Темпи зростання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні катастрофічні значною мірою через те, що для більшості інфікованих лікування виявилося недоступним. Сьогодні, попри допомогу міжнародних організацій, специфічних ліків вистачає трохи більше, ніж для двох тисяч дорослих і сотні дітей, тоді як від СНІДу вже страждають близько 7,5 тисячі дорослих і понад 250 дітей, а загальна кількість інфікованих перевалила за 70 тисяч чоловік.
У розвинених країнах СНІД зараховують не до смертельних, а до хронічних захворювань: дев’ятеро з десяти ВІЛ-інфікованих живуть більше десяти років після зараження. Такі результати — зниження смертності і подовження тривалості життя — стали можливими після впровадження 1997 року у світову медичну практику комбінованої антиретровірусної терапії (замість одного препарату хворі отримують своєрідний противірусний коктейль із трьох). Уже до 2001 року смертність від СНІДу в розвинених країнах знизилася на 80%. Причому якщо раніше тривалість життя інфікованого залежала від його віку (після сорока років помирали частіше), то сьогодні шанси в усіх однакові. Головне — мати можливість отримувати цю терапію.
Слід сказати, що проблема з доступом до адекватного лікування існує не тільки в Україні — її переживають більшість країн із обмеженими ресурсами. Тому найбільші фармацевтичні компанії за посередництва ВООЗ прийняли рішення, які спрощують цей доступ. Зокрема, у ряді випадків брендові компанії пішли на істотне зниження цін на препарати, а також погодилися передати патенти на свої оригінальні препарати — правда, за умови, що препарати вироблятимуться лише для власних потреб.
Таким чином, завдяки випуску генериків — копій оригінальних препаратів — у ряді країн проблему зі специфічним лікуванням ВІЛ-інфекції вирішують цілком успішно. Адже вартість курсу терапії знизилася з десятків тисяч доларів до кількох сотень на рік, що, природно, зробило його значно доступнішим. Свої препарати проти ВІЛ/СНІДу випускають Таїланд, Індія, Росія та ряд інших країн. Але найуспішнішою виявилася програма, розроблена і впроваджена урядом Бразилії, який готовий передати деякі свої технології українським фармацевтичним підприємствам.
Це дозволило Міністерству охорони здоров’я України всерйоз заговорити про налагодження вітчизняного виробництва генериків для антиретровірусної (АРВ) терапії. З’явився й указ Президента «Про запобігання подальшому поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні». Відповідно до цього указу, у найближчих півтора року Кабмін повинен налагодити в країні виробництво антиретровірусних препаратів.
У вересні інформаційні агенції повідомили, що найбільші українські фармпідприємства мають намір уже з 2005 року розпочати випуск шести вітчизняних генериків. Висловлювалися припущення, що в результаті ми зможемо більш ніж наполовину забезпечувати себе препаратами вітчизняного виробництва. Днями Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення повідомила, що всі умови для цього є.
Одинадцять дільниць семи фармацевтичних підприємств мають міжнародні сертифікати GMP (належної виробничої практики) і можуть виробляти продукцію відповідно до світових стандартів. Сьогодні наші заводи вже випускають засоби для лікування захворювань, які супроводжують ВІЛ/СНІД, — антибіотики, противірусні, протигрибкові тощо. Більше того, деякі заводи вже підготувалися до виробництва генериків і готові розпочати їх випуск, як і планується, наступного року.
Держава ж, заохочуючи такі починання, скасувала мита на субстанції, з яких виробляються АРВ-препарати, запланувала на наступний рік удвічі більшу суму на закупівлю препаратів, що специфічно впливають на ВІЛ, і досягла принципової домовленості з урядом Бразилії про передачу нашим підприємствам технологій із виробництва антиретровірусних препаратів-генериків.
Поки що далі цих заохочень справа не рушила. Сьогодні ніхто не може точно сказати, коли конкретно і кому будуть передані бразильські технології і про які саме препарати йдеться. Немає і програми з налагодження такого виробництва — навіть у чорновому варіанті.
Тому вітчизняні заводи не тільки не можуть поки що розраховувати на фінансову підтримку держави, а й не впевнені, що вироблені ними препарати будуть закуплені за бюджетні кошти. Про це свідчить досвід участі в тендерах із закупівлі медикаментів, коли навіть 10-відсоткова преференція в ціні не давала особливих переваг перед продукцією західних фірм.
