Проблема створення кількарівневого медичного страхування та багатоукладної медицини загалом назріла давно. І затягнулася принаймні на десяток років. Нині навіть школяреві зрозуміло, що медицина, яка фінансується з бюджету, не гарантує якісного і повного лікування. А як поживає альтернативна? Сьогодні офіційно платна медицина становить лише 0,2 відсотка від обсягу допомоги у сфері охорони здоров’я. Багато категорій медичних працівників уже змирилися з таким станом справ і не уявляють собі життя без «чорних» розрахунків.
У західних державах здебільшого одночасно діють два види медичного страхування — обов’язкове і добровільне, які доповнюють одне одного. А у деяких багатих країнах, як наприклад, у Канаді, Великобританії медичне страхування є виключно соціальним. І забезпечується воно за рахунок великих відсотків відрахувань від заробітної плати працюючих громадян.
Ще у 1998 році у Хмельницькому при лікувальних закладах міста виникли лікарняні каси. Дуже скоро вони акумулювали значні суми коштів жителів обласного центру. Лікарні почали забувати, що таке нестача медикаментів. Але… Не було відповідної законодавчої бази. До того ж у міської влади розгорівся конфлікт з прокуратурою. Почалися перевірки роботи медичних кас, в результаті чого виявили істотні порушення законодавства. Ініціатору медичної революції в місті — начальникові міського управління охорони здоров’я — чвари двох гілок влади коштували посади.
Невдовзі ідею започаткування медичних кас при міських поліклініках підхопив Тернопіль. Сесія міської ради прийняла рішення, розпочалася робота, щоб жителі міста щомісяця вносили у «каси порятунку» по кілька гривень і на випадок хвороби могли пройти нескладний курс лікування. Експеримент народився, але раптово вмер. Конституційний суд визнав платні послуги державних і комунальних лікарень (не госпрозрахункових!) такими, що суперечать Основному Закону, не вписуються у поняття безкоштовної медицини.
А ось у місті Вознесенську Миколаївської області, незважаючи на заборони найвищої судової інстанції, лікарняні каси, завдяки дружнім відносинам міської влади і правоохоронних органів, прижилися. Місцеві жителі зараз щомісяця вносять по 5 гривень, щоб потім безкоштовно проходити нескладний курс лікування. Воно може бути надано не тільки у центральній районній лікарні, а й обласних і республіканських медичних закладах.
У Тернополі пішли іншим, законним, шляхом. Добровільним медичним страхуванням почали займатися три страхові компанії у місті — АСТ «Терен», СК «Вексель» і НАСК «Оранта». Начальник управління охорони здоров’я Тернопільської міської ради Іван Бурдик переконує: «такий шлях менш вигідний, оскільки страховики беруть за свої послуги 16—20 відсотків від страхового платежу, зате перспективніший. Він зменшує залежність від хронічно недостатнього бюджетного фінансування. Окрім того, між застрахованою особою і медичним закладом з’являється арбітр, який захищає права пацієнта».
— Медичне страхування в Україні досі сприймають як щось непотрібне. І згадують про його плюси аж тоді, коли спіткала хвороба або нещастя, — вкотре висловлює здивування голова правління АСТ «Терен» Михайло Гомівка. —Останніми роками у нашій компанії добровільно страхують своїх працівників лише кілька десятків підприємств. Укладаючи договори страхування, ми також допомагаємо державним і комунальним лікарням отримати гроші, оскільки надавати платні послуги їм забороняє закон. Маємо угоди про медичне страхування з асистуючою компанією під час поїздок людини по Україні. Та це неможливо назвати медичним страхуванням у класичному розумінні. Адже у більшості розвинених країн поряд з обов’язковим медичним стархуванням достатньо розвинутим є добровільне. У 90 відсотків випадків страхуються здорові люди, а не ті, яким вже дошкуляють недуги. Бо навіть якщо людина повністю здорова, то це не означає, що з віком, особливо у 50—60 років у неї не з’являться хронічні недуги.
Для компаній, які займаються медичним страхуванням, є ідеальним варіант, коли у процесі страхування беруть участь всі верстви населення, незалежно від стану здоров’я. Тоді ризики можна розподілити між багатьма клієнтами. І фірма працює стабільно.
У січні цього року Верховна Рада прийняла у другому читанні Закон «Про обов’язкове соціальне медичне страхування». Мабуть, невдовзі підприємства і організації почнуть відраховувати кошти з фонду оплати праці на медичне забезпечення своїх працівників. Кожному легально працюючому буде гарантовано певний обсяг безкоштовної медичної допомоги. Але така система не гарантує забезпечення повних програм лікування — амбулаторно-поліклінічного, стаціонарного, медичної реабілітації, оздоровчого відпочинку тощо.
Страхові компанії, які уже здійснюють медичне страхування від перспективи соціального страхування не в захваті. Вони небезпідставно побоюються, що цей сегмент ринку буде для них звуженим або навіть втраченим. Заступник директора Тернопільської обласної дирекції НАСК «Оранта» Ярослав Дідора з цього приводу висловлюється зовсім не двозначно:
— Медичне страхування повинно бути комерційним ( для громадян — добровільним), а не соціальним. Ви подумайте: з’являться фонди соціального страхування по всій вертикалі — від Києва до району. А це породить додатковий загін чиновників. У людини не залишиться права вибору страховика і медичного закладу для лікування. Їй скажуть: «Лягай в таку лікарню і все». А хто гарантуватиме якість медичних послуг? Адже зараз у разі, скажімо — невдало проведеної операції, загострення хвороби і т.п. усі відшкодування покладаються на страхову компанію.
Яскрава ілюстрація. У другому пологовому будинку Тернополя недавно прооперували громадянку N. На третій день у жінки розