«Посилаю вам, люди добрі, 450 гривень на той диво-апарат, що може голову без операції вилікувати. Я ці гроші два роки з пенсії відкладала — хотіла зимове пальто собі справити. Але дивлюся, люди від тих пухлин мруть, а серед них же і діточок багато, жаль мене бере. Я ще й у старому пальтечку перезимую, а диво-апарат треба купувати якнайскоріше».
Таким листом супроводжувала грошовий переказ Надія Григорівна, сільська вчителька з Рівненщини, яка навіть прізвища свого не вказала, бо переконана, що добрі справи не потребують розголосу. Весь рік збирала вся Україна кошти на гамма-ніж — надходили і солідні суми від бізнесменів та артистів, але здебільшого пожертви коливалися у межах від 50 до 100 гривень, хто скільки міг дати. Мудрі люди, такі, як Надія Григорівна, віддавали навіть те, що роками складали на омріяні речі, бо добре розуміють, що передусім слід рятувати людське здоров’я і життя. Коли нарешті з держбюджету було виділено кошти на будівництво спеціального корпусу і придбання гамма-ножа, всі зітхнули з полегшенням — нарешті. Чиновники міністерства, а разом з ними й народні депутати, причетні до медицини, піарилися тоді як могли: і золоті таблички до кінця року обіцяли встановити, і безкоштовне лікування громадянам гарантували. Багато людей повірили обіцянкам і вже наприкінці весни стали звертатися до нейрохірургів — запишіть на операцію з допомогою гамма-ножа. Уявіть собі розчарування хворих, які думали, що життя їм врятує диво-апарат, а у відповідь почули: гамма-центру ще немає і невідомо, коли він з’явиться...
Думається, що ініціатор створення гамма-центру — заступник директора Інституту нейрохірургії імені А.Ромоданова АМН України, професор Віталій Цимбалюк, який понад десять років займається цією проблемою, не вірив нічиїм обіцянкам, аж доки йому не повідомили, що гроші на рахунок надійшли і можна розпочинати будівництво. Професор навіть відпустку свою відклав — вирішив, що поїде на відпочинок після того, як почнуть копати котлован. І даремно. Минуло спекотне літо, вже дощова осінь відраховує дні, а пейзаж біля адмінкорпусу Інституту нейрохірургії залишається незмінним. Зрозуміло, що й нинішнього року гамма-ніж в Україні не з’явиться — очевидно, найближчим часом хворі, котрі мають пухлини головного мозку і потребують негайного лікування з допомогою сучасного обладнання, його не отримають.
— І важко сказати напевно, коли це стане можливим, — коментує ситуацію В.Цимбалюк. — Ми дуже вдячні всім, хто підтримав ідею всенародного збору коштів. На рахунок нашого інституту перераховано 5 мільйонів гривень, і хочу запевнити всіх, що вони лежатимуть там аж до того моменту, коли настане час платити за апаратуру. До цих «народних» грошей додалося ще майже 54,4 млн. грн. з держбюджету. Коли ми отримали цю інформацію, відразу ж узялися за роботу — визначили місце під будівництво корпусу, замовили проект, почали оформляти пакет необхідних документів. Здавалося б, усе готове для старту. Я спокійнісінько поїхав у відрядження — на європейський з’їзд нейрохірургів. Через тиждень повертаюся — й одразу на будівельний майданчик, а усе так, як було, — росте трава...
Починаю дошукуватись — у чому ж річ? Виявляється, виникли проблеми з «Київенерго». Згідно з правилами, ми подали туди заявку, щоб одержати дозвіл на підключення кабелів, без чого неможливо починати будівництво. «Київенерго», у свою чергу, виставило суму, яку ми відразу ж сплатили і стали чекати підключення. Відтоді минуло більше місяця, ніхто нічого не робив, аж раптом ми отримуємо новий документ, яким від нас вимагають сплатити 300 тисяч гривень.
— Знову за те ж саме підключення?
— Так, за те, за що раніше виставляли суму уп’ятеро чи вшестеро меншу. Якщо за кожну послугу на будівництві виставлятимуть такі рахунки, то грошей вистачить, у кращому разі, на фундамент.
— Акція справді була всенародна, люди по гривні збирали — невже для того, щоб на чужому горі хтось надприбутки отримував?
— Була пропозиція, щоби фірми, котрі братимуть участь у будівництві, якось долучилися до цієї акції: вони могли б скоригувати нараховані суми, хоч трохи зменшити свої прибутки, адже йдеться не про комерційний проект. Але, на жаль, усе так і залишилося на рівні пропозиції. Якщо взяти до уваги, що рахунки «Київенерго» вже було сплачено, то на яких підставах ми тепер мусимо переплачувати? До цієї проблеми долучилася ще одна — щоб розпочати будівництво на своїй території, необхідно погодити це з архітекторами, але не в районі, а обов’язково у міськдержадміністрації. Наш інженер із будівництва не може пробитися до головного архітектурного управління КМДА, видно, не той рівень. Довелося директорові інституту, який до того ж є віце-президентом Академії медичних наук України, телефонувати у приймальну головного архітектора Києва, але і йому секретарка відповіла, що шефа немає й не буде. Намагалися з’ясувати, коли і як можна потрапити до нього на прийом або хоча б телефоном переговорити, але відповідь одна: «Ставайте у чергу!»
Втрачаємо дорогоцінний час, чекаємо своєї черги. Але коли виявиться, що до початку будівництва нам необхідно зібрати ще кілька узгоджень та дозволів, і скрізь нас ставитимуть у хвіст черги, то, боюся, ми й за рік не впораємося. Тим часом, відповідно до законодавства, якщо виділені кошти не буде реалізовано протягом нинішнього року, вони повернуться у бюджет. І тільки ми їх і бачили.