— Поки що незрозуміло, як фінансуватиметься процес закупівлі антиретровірусних препаратів, — каже директор однієї з фірм, яка вже розпочала розробку вітчизняних генериків для АРВ-терапії. — Реалізація таких ліків через аптеки дуже незначна, вона не окупить витрат на розробку і реєстрацію препаратів. Їх розробка сьогодні — це наш комерційний ризик.
Однак далеко не всі заводи готові ризикувати. Саме тому дехто з тих, хто раніше заявляв про свою готовність розпочати випуск соціально необхідних препаратів, сьогодні відмовився від цієї ідеї. Тим більше що й наші можливості випускати такі ліки для багатьох фахівців видаються трохи сумнівними.
— Усе зводиться до синтезу, — стверджує Анатолій Шаломай, один із колишніх учасників групи, яка працювала над створенням вітчизняного препарату проти ВІЛ. — У таких препаратів він дуже складний. Хімічна ж промисловість, здатна самостійно випускати АРВ-препарати, у нас знищена. Тому в будь-якому разі доведеться всю вихідну сировину закуповувати за кордоном.
Тобто, за великим рахунком, ідеться не про налагодження повного виробничого циклу, а про створення готової лікарської форми з імпортної субстанції (благо, ввізні мита на них скасували) або про фасування препаратів, завезених з-за кордону. Деякі представники фармбізнесу навіть висловлюють крамольні думки, що таке виробництво — хитрий хід ряду сумнівних східних компаній, котрі таким чином сподіваються отримати полегшений доступ до українського бюджету. Щоправда, ті, хто вже почав працювати над створенням вітчизняних генериків, це абсолютно заперечують.
Однак прикре в цій ситуації не те, що в нас чогось бракує і доводиться практично повністю покладатися на допомогу Заходу. Якщо поглянути на ситуацію збоку, то складається враження, що хтось навмисно зробив усе, щоб не допустити Україну на світовий фармацевтичний ринок як повноправного партнера. Про це свідчить хоча б те, що державне фінансування наукових розробок зі СНІДу припинили в той самий час, коли ми були, як ніколи, близькі до створення препарату проти ВІЛ.
Вчені з Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ першими запропонували принцип створення антиретровірусних препаратів, які блокують розвиток вірусу, і синтезували оригінальний препарат. На розробку було отримано патент України, та, оскільки і субстанцію, і готову лікарську форму нікому було виробляти, на цьому все й закінчилося. За таким самим принципом практично тоді ж один зі світових фармацевтичних концернів створив препарат аналогічної дії, який сьогодні ми змушені закуповувати для своїх хворих. Були у наших дослідників і інші цікаві розробки.
— 1996 року ряд наукових видань практично одночасно опублікував результати спостережень, які свідчили про те, що не всі люди однаково чутливі до ВІЛ, — розповідає завідувач відділу Інституту молекулярної біології та генетики Анатолій Швед. — Було виявлено чинники, які захищають клітини від проникнення в них цього вірусу. Виявилося, щоб потрапити всередину клітини, ВІЛ повинен розпізнати на її поверхні специфічні білкові структури — рецептори. У людей, котрі мають мутації у певних генах, білки цих рецепторів трохи спотворені, тому ВІЛ їх не розпізнає і не може проникнути в клітину.
Вчені визначили, що рятівна мутація в гетерозиготному стані трапляється у 12—18% людей європейської раси, тобто передана одним із батьків. У носіїв такої мутації перебіг хвороби повільніший, ніж у людей із непошкодженим геном. А близько 1% людей взагалі не хворіють на СНІД — їм мутантний ген передали обоє батьків. Ми проводили дослідження щодо чутливості до ВІЛ ембріональних кровотворних клітин і виявили такі, в яких вірус не розмножувався. Тобто ми тримали в руках клітини, природою захищені від збудника СНІДу.
Тепер, коли розроблено методи молекулярної діагностики, можна знаходити серед безлічі варіантів (наприклад, у банку кровотворних клітин) генетично стійкі до ВІЛ зразки. З огляду на можливості клітинних технологій, ми ще тоді припустили, що при введенні таких клітин хворому на СНІД у нього з’являться позитивні зміни в імунному статусі. На жаль, провести серйозніші дослідження на цьому напрямі нам не вдалося.
