Географічну належність України до Європи не заперечиш. Проте нелегкий шлях її входження до європейської спільноти як рівноправного партнера ми ще маємо подолати.
У цьому контексті надзвичайної популярності набуло гасло адаптації законодавства України до європейського. Цей масштабний за задумом процес має торкнутися всіх сфер життя держави.
Фармацевтична промисловість, з результатами діяльності якої не в останню чергу пов’язана якість життя, теж перебуває в очікуванні змін.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19.03.97р., №244 «Про заходи з поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів», передбачено розробити і запровадити комплекс нормативних документів, узгоджених з європейськими нормами. У фармацевтичній сфері йдеться, в першу чергу, про GMP — належну виробничу практику, у відповідність до якої найближчими роками мають привести своє виробництво фармацевтичні підприємства.
Ще 1998 року, в рамках державної програми, були підготовлені перші нормативні документи з контролю якості лікарських засобів, повністю узгоджені з відповідними європейськими аналогами. Проте в останні два роки «адаптацію» та «гармонізацію», незважаючи на надзвичайну популярність цих визначень у чиновників всіх рангів, призупинено.
Гармонізація нормативно-правового поля фармацевтичної галузі, в першу чергу, — питання економічне. Економічні наслідки гальмування цього процесу для українських виробників обговорювались не раз.
Вбачається маловтішною і перспектива розвитку подій з позиції пересічного клієнта аптеки. Чинна нормативно-правова база не дає можливості забезпечити захист від неякісної продукції ззовні. З цієї ж причини набула великого розмаху фальсифікації «brand name» відомих іноземних фірм. За звітами Державної інспекції, страждають від аналогічної проблеми підробок і вітчизняні виробники. І наштовхнутися на цю небезпеку може кожен з нас.
Великі надії покладались на адміністративну реформу та зміни в структурі МОЗ. Проте, як це часто буває, зміна вивісок не вирішила проблем.
Активність нинішнього керівництва галузі спрямована, перш за все, на комерціалізацію обов’язкових процедур.
Вкрай заплутаною і незрозумілою залишається процедура реєстрації, проте цілком конкретною є висока ціна за оформлення необхідної документації. Це гальмує введення у виробництво нових препаратів, яких уже давно чекають хворі. Додаткові витрати зменшують обігові кошти підприємств (яких і так обмаль), гальмуючи модернізацію виробництва та обладнання.
Запроваджена акредитація аптечних закладів, що, по суті, повторює процедуру ліцензування (теж не безплатну), викачує гроші з бідних і без того непроцвітаючих установ роздрібної мережі...
Не треба мати бухгалтерську освіту, аби зрозуміти, що всі ці новації відгукнуться підвищенням цін на ліки.
Не варто забувати, що 85% витрат на ліки покривають самі хворі, більшість яких — малозабезпечені.
Поповнення бюджету за рахунок самих же громадян — винахід до банального простий. І доля споживача в цьому ланцюжку перерозподілу грошей, схоже, не цікавить нікого.
Проте у нього (споживача) протягом останніх трьох років простежуються дивні симптоми. За умов зростання курсу долара сума, витрачена громадянами України на придбання ліків, не змінилась.
І причина цього, звичайно, не в раптовому поліпшенні здоров’я.