За роки журналістської практики не раз випадало спілкуватися з людьми, котрі звинувачують медиків у халатності, а то й відвертій недобросовісності. Але обвинувачення, висунуте киянкою Зінаїдою Стрелець проти працівників двох столичних пологових будинків, воістину жахливе: вона переконана, що її новонароджених немовлят... підмінили на мертвих.
Історія з безліччю невідомих
Жителька одного із сіл Черкаської області Зінаїда Стрелець вийшла заміж 1990 року. Відразу після весілля переїхала до чоловіка в Київ, улаштувалася на машиноремонтний завод, але пропрацювала там недовго, оскільки невдовзі завагітніла. Їй тоді було вже двадцять вісім, про дитину мріяла давно, тож майбутньому материнству невимовно зраділа.
Протягом усієї вагітності Зінаїда справно відвідувала гінеколога. Судячи з результатів обстежень, хвилюватися не було причин — аналізи найкращі в усій жіночій консультації.
15 листопада 1991 року, відчувши, що довгожданий час наблизився, Зіна поспішила до лікаря. Той підтвердив: через кілька годин мають бути пологи — й відзначив в обмінній карті, що вагітна та її плід здорові. Професор, котрий оглядав Зіну кількома днями раніше, навіть пожартував: «Якщо на світ з’явиться хлопчик, буде космонавтом. Здоров’я відмінне!» Благополучний результат пологів обіцяли й результати гормонального обстеження.
— Того ж вечора «швидка» привезла мене до пологового будинку, — розповідає Зінаїда. — Після первинного огляду акушерка доставила мене в передпологову палату. Там уже чекав черговий лікар. Узявши мою обмінну карту, він пішов її вивчати.
З поверненням лікаря й починається загадкова історія пологів моєї співрозмовниці. Лікар заявив, що породіллі слід негайно робити кесарів розтин.
— Я спробувала з’ясувати, чому не можу народити природним шляхом, — продовжує Зіна. — Але лікар несподівано закричав: «Старородка! Сама ти тільки потвору народиш! Негайно на операційний стіл!»
Уже сам факт настільки принизливого ставлення до породіллі мав насторожити, але в Зінаїди не було часу над цим замислюватися. За вказівкою лікаря, акушерка проколола їй навколоплідний міхур і повезла на каталці в операційну. Там жінці ввели наркоз, після чого вона відключилася.
Опритомніла Зінаїда в тій самій операційній. Крім анестезіолога, у кімнаті нікого не було. «Де моя дитина?» — відразу ж запитала в лікаря, ледь ворушачи пересохлими губами. «З немовлям усе гаразд, — спокійно відказав той. — Скоро тобі принесуть його годувати. Подивися на зап’ясток». Зіна піднесла до очей руку і побачила бирку, на якій прочитала: «Стрелець. Хлопчик. 3600 г, 53 см. 15.11.91г. 23:38». Усміхнувшись, жінка притиснула до грудей дорогоцінний ярличок і знову заснула.
Прокинувшись уже в реанімації, Зінаїда почала вимагати, щоб їй принесли немовля. Але медсестра, яка її доглядала, показувати дитину категорично відмовилася. Аргументувала це досить дивно: «Хлопчику потрібен спокій, а ти лізеш зі своїм материнським інстинктом! Почекай, встигнеш ще надивитися».
— У невіданні мене тримали кілька днів, — розповідає З.Стрелець. — Щойно я починала просити, щоб показали дитину, капали під язик снотворне, і я засинала. Таємне стало явним на четверту добу. Вранці прийшла санітарка й заявила: «Твоя дитина померла через дві години після пологів. У неї була багато вроджених патологій, несумісних із життям». Ще не усвідомивши до кінця змісту почутого, попросила показати мені його хоча б мертвого, але медпрацівниця сказала, що це неможливо — тільце уже відправили в морг «Охматдиту».
Виходячи з палати, санітарка випадково побачила бирку, яка досі висіла в Зіни на зап’ястку. І... різко схопивши породіллю за руку, почала сіпати вузлик ярлика, намагаючись його зірвати. Вражена тим, що відбувається, жінка почала пручатися: для неї цей маленький шматочок клейонки був єдиним нагадуванням про сина. Тож, коли санітарка на мить відвернулася, швидко сховала бирку в свою подушку.