Однак деякі фармацевтичні фірми на власний страх і ризик проводять такі пошуки, причому небезуспішно. Звісно, йдеться в основному не про специфічні АРВ-препарати, а про ліки, що мають противірусні чи імуномоделюючі властивості. Хоча є й більш серйозні розробки. Приміром, нині завершуються клінічні випробування вже відомого на ринку противірусного препарату рослинного походження на здатність специфічно впливати на ВІЛ.
— У ході досліджень виявилася висока терапевтична ефективність цього препарату на деяких стадіях розвитку СНІДу, — розповідає головний лікар клініки Інституту епідеміології й інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського Віктор Матяш. — Це робить доцільним використання його в лікуванні хворих, які ще не отримують антиретровірусної терапії, але в яких уже розвивається СНІД. З його допомогою можна запобігти подальшому розвитку інфекційного процесу завдяки зниженню вірусного навантаження і досить тривалий час підтримувати людину на стадії простого носія вірусу. Крім того, він має адаптогенний ефект, поліпшує обмінні процеси в організмі, зменшує тяжкість токсичних побічних ефектів АРВ-препаратів і потенціює їхню дію.
Поки що здатність препарату впливати безпосередньо на ВІЛ ще остаточно не доведена — залишилося провести ПЦР-діагностику і визначити вірусне навантаження у хворих, котрі застосовували ліки. (Хоча в показаннях до застосування записано, що він є одним із компонентів комплексного лікування хворих на СНІД.) Але якщо виявиться, що з його допомогою можна знизити вірусне навантаження хворого до нуля — нижче порога чутливості стандартних тест-систем (чого сьогодні можна домогтися лише з допомогою комбінованих схем АРВ-терапії), то Україна одержить перший оригінальний антиретровірусний препарат вітчизняного виробництва.
До речі, аналогічні схеми лікування розробляють і на Заході. Мають вони такий вигляд: спочатку хворий приймає стандартний курс лікування трьома препаратами, а коли вірусне навантаження знижується до нуля, його переводять на один препарат. Передбачається, що така схема входитиме і в українські протоколи лікування ВІЛ/СНІДу. Питання лише в тому, який препарат при цьому рекомендуватимуть.
Світ не стоїть на місці. Розробляються нові, досконаліші препарати з багатообіцяючими результатами. Наближаються до завершення випробування засобу, здатного «закрити» собою рецептор, крізь який ВІЛ проникає в клітину. Тобто якщо раніше основним підходом у боротьбі з ВІЛ було перешкодити його розвитку в клітині, то тепер робиться все для того, щоб вірус у принципі не міг проникати в клітину, поза якою його існування неможливе.
З’являються повідомлення і про досить нестандартні методи лікування. Один із них трохи скидається на гемодіаліз: хворому вводять препарат, який із током крові виводить вірус з уражених тканин, після чого кров пропускають через складну систему механічних і біологічних фільтрів, що очищають її від вірусу.
Як бачимо, оригінальні підходи до розв’язання проблеми є й в українських учених. Проблема лише в їх реалізації. Саме для цього необхідна конкретна державна програма з налагодження вітчизняного виробництва АРВ-препаратів — і не тільки генериків. Неможливо настільки серйозну медико-соціальну проблему віддавати на відкуп ринковим відносинам: мовляв, хто може, той нехай і виробляє, а ми на конкурсній основі закуповуватимемо їхню продукцію.
Хтось повинен давати компетентну оцінку, які саме препарати нам треба виробляти, в якій кількості і так далі. Без такої координації та фінансової підтримки в програші можуть опинитися як хворі, що стали, по суті, заручниками міжнародних організацій, так і виробники. А без поновлення серйозних державних досліджень у галузі ВІЛ/СНІДу (окремі дослідження, що проводяться приватними компаніями, проблеми не вирішують — мало і коштів, і фахівців) наші відомі в усьому світі вчені і далі лише спостерігатимуть, як їхні припущення та попередні розробки з успіхом утілюють західні фармацевтичні гіганти.