У неділю, 25 жовтня, о 4.00 (за київським часом) Україна знову переходить на зимовий (поясний) час, тим самим скасовується літній час.
Трохи історії. Ідея запровадження літнього часу належить Бенджаміну Франкліну (1706—1790), відомому американському вченому, письменнику і дипломату, котрий висловив її ще 1784 року. Проте вважається, що літній час — це дітище лондонського архітектора Вільяма Віллетта. За словами британського письменника Тоні Френсіса, думка про користь запровадження літнього часу виникла у Віллетта, коли він одного літнього ранку здійснював прогулянку верхи на коні і помітив, що вікна багатьох будинків зачинені віконницями. «Яка витрата денного часу», — подумав він і почав кампанію за ухвалення законопроекту про зміну часу. У своїй брошурі, яку Віллетт розіслав 1907 року багатьом членам британського парламенту, бізнесменам і різним організаціям, він зазначав: «Протягом майже півроку Сонце щодня освітлює Землю в ті години, коли ми ще спимо, і швидко наближається до обрію, пройшовши свій шлях на захід, коли ми повертаємося додому після трудового дня...» Для поліпшення самопочуття і життєрадісності він запропонував кожної з чотирьох неділь квітня поступово переводити стрілки годинника вперед на 20 хвилин і у вересні таким самим чином повертати їх назад. Крім усього іншого, завдяки цьому, як стверджував Віллетт, зменшаться витрати електроенергії.
Хоча пропозицію Віллетта спочатку сприйняли критично, особливо фермери, у 1909 р. було підготовлено законопроект про запровадження літнього часу, що неодноразово розглядався в парламенті Великобританії, але до Першої світової війни так і не був ухвалений.
У квітні 1916 р. літній час було запроваджено (з метою економії енергії) у Великобританії, а потім в інших країнах. Віллетт помер роком раніше, так і не дочекавшись втілення своїх ідей у життя. На його могилі встановлено пам’ятник у вигляді обеліска з гномоном (сонячний годинник) і написом латиницею: «Не рахую часу, якщо він не літній».
Тепер переведення стрілок годинника на одну годину з метою гармонізації обчислення часу здійснюється відповідно до рекомендацій Європейської комісії ООН на території всієї Європи і навколишніх країн, а також у США, Канаді — загалом у 110 державах.
У колишньому СРСР з 1917-го до 1930 р. щорічно на літній період стрілки годинників переводилися на годину вперед, а восени знову ставилися відповідно до поясного часу. Декретом уряду від 16 червня 1930 р. по всій країні було запроваджено літній час на весь рік, який дістав, на відміну від поясного часу, назву декретного. З 1 квітня 1981 р. з економічних міркувань знову відновлено практику переведення часу на годину вперед порівняно з раніше прийнятим декретним. Таким чином, з 1981 р. в СРСР улітку був подвійний літній час (він називався московським).
У 1990 р. декретний час було скасовано на території Української РСР.
Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 р. №509 на всій території України в останню неділю березня о третій годині за київським часом запроваджується літній час переведенням стрілок годинника на одну годину вперед, а в останню неділю жовтня о четвертій годині годинникові стрілки переводяться на одну годину назад.
До цього часу на цю тему точаться дискусії. Деякі медики вважають шкідливим для здоров’я переведення стрілок годинника. За оцінкою деяких експертів, приблизно 10—15% населення можуть сприйняти перехід на літній час хворобливо.
За підрахунками енергетиків, економія електроенергії становить 2%.
Обчислення часу — певна умовність, прийнята людством, хоча вона й зумовлена ритмами життя на Землі, що задаються річним і добовим рухом нашої планети навколо Сонця (рік, день тощо). Протягом багатьох
століть кожна країна жила за своїми часовими правилами, в основі яких був місцевий сонячний час даного меридіана. Це створювало великі труднощі в навігації та транспортному сполученні країн.
Порядок обчислення часу було запроваджено 125 років тому.
Розділити всю Землю на часові пояси по 15 градусів у кожному, а за нульову лінію взяти Гринвіцький меридіан — середину нульового пояса — ідея канадського інженера-зв’язківця Сенфорда Флемінга. Він запропонував вважати час усередині пояса як усюди однаковий, а на межі переводити стрілки на годину вперед або назад. У 1883 р. ідею Флемінга прийняв уряд США, а 1884 року на міжнародній конференції у Вашингтоні 26 країн підписали угоду про часові пояси і поясний час. Часовий пояс визначається номером довготи, що рахується від нульового Гринвіцького меридіана. Майже вся Україна лежить у другому часовому поясі, його центральний меридіан проходить майже через Київ, тому справедливо вважати, що Україна живе за київським часом.
Крім того, на цій конференції було ухвалено рішення про єдиний для всіх країн усесвітній час, який використовується в науці, техніці, космонавтиці. За всесвітній час було прийнято гринвіцький середній сонячний час. У сучасну епоху цей час називається «всесвітньо координованим часом». У його основі лежить точна атомна секунда (з 1967 р.) і координується він з добовим обертанням Землі. Сигнали точного часу поширюються по всьому світі в системі, прив’язаній до всесвітнього координованого часу. Поясний київський час відрізняється від усесвітньо координованого рівно на дві години, а літній — на три.