Узятися за перо мене спонукала публікація в «ДТ» (№7, 2009 р.) під назвою «СЕС від SOS — на відстані руки». Як можна розцінити слова із статті: «У нас же мільйони гривень з убогого бюджету виділяють на вакцинацію, відриваючи їх від практичної медицини»? А профілактика інфекційних хвороб — хіба це не практична медицина? Чи, можливо, слова, підтверджені практикою — «Легше запобігти хворобі, ніж її лікувати», — вже втратили свою актуальність? Адже саме завдяки вакцинації в країні ліквідовано таке небезпечне захворювання, як натуральна віспа!
Вважаю за велике досягнення вітчизняної медицини те, що в 2002 році Україну у складі Європейського регіону сертифіковано як країну, вільну від поліомієліту. Педіатри та епідеміологи продовжують нині працювати за програмою імунізації, аби підтримати цей статус.
Факти говорять самі за себе. У 1954—1958 роках у Радянському Союзі близько 15 тисяч дітей захворіло на поліомієліт, більшість із них залишилася інвалідами на все життя. Істотного зниження захворюваності було досягнуто тільки завдяки вакцинації. До поодиноких випадків зведено такі інфекції, як дифтерія, правець, кашлюк, епідемічний паротит. А врятувати життя від смертельного захворювання на сказ можна тільки завдяки щепленню.
Тільки уявімо, які кошти були б потрібні для лікування таких хворих, для проведення дезинфекції в осередках заразних хвороб, якби не проводилася їх профілактика, а саме вакцинація.
Але якщо додати сюди витрати на оплату тимчасової непрацездатності, яка б обов’язково мала місце, то стає зрозуміло, скільки мільйонів коштів вдається заощадити завдяки вакцинопрофілактиці, а потім використати їх для інших потреб охорони здоров’я.
Говорячи про загальнодержавне значення вакцинопрофілактики, її потрібно розуміти не як вузько відомче завдання органів охорони здоров’я (і санепідслужби зокрема), а широко — як піклування держави про збереження і зміцнення здоров’я наших громадян, про національну безпеку держави. Можна навести сотні прикладів, коли завдяки саме щепленням вдалося запобігти поширенню небезпечних інфекцій, коли траплялися поодинокі випадки захворювань у тому чи іншому колективі або населеному пункті.
Отже, усім нам потрібно думати, як зробити так, щоб не зашкодити здоров’ю громадян України, пам’ятаючи, що значно легше запобігти захворюванню, ніж його лікувати. Повертати назад, від профілактики, як це останнім часом робиться, не можна ні в якому разі.