— Комусь дуже не хотілося, щоб вона залишилася в мене, — каже Зіна. — Щойно мені дали снотворне, санітарка знову прийшла й почала порпатися в моїй тумбочці. Уже засинаючи, я запитала, що вона там шукає. Та пробубоніла: «Буде комісія, треба навести порядок». Це була просто відмовка — у палаті, де я лежала, перебувало кілька жінок, але порядок у їхніх речах чомусь не був потрібен.
...Виписали Зінаїду Стрелець на шостий день — без жодного документа, що підтверджував би результат її пологів. Тож коли жінка звернулася в морг із вимогою видати тіло дитини для поховання, їй відмовили. Мовляв, немає довідки про смерть дитини. Коли ж із величезними труднощами Зіна роздобула це свідоцтво й приїхала з ним у морг, там повідомили, що тіло... вже піддали кремації, а прах поховали в загальній могилі.
Серед інших документів у Зінаїди є ксерокопія сторінки журналу реєстрації трупів. Навпроти її прізвища чітко записано: відмовний. Таку позначку роблять тоді, коли протягом трьох днів після пологів мати не звертається в морг із заявою про видачу тіла для поховання. Напрошується запитання: чи не намагалися медики, свідомо приховуючи інформацію про дитину аж чотири дні не тільки від породіллі, а й від її рідних, приховати якісь махінації?
Зінаїда вирішила звернутися зі скаргою в Мінздоров’я, запідозривши, що її здорову дитину в пологовому будинку могли підмінити на мертву. У своєму листі у вищу медичну інстанцію вона стверджувала, що їй безпідставно зробили кесарів розтин, після чого немовля нібито померло. Потім, попри вимогу видати труп для поховання, тіло незаконно піддали кремації. Але в міністерстві на цю скаргу відповіли коротко: мовляв, того, що сталося, не виправиш.
Так і не побачивши свого сина ні живим, ні мертвим, Зіна заходилася збирати про нього всілякі документи. У результаті склалася дуже дивна картина. Приміром, у виписці з історії пологів сказано, що дитина прожила не дві години, а лише двадцять хвилин. А приводом для кесаревого розтину стало захворювання породіллі на нефропатію та її вік. Крім того, у цій виписці зазначено, що «у плоду спостерігалася відсутність ознак формування». Виходить, цих відхилень не помітили ні дільничний лікар, дійшовши висновку, що вагітна та її плід цілком здорові, ні професор-гінеколог?
Виявилися невідповідності й у документації моргу. У журналі реєстрації трупів та у виписці результатів патологічних досліджень дані про дитину Стрелець чомусь проходили під різними номерами. Але найдивнішим було те, що хтось «потрудився» без відома батьків зареєструвати їхню дитину у ВРАГСі.
— З цими документами я звернулась у приватну адвокатську контору, — продовжує Зінаїда. — Юрист мене уважно вислухав, але взятися за справу відмовився. Мовляв, немає трупа — нічого не доведеш.
«Я поховала чужу дитину»
Після кесаревого розтину медики порадили Зінаїді п’ять років не вагітніти: за цей час організм жінки мав повністю відновитися. Усі ці роки вона жила надією, попри пережите, таки стати матір’ю. 1996-го Зіна знову відчула, що під серцем зародилося нове життя.
— Цього разу ще на перших місяцях вагітності я вирішила підстрахуватися, — розповідає моя співрозмовниця. — Звернулася в Мінздоров’я із проханням направити мене в Інститут педіатрії, акушерства й гінекології, де наглядають жінок із «проблемною» вагітністю. Мене зобов’язані були туди покласти, адже перша дитина була нібито ущербною. Але в міністерстві настійливо порадили лягти в звичайний пологовий будинок, «де працює дуже досвідчений професор». З огляду на посаду людини, котра дала цю рекомендацію, я погодилася.
Як і під час першої вагітності, Зінаїда справно відвідувала жіночу консультацію. Усілякі аналізи підтверджували: розвиток плоду в нормі. Добре почувалася й сама пацієнтка: за загальним висновком фахівців, вона була здорова.
Дивне почалося за три дні до пологів. Фахівець із УЗД своїм висновком на кілька тижнів «зменшив» термін вагітності, «виявив» сідничне передлежання, якого насправді не було, й «помилився» з величиною плоду.
30 грудня 1996 року чоловік відвіз Зінаїду Стрелець у лікарню, відповідно до направлення Мінздоров’я. Цього разу пологи в неї почалися природним шляхом. Але щойно почався цей процес, медики, за словами моєї співрозмовниці, почали намагатися пробувати призупинити пологову діяльність. Потім, із незрозумілих для породіллі причин, її відвезли в операційну й увели наркоз...
Опритомнівши, Зінаїда побачила лікарів, що скупчилися навколо неї. Передусім вона подивилася на руку, де мала бути бирка з даними про народжену дитину. Її не було. Столик, куди кладуть новонароджених, теж був порожній. Від страшного передчуття у Зіни потемніло в очах.
— Хто в мене народився? Де моя дитина?!
Люди в білих халатах навіть не вважали за потрібне відповісти нещасній жінці.
Коли наступного дня Зінин чоловік примчав до пологового будинку, аби побачити довгождану дитину, йому повідомили, що хлопчик помер через мимовільний розрив матки породіллі. Тоді ж стало відомо і найстрашніше: через каліцтва, заподіяні Зінаїді лікарями, котрі нібито рятували її від смерті, вона вже ніколи не зможе стати матір’ю.
Жінку виписали 9 січня. На її вимогу, тіло другої дитини все-таки видали. Ось тільки чиїм воно було?
— Побачивши труп, я сказала, що він не може належати моїй дитині — завеликий для новонародженого, — говорить крізь сльози Зінаїда. — На що працівниця моргу заявила: «Не хочеш цього, підеш взагалі ні з чим!»
За словами й письмовими заявами людей, котрі були присутні на похованні немовляти Зінаїди, видане в морзі тіло належало піврічній дитині. Про це з усією очевидністю свідчили розкриті долоньки, давно загоєний пупок і розмір тіла. (Це при тому, що в більшості документів чорним по білому написано: Стрелець народила недоношеного малюка!)
Хоч Зінаїда та її родичі ані хвилини не сумнівалися, що їм видали тіло чужої дитини, — віддали його землі за християнським обрядом. Того скорботного дня ці люди не думали про те, що поховані останки могли б допомогти в проведенні генетичної експертизи, яка відповіла б на багато запитань.
Павутиння плутанини чи брехні?
Переді мною тека з документами, що стосуються пологів Зінаїди Стрелець. Перше, що впадає в око при їх вивченні, — просто немислима плутанина в даних. Невідповідностей, допущених лікарями при оформленні документації, так багато, що їх просто неможливо списати на банальне нехлюйство. А якщо це не халатність, тоді що?
З точною датою, коли Зіна стала на облік як вагітна, розібратися неможливо, оскільки таких позначок аж три — 17 липня, 14 червня й 4 червня 1996 року. Немає в медиків спільної думки й щодо терміну вагітності на час прибуття в пологовий будинок. За одними довідками — 33—34 тижні, за іншими — 34—35, за третіми — 36—37, а четверті вказують на всі 40. У виписці з індивідуальної карти вагітності Стрелець зазначено, що аналізи крові й сечі у неї в нормі. Водночас в іншому документі йдеться: розвиток великого плоду, очевидно, пов’язаний із діабетом, оскільки за півроку до пологів у крові вагітної було виявлено високий рівень цукру.
З вагою немовляти теж суцільна плутанина. В одній із довідок записано, що на момент пологів маса плоду мала бути приблизно 2600—3000 г. Друга також стверджує — «наявність великого плоду до пологів не передбачалася». А сама історія пологів про вагу та зріст малюка взагалі мовчить, а виписка з післяпологової картки свідчить: «витягнуто мертвого хлопчика вагою 4050 г, довжиною 55 см».
У виписці з історії пологів Стрелець відзначено, що вона страждає на ожиріння. Дивно, але й стосовно цього надибуємо різні версії — ожиріння 4-го, 3-го й навіть 2-го ступеня. Водночас є довідка, з якої випливає, що під час вагітності в Зінаїди не спостерігалося різкого збільшення ваги.
Розходяться думки медиків і про дату розтину мертвонародженого. Особливо цікавий документ, у якому зазначено, що цей «протокол» було складено... за місяць до пологів Зінаїди!
В одній із виписок читаємо: головною причиною смерті плоду стала гіпоплазія пупкової артерії (її недорозвинення); в іншій — уже аплазія (вроджена відсутність) пупкової артерії. Крім того, що ці документи заповнені лише частково (більшість обов’язкових для заповнення граф порожні), їх номери також не збігаються.
Пізніше, коли розглядати справу почало Мінздоров’я, генеральний директор закладу, в якому народжувала Стрелець, у письмовій формі визнає багато грубих порушень, допущених його співробітниками під час пологів Зінаїди. По прибутті вагітної не було зареєстровано часу проведення першого вагінального обстеження, черговий лікар не обгрунтував висновок про термін вагітності (36—37 тижнів), не визначив масу плоду, стандарт ведення пологів також не було розписано. А про нагляд за Стрелець протягом перших чотирьох годин після пологів записів узагалі немає. Генеральний директор також визнав, що протокол операції написано неуважно, з численними виправленнями.
І це лише мала дещиця допущених при пологах «похибок».
Під час перевірки Міністерство охорони здоров’я теж визнало, що, по-перше, акушерсько-гінекологічну службу пологового будинку організовано погано, по-друге, пологи в Стрелець прийняли некваліфіковано. За результатами розслідування одному з лікарів винесли сувору догану, другого на три місяця усунули від чергувань.
Зінаїда двічі зверталася до прокуратури з вимогою розібратися у випадках із підміною її новонароджених дітей, але безрезультатно. Обидва рази вона одержала відмову в порушенні кримінальної справи «за фактом відсутності складу злочину».
Єдиний чиновник, якому під час розгляду скарги Стрелець дії медиків, а також прокуратури видалися дивними, — колишній слідчий, народний депутат Леонід Черновецький. У своєму листі до заступника генерального прокурора Києва Василя Присяжнюка він відзначає: при розгляді справи Стрелець прокурор справді припустився грубих порушень Кримінально-процесуального кодексу України. Найбільш кричущі з них — судово-медичну експертизу було призначено без порушення кримінальної справи; постанову про її призначення винесено однією особою, а підписано іншою; висновок експертів у справі суперечить висновкам комісії Мінздоров’я, але повторної експертизи не було призначено; не було допитано свідків поховання тіла дитини Стрелець; і, нарешті, не було належним чином перевірено факт можливої підміни.
У своєму зверненні народний депутат просить уважно розглянути скаргу Зінаїди Стрелець і, в разі підтвердження викладених нею фактів, порушити кримінальну справу, провести об’єктивне розслідування та притягти до відповідальності винних посадових осіб.
Датовано цей лист 7 серпня 2002 року. Але досі ні Леонід Черновецький, ні виборець, чиї права він обстоює, відповіді з Генпрокуратури не одержали.
Трагедія Олени Брижак
З Оленою Зінаїда Стрелець познайомилася на прийомі в Уповноваженого з прав людини Верховної Ради. Як з’ясувалося, обидві прийшли туди з однією проблемою. Трагічна історія пологів Зіни настільки схожа на сумний досвід її подруги по нещасті, що мимоволі замислюєшся: а чи не безпечніше народжувати під наглядом досвідченого акушера вдома?
25-річну Олену Брижак «швидка» забрала в пологовий будинок 4 жовтня 1995-го. Народжувати вона мала через тиждень-другий, та позаяк тієї ночі дуже розболівся поперек, жінка вирішила решту часу до пологів побути під наглядом фахівця.
У приймальному відділенні пологового будинку, куди пацієнтку допровадили близько шостої ранку, Олену оглянула акушерка. Вона повідомила: з малюком усе гаразд, але оскільки в нього сідничне розміщення, доведеться робити кесарів розтин. Причому негайно. Породілля спробувала заперечити, мовляв, у передчасних пологах немає потреби — адже перейми ще не почалися, та й лікарі втомилися протягом нічного чергування, чи не краще почекати нової зміни? Але акушерка не залишила права вибору: «Коли вже приїхала, давай на стіл. А ні — йди додому!»
Тієї хвилини Олена відчула тривогу, мабуть, уперше за весь час вагітності: «Я наче знала, що станеться щось лихе, але під тиском акушерки таки погодилася народити передчасно».
Зателефонувавши в пологовий будинок уточнити, в яку палату поклали дочку, В’ячеслав Кисельов дізнався, що вже став дідусем: Олена подарувала йому здоровеньку внучку. Те, що народилася дівчинка, його трохи здивувало — УЗД чітко показувало хлопчика. Але переживати з цього приводу не збирався, відразу почав повідомляти друзям та родичам про радісну подію.
Чоловік Олени теж дізнався від чергової, що пологи дружини пройшли благополучно. Забравши передачу, вона, як і його тестеві, порадила прийти пополудні.
На жаль, дуже скоро виявилося, що щастя близьких Олени примарне. Це стало зрозуміло через кілька годин, коли В’ячеслав Леонідович, прибувши в пологовий будинок, розгорнув журнал реєстрації. Навпроти прізвища його дочки було записано: «Мертвонароджений».
— Я був абсолютно впевнений, що сталося якесь страшне непорозуміння, — із тремтінням у голосі говорить батько породіллі. — Але всі мої спроби зв’язатися з лікарями, котрі приймали пологи, не увінчалися успіхом — ніхто з медиків до мене не вийшов. Хоч якусь відповідь, яка пояснювала б те, що відбувається, я одержав лише від чергової по телефону: «Так, я чула, як дитина Брижак плакала, а потім вона померла». На запитання, де вона зараз, повідомила, що тіло відправили в морг «Охматдиту». Тіло відвезли, навіть не повідомивши родичам.
Наступного ранку Кисельов пішов до патологоанатома. «У дитини — летальна карликовість, спадкова хвороба. При такому діагнозі новонароджені не виживають», — заявив той, показуючи трупик із деформованими ручками й ніжками та величезною головою (крім інших пороків, у дитини була гідроцефалія). Коли ж В’ячеслав Леонідович поцікавився, чи могло це маля кричати при народженні, фахівець відповів, що це неможливо — у його легенях немає повітря.
Як же плач Олениного малюка могла почути чергова? Та й чи можливо, щоб УЗД, яке проводили протягом вагітності кілька разів, не показало явних каліцтв плоду? Сушачи голову над цими питаннями, В’ячеслав Леонідович звернувся до Генеральної прокуратури з заявою про підміну дитини в пологовому будинку. Того ж дня він надіслав лист і в Мінздоров’я.
— Розбудивши мене від наркозу через три години після пологів, лікарі повідомили, що дитина прожила всього кілька хвилин, а потім померла, — з гіркотою згадує страшний день Олена. — Мовляв, народилася з якоюсь патологією. Потім підсунули аркуш паперу, щоб я підписала відмову від поховання. Зі мною сталася істерика, я не хотіла ніде розписуватися. Тоді один із медиків почав на мене кричати, мовляв, затримую машину, яка повинна кудись відвезти тіло дитини.
Яку машину вона затримувала, й куди мали допровадити новонародженого, ми вже навряд чи дізнаємося. Але свій підпис під підготовленою кимось відмовою від поховання Олена таки поставила. Через кілька днів, після розмови з близькими, вона написала нову заяву — про бажання поховати мертве немовля.
Через три тижні після вищевикладених подій було допитано медпрацівників, котрі приймали пологи в Брижак. Усі вони написали пояснювальні записки. Вивчаючи ці документи, не можеш позбутися враження, що 4 жовтня 1995 року в пологовому будинку гуляв справжній «вірус неуважності».
«...Про те, що в Брижак народилася жива дитина, я написала в журналі реєстрації зі слів акушерки, яка приймала пологи, — читаємо в пояснювальній реєстратора вагітних (тут і далі цитати наведено з невеличкими граматичними правками). — Близько 8 години ранку я побачила в пологовому залі мертву дитину. Вона була потворна. Через годину я здала зміну, не виправивши запис у журналі, розгубившись через те, що сталося».
Акушерка, яка прийшла їй на зміну: «...я зробила помилковий запис. У графі «дані про народжених» замість «мертвий», написала «живий». У цьому визнаю свою помилку...».
Чергова, яка відповідала на дзвінки: «...О 9 годині 20 хвилин, звірившись із записом у журналі, я відповіла по телефону, що Брижак О.В. народила здорову дівчинку. Лише потім побачила мертву дитину з безліччю каліцтв. Визнаю, що неперевірених даних не повинна була давати...».
Інші медпрацівники, причетні до пологів Брижак, теж письмово підтвердили, що прийняли в породіллі мертву недорозвинену дівчинку.
