Понад 15 років я захищаю права українських громадян, до бід яких держава з усіма суспільними інституціями разом узятими залишається байдужою.
Психічно хворі — одна з найбеззахисніших груп населення в нашій країні. За ці роки я бачила багато чого... Чимало моїх клієнтів втратили житло, інші — майно. Усі вони — жертви, беззахисні жертви т.зв. здорових людей, які не знають таких категорій, як мораль і совість. Хто вони, ці люди? Близькі родичі, міліціонери, прокурори, нотаріуси, брокери, судді та лікарі. Так-так, лікарі. Пам’ятаю випадок, коли лікар-психіатр намагалася зарахувати свого колишнього чоловіка-випиваку до категорії недієздатних, щоб заволодіти його квартирою.
І ніколи я не бачила, щоб психіатричний пацієнт позбавив когось майна чи житла. Небезпечні ми — здорові, якщо не зуміли й не схотіли подумати та організувати належну соціальну складову для даної категорії громадян. Річ тут не в бідності нашої країни, набагато дешевше й простіше організувати соціальне житло з мінімальною медичною підтримкою, ніж мати безліч лікарень-монстрів із чисельним обслуговуючим персоналом. Досвід такий давно є в наших сусідів у Європі.
Стаття Євгена Шибалова в «ДТ» (№ 5, 2008 р.) — брехня. Дуже небезпечна брехня, оскільки вона фактично потурає подальшому порушенню прав психічно хворих громадян.