— Люди трохи налякані інформацією, що ви не збираєтесь купувати гамма-ніж взагалі. Чому? Що буде замість нього?
— За той час, доки шукали гроші, сталося багато змін — щороку з’являється нове устаткування, яке якісно відрізняється від попереднього. Свого часу новинкою був гамма-ніж — він, звичайно, дуже ефективний, але вузькопрофільний. Багаті клініки можуть собі дозволити мати, крім нього, ще кілька сучасних апаратів, а нам потрібне щось одне, але універсальне, що дозволило б лікувати пухлини не тільки головного мозку, а й інших органів. Тож ми весь час заздро позираємо на різні установки, які демонструються на виставках, але нас дуже стримує ціна. Проте останнім часом на передній план вийшла ще одна проблема — Європа має клопіт з утилізацією радіоактивного кобальту, який працює в гамма-ножі. Можливо, раніше там сподівалися ховати його в нас у Чорнобилі, але екологічна безпека диктує нові вимоги, і питання утилізації дуже загострилося. До того ж замінювати блок потрібно кожні п’ять років, раніше це коштувало 250 тисяч доларів, а нині — понад 500 тисяч. Для нас, бюджетної установи, це серйозна перешкода — де ми братимемо півмільйона доларів кожних п’ять років? Як бачите, з’являються нові запитання, на які непросто знайти відповіді.
Не зовсім нас влаштовувало й те, що гамма-ніж — вузькопрофільний, призначений лише для нейрохірургії. Набагато цікавіші лінійні прискорювачі системи «Трілоджі», які об’єднують дві функції — діють як гамма-ніж для головного мозку і можуть знищувати пухлини спинного мозку, шиї, печінки та нирок, тобто тих органів, які не рухаються. До речі, останнє покоління цих установок уже може працювати навіть на органах, які рухаються, — на легенях… Це, звісно, дає набагато більше можливостей. Наприклад, у клініку привозять пацієнта, в якого виявили множинні метастази у головному мозку. Гамма-ніж може їх безкровно знищити, але немає гарантій, що він при цьому видалить первинну пухлину, бо це залежить від того, де вона локалізується. А «Трілоджі» дає можливість і це робити. Я літав у США, побував на фірмі, де виготовляють це обладнання, і спостеріг ще один цікавий момент: трубка дає можливість розганяти електрони так, що цим можна скористатися як для радіохірургії, так і для терапії, тобто один апарат можна використовувати і для оперативного втручання, і для післяопераційного лікування. До того ж обладнання працює від електромережі, отож немає жодного клопоту з радіоактивним кобальтом. Це саме те, що нам потрібно.
До того ж гамма-ніж «бере» лише невеликі пухлини — до
трьох сантиметрів у діаметрі. До нас же звертається дуже багато хворих, але, як правило, пізно, коли пухлини вже запущені, коли виявлено множинні метастази і допомогти надзвичайно важко. А новий апарат може впоратися і з такою проблемою.
— Ви мене переконали. Але ж питання ціни залишається — чи вкладетеся у заплановану суму?
— Ціна «Трілоджі» така сама, як і гамма-ножа.
— Це при тому що він набагато складніший і ефективніший?
— Можливо, одна з причин цього та, що у США налагоджено серійне виробництво устаткування, що зазвичай здешевлює продукцію. До того ж впливає конкуренція — щороку з’являються нові розробки, набагато ефективніші за попередні. Гамма-ножі, як відомо, виготовляють лише на замовлення, їх випускають дуже мало, можливо, це теж впливає на їхню вартість.
— Не було б щастя, як мовиться, та нещастя допомогло. Можливо, і при нашій бідності таки вдасться придбати справді сучасне ефективне обладнання.
— Випускається багато різних варіантів апаратів. Ми ж хочемо вибрати насамперед для нейрохірургії, але з розширеними можливостями для лікування решти органів тіла. Такий апарат, який би нас влаштовував, нині в Європі всього один — він функціонує у клініці столиці Португалії, тоді як у США багато лікарень оснащені обладнанням фірми, яка випускає «Трілоджі».
— Отож усе вирішено, справу гальмує лише будівництво?
— Так. Якщо бюджетні кошти зараз не використаємо, то наступного року ми їх не побачимо — адже готується бюджет на 2008 рік, і ця сума, природно, в ньому не зазначена, бо ми її начебто вже отримали.
Це все було б дуже смішно, якби не було так трагічно. Інститут нейрохірургії Академії медичних наук навіть в умовах злиденного фінансування виживав, напрацьовував нові ідеї, лікував пацієнтів зі складними травмами та патологіями. І продовжує це робити. Водночас усім зрозуміло, що головний мозок сьогодні не лікують лише скальпелем: потрібне сучасне обладнання, яке вже давно працює у клініках не лише далеких, а й близьких сусідів — у Росії та Білорусі. За той час, відколи професор В.Цимбалюк «пробиває» гамма-ніж, тричі (!) на нього виділяли гроші з держбюджету. На папері. Бо в останню хвилину траплялася чергова політична криза, і останній підпис так і не з’являвся на відповідному документі. Сьогодні є всі підписи, є достатня кількість грошей, є надії тисяч українців, яким потрібні складні нейрохірургічні та онкологічні операції. Залишилося вистояти чергу під приймальнями міських чиновників.
P. S. До речі, на рахунок благодійної акції свого часу надійшли гроші від Л.Черновецького. Київський мер від коментарів тоді відмовився. Одні вважали, що через скромність, інші переконували, що то внесок від його тезки. Однак сьогодні київський мер міг би справді допомогти цій справі. Звісно, не грошима. Кияни мають надію, що головний архітектор столиці хоча б мера прийме без черги. Може, варто спробувати?..