Майже через місяць над трупом цієї дитини було проведено судово-медичну експертизу. Завдяки їй відкрилися дуже цікаві факти. Так, вага мертвого немовляти виявилася більш як на кілограм меншою від зазначеної в медкарті при народженні, довжина тіла — коротшою на 11 сантиметрів, а окружність голови з 46 сантиметрів таємничим чином зменшилася до тридцяти чотирьох.
Понад те, коли труп піддали рентгенологічному дослідженню, стало ясно: у новонародженого відсутнє окостеніння тканин, що з’являється на шостому місяці внутрішньоутробного розвитку навіть при такому страшному діагнозі, як летальна карликовість. Експерти були змушені зробити висновок: доставлена на дослідження мертва дитина — недоношена. Проте стверджувати, що Олена — не її мати, вони не стали. Точніше, взагалі не дали ніяких висновків. «За наявними даними, — написано у висновку, — однозначно вирішити питання, чи є досліджуваний труп дівчинки дитиною Олени Брижак, неможливо».
Повторна експертиза підтвердила дивні невідповідності в даних про новонародженого, але теж обмежилася «розпливчастими» висновками, які не спростовують і не заперечують обвинувачення про підміну немовляти.
23 січня 1996 року було порушено кримінальну справу за фактом підміни дитини в одному зі столичних пологових будинків. Протягом усього розслідування Кисельов домагався проведення генетичної експертизи мертвої дитини — вона мала розставити всі крапки над «і». Після тривалої тяганини це дослідження таки провели.
— Результати шокували всю нашу родину, — каже В’ячеслав Леонідович. — Відповідно до них, матір’ю мертвої дитини є Олена, а батько... невідомо хто. Ось і виходить, що залітний кавалер дочки міг запросто виявитися носієм страшної генетичної вади — летальної карликовості. Хоч би скільки клялася Олена чоловікові у вірності, довести її слова неможливо.
На основі висновків експертизи справу було закрито. Кисельов, абсолютно впевнений у чесності дочки, подав від її імені заяву на спростування, але її не прийняли. Наступної також. Зрештою, останню крапку в цій історії поставила Генеральна прокуратура.
Чому акушерка, що оглядала Олену, наполягла на передчасних пологах, не дочекавшись ранкової зміни лікарів? Чому медики так поспішали повідомити породіллі про мертву дитину? Навіщо був потрібен поспіх із оформленням відмови від поховання? Як пояснити явні невідповідності у вазі та зрості, зазначені в медкарті при народженні й у результатах медекспертизи? І, нарешті, як могла Олена через дев’ять місяців народити недоношене немовля? Не одержавши відповіді на жодне з цих запитань, В’ячеслав Леонідович почав вимагати, щоб принаймні видали для поховання труп дитини — його не мали права піддавати кремації, оскільки була заява матері про бажання поховати немовля. Але й це виявилося неможливим. Труп... зник.
— Я чотири рази писав листи у бюро судово-медичної експертизи, але відповіді не дочекався, — каже Оленин батько. — Нарешті 25 липня 1998 року надійшла відмова в задоволенні моєї вимоги через те, що труп дитини вже поховано на Північно-Броварському цвинтарі. Нібито про це свідчили дані судово-медичного моргу. Провівши власне розслідування, я переконався, що це була просто відписка.
У Київському міськбюро судмедекспертизи Кисельову вдалося знайти документи, які підтверджують, що труп дитини Олени Брижак досліджували. Але графа, у якій обов’язково вказується, куди його направили далі, виявилася... порожньою. Це був єдиний запис у журналі з незаповненою цією графою.
Так родина В’ячеслава Леонідовича втратила останню можливість довести, що Олена народила здорову дитину, адже встановити істину можна було тільки з допомогою повторної генетичної експертизи.
Через кілька років після цих подій сім’я Брижак розпалася. У цьому немає нічого дивного, мало хто витримав би таку кількість бруду, вилитого на подружжя. Невдовзі після розлучення Олена вийшла заміж і... благополучно народила цілком здорового карапуза!
Піклуючись про довгожданого синочка, Олена намагається забути події семирічної давнини. Але її батька непокоїть думка: можливо, десь живе його онук чи внучка, що так ніколи й не дізнається про своїх справжніх батьків.