Розповідь про смерть молодої жінки Насті Михайличенко-Бирсан шокує. Не віриться, що таке може трапитися в наш час. Тим більше що й жила вона не на якомусь забутому Богом і людьми хуторі, звідки важко дістатися до найближчої лікувальної установи, а на одній із центральних вулиць обласного центру і лікувалася в установах обласного значення, тобто там, де рівень медичної допомоги має бути якнайкращим. До того ж це зовсім не той випадок, коли людина помирає через неможливість придбати дорогі ліки: Настині батьки і чоловік знаходили кошти на найдорожчі препарати — тільки б урятувати рідну людину. На жаль…
У доньки заболів зуб
Настина мама Людмила Петрівна розповідає:
— У ніч з 15 на 16 листопада у доньки заболів раніше пломбований зуб. Перед тим Настя лікувалася у приватному стоматологічному кабінеті. На наш дзвінок там відповіли, що в них велика черга, тому мусили звернутися до обласної стоматологічної поліклініки. Лікар Вікторія Самойленко спробувала розсвердлити пломбу, але не змогла. Настя попросила направити її в хірургічний кабінет, аби того зуба вирвали. Але Вікторія Віталіївна, порадившись із завідувачем відділення, поставила діагноз — кістогранульома і порекомендувала полоскати зуб содовим розчином і приймати аналгін. Це справді на якийсь час допомогло. У суботу-неділю (а трапилося це якраз перед вихідними) Настя почувалася більш-менш нормально. Проте вже недільного вечора і в ніч на понеділок біль дошкуляв нестерпно, почала припухати щока.
Уранці в обласній стоматологічній поліклініці черговий лікар одразу визначив, що в неї періостит, тобто флюс, і направив у відділення щелепно-лицьової хірургії обласної лікарні, де Настю поклали в стаціонар. І лікар Світлана Черненко, і завідувач відділення Юхим Маргуліс вважали достатнім консервативне лікування: антибіотик, зігріваючий компрес, ультразвук, заспокійливі засоби. Вже через день з’явилася висока температура, тому злополучного зуба таки вирвали. Незважаючи на це, вже увечері 21 листопада Насті стало зовсім погано.
Наступного дня їй розрізали і зовнішню припухлість, але було вже пізно — Настю довелося перевести в реанімацію. Зненацька бурхливо розвинулася важка пневмонія, рентген показував затемнення легенів. Лікарі повідомили: необхідний сильний препарат, який запобігає згортанню легень. Його в Кіровограді не було. Знайшли в Криму, але й те не допомогло — у ніч з 23 на 24 листопада Настю підключили до апарата штучних легенів. Уранці 25-го їй ніби стало краще: есемескою попросила маму принести мінеральної води і гранатового соку. Рідні, зрозуміло, кинулися виконувати прохання, проте ситуація не поліпшилася. Уночі Настя померла. Їй було 27 років.
«Нікому не віддавай Владика…»
Владик не може зрозуміти, чому не приходить мама |
Настя була незвичайною дитиною. Від народження страждала на хондроплазію суглобів. Мати не могла допустити навіть думки, що її донечка не матиме повноцінного життя. Родина робила все, аби дівчинка почувалася комфортно. Певний час Настя лікувалася в клініці Ілізарова, де їй подовжували гомілки. Там, до речі, до хворих ставилися дуже уважно, і саме відтоді, як розповідала Людмила Петрівна, у неї сформувалося довірливе ставлення до лікарів…
Слід зазначити: мама практично не розлучалася з донькою увесь той непростий для неї час, очевидно, жертвуючи власним професійним зростанням, не кажучи вже про матеріальні затрати. Зате їй вдавалося підтримувати Настю, вселяти їй віру у краще.
Людмилі Петрівні справді багато вдалося. Настя виросла самодостатньою, впевненою в собі, старанною, терплячою, акуратною дівчиною. Вона здобула вищу освіту — закінчила музично-педагогічний факультет Кіровоградського держпедуніверситету. Правда, попрацювати за фахом не встигла: вийшла заміж, народила дитину. Її заміжжя — приклад вдалого знайомства через Інтернет, яке вилилося в серйозне, глибоке почуття.
Мати з донькою були настільки духовно близькі, що навіть коли молоді одружилися, Настя, на відміну від більшості молодят, які прагнуть незалежності від батьків, з родинного дому вибиратися не забажала, хоча й мала таку можливість. Батьки, у свою чергу, доклали всіх зусиль, аби забезпечити молодій сім’ї певну автономність. Одне слово, жили великою дружною родиною.
Якраз перед трагедією Настя збиралася піти працювати — музичним керівником в один із дитячих садків обласного центру…
«Я не живу, я повільно вмираю…»
Зайве навіть казати, що смерть доньки стала для Людмили Петрівни не просто трагедією. Вона досі не може повірити, що так безглуздо втратила доньку, яку плекала стільки років: адже цей кошмар стався з чиєїсь вини, через злочинну байдужість, недогляд і непрофесіоналізм! Жінка поставила собі за мету довести через суд, що дії лікарів (особливі претензії вона має до Вікторії Самойленко та Світлани Черненко) підпадають під ч. 2 статті 140 КК України, в якій ідеться про неналежне виконання своїх професійних обов’язків, що призвели до смерті пацієнта. Мало того, Людмила Петрівна вважає, що стоматолог Самойленко, не прочистивши каналів у зубі, вже постфактум виправила запис у картці, вказавши, ніби зробила це. Вікторія Віталіївна відмовилася коментувати ситуацію, але категорично заперечила факт виправлення запису в картці хворої, зауваживши, що рентгенівський знімок підтверджує її правоту. (До речі, головний лікар обласної стоматполіклініки Анатолій Ляшенко з гіркотою зауважує, що за 25 років його лікарської практики таких випадків не траплялося. Він переконаний, що це сталося не з вини лікарів поліклініки.)
Тим часом через три дні після звернення до Вікторії Самойленко, вже коли Настя потрапила до обласної лікарні, первинний огляд хворої показав: «Було здійснено спробу видалити пломбу. Зі слів хворої, пломби не видалено». І далі: «Локально: …Перкуссія шостого зуба внизу зліва хвороблива. В коронці зуба пломбувальний матеріал». Підписи — Юхима Маргуліса і Світлани Черненко.
Викликає подив те, що в картці Вікторія Віталіївна вказує, ніби видалила пломбу і з сьомого зуба, але там, як стверджує Людмила Петрівна, пломби взагалі не було. І якщо канали все-таки прочищали, чому немає згадки про анестезію?
Переконана Людмила Петрівна й у тому, що в обласній лікарні слід було відразу ж розрізати гнійник, поставити дренаж, щоб гній витік, а вже потім видалити зуб. Вона вважає, що консервативне лікування та невчасне видалення зуба (утворилася глибока, до 1,5 см рана) сприяло тому, що гній пішов у кровоносне русло. Про все це вона дізналася вже згодом, після похорону доньки, коли зуміла зав’язати електронне листування з лікарями, що не мали до цієї ситуації безпосереднього стосунку. Звісно, медицина не належить до точних наук, але ціна хибного рішення виявилася занадто високою.
Дізналася Людмила Петрівна й про те, що в Києві є центр лікування тяжких станів сепсису. Хоча навіть якби вона знала про це раніше, навряд чи вдалося б устигнути врятувати Настю. І знову докір лікарям — чому діагноз «Сепсис» писали зі знаком запитання? Чому не підказали, де могли врятувати доньку?
На думку матері, у відділенні реанімації до її дитини ставилися теж не достатньо уважно. Убита горем жінка припускає, що дорогі ліки не завжди доходили до Насті. Одного разу вона попросила, щоб їй повернули порожні ампули. Те, з якою неохотою було сприйнято її прохання, Людмила Петрівна вважає підтвердженням свого припущення. Завідувач відділення Олександр Бабієнко категорично заперечує це, як і те, що медичний персонал відділення ставився до Насті неуважно (а молода жінка надсилала рідним есемески з проханнями перевести її в іншу реанімацію, писала, що порожню крапельницю цілу ніч не забирали). Тут, де смерті не такі вже й рідкісні, Настина ситуація, однак, привертала увагу і шокувала наступальністю і невідворотністю трагічного фіналу, фактично блискавичної смерті.
— Це як стихія, — говорить Олександр Юрійович. — Бачиш, розумієш, робиш усе можливе, але нічого вдіяти не можеш…
Взагалі лікарі обласної лікарні, з якими мені довелося зустрітися, вражені трагедією. Вони співчувають горю матері, якій довелося виривати дитину буквально з лабет каліцтва, і розуміють, що втрата є для неї дуже тяжкою. Але тим, що Настя мала природну ваду, вони пояснюють і слабкість її імунітету. Хоча… У кого сьогодні міцний імунітет?
Взагалі в Кіровоградській обласній лікарні діє неписане правило — жодних інтерв’ю без дозволу головного лікаря. Він же доручив прокоментувати ситуацію своєму заступникові — начальникові медичної частини Станіславу Сидоренку. Власне, всі коментарі зводилися до того, що випадок зі смертю Насті Михайличенко-Бирсан не був розглянутий лікарською контрольною комісією, яка аналізує всі смерті, що трапляються в обласній лікарні.
Сталося це через те, що документи, за словами Станіслава Івановича, вилучила прокуратура (Людмила Петрівна звернулася з приводу смерті доньки до Ленінської районної прокуратури). Її працівниця Тетяна Горбань повідомила, що документи справді вилучили, але тільки в середині грудня. Чому ж фактично за три тижні від дня смерті Насті, не можна було провести засідання комісії? Тим більше що йдеться про абсолютно неординарний випадок: Станіслав Сидоренко визнає, що такі смерті трапляються не більше кількох разів на 25—30 років.
А що ж документи? Сьогодні вони перебувають на експертизі. Щоправда, Тетяна Горбань відмовилася повідомити, яка спеціалізована установа її проводить. Від висновків експертизи залежатиме, чи порушуватиметься кримінальна справа проти лікарів.
Власне, ця трагедія має стати для лікарів серйозним уроком. Адже очевидно, що у випадку з Настею збіглося багато обставин, що й призвело до трагічного фіналу. Але навряд чи ці обставини є тільки випадковими.
P.S. Коли матеріал був готовий до друку, стало відомо, що експертиза, призначена Ленінською районною прокуратурою міста Кіровограда, зробила невтішні для лікарів висновки. За фактом смерті Насті Михайличенко-Бирсан порушена кримінальна справа.