весь цей час жодного разу не було проведено повноцінного капремонту. 18 кардіохірургів, готуючись і відпочиваючи після щонайскладніших операцій, туляться в одній кімнаті.
У січні минулого року Кабінет міністрів ухвалив трирічну програму розвитку інституту. Нею передбачено виділення 94 млн. грн. на його реконструкцію і дооснащення необхідним устаткуванням. Та, за словами директора інституту професора Володимира Гусака, сьогодні йому доводиться однією рукою вибивати в Києві обіцяні кошти для ведення робіт, а другою — лікувати хворих, отримуючи при цьому справжні копійки на організацію їхнього харчування та закупівлю ліків.
Як вважає Володимир Гусак, свій внесок у розвал української охорони здоров’я зробив попередній склад ВР, прийнявши рішення, відповідно до якого фінансуватися медустанова може лише з одного джерела. Якщо в недалекі часи на сесії облради приймалися рішення, пов’язані з розвитком охорони здоров’я в Донецькій області, й під них виділялися кошти на закупівлю необхідних медичних препаратів, то тепер такої можливості немає. Тепер весь цей процес може йти лише через Академію медичних наук. В АМНУ ж немає грошей на ці заходи. Так, щорічна потреба Інституту відновлювальної хірургії у водіях ритму для хворих із патологією серцево-судинної системи становить 500 штук. Минуло вже півроку, а ще не бачили жодного. Днями виділили чотири, але фахівці, які приїхали отримувати їх у Київ, почули, що повернуться додому лише з двома, оскільки решта вже поставлені жителям Донецької області в столиці.
Відповідно до розпорядження Кабміну, через Академію медичних наук інститут мав би отримати 8 млн. грн. Реально отримав — нуль. Донедавна руку допомоги простягало лише Міністерство палива і енергетики, яке виділяло кошти за рахунок реструктуризації вугільної галузі. Тричі гроші приходили на рахунок інституту, але вчетверте чиновники засумнівалися в легітимності цієї процедури (яка, до речі, пройшла всебічну перевірку як в Україні, так і за її межами), і все зупинилося. МНС мало виділити 5 млн. грн. Виділило — нуль, оскільки інститут не ввійшов до переліку лікувальних установ, які фінансуються за його рахунок. На те, що цей перелік було затверджено за три роки до створення інституту, усі намагаються не зважати. Начебто вибух метану під землею, після якого гинуть шахтарі, не належить до надзвичайних подій...
Тричі Президент Леонід Кучма давав доручення, які мали допомогти вирішити ситуацію навколо інституту. Тричі аналогічну процедуру здійснював прем’єр-міністр України Анатолій Кінах, у тому числі під час своєї робочої поїздки в Донецьку область. Остання зустріч В.Гусака з прем’єром датована 4 квітня. На ній директор інституту знову чув обіцянки розібратися в ситуації, що склалася. На жаль, слова знову так і залишилися словами. Відтак борг інституту перед підрядчиками за виконані роботи досяг трьох мільйонів гривень. Підрядчики подали в суд, і ніхто в медичній установі не знає, що і як робити далі.
Отже, про існування Інституту відновлювальної хірургії чимало чиновників згадує лише в хвилини трагедії. Коли лікарняні палати заповнюються обгорілими людьми, багато з яких уже більше ніколи не побачать своїх рідних та близьких. Коли з розмовами про обіцяну допомогу можна гарно засвітитися на екранах телевізорів. На жаль, жоден із цих спічів не здатен повернути здоров’я і життя чиїмось батькам та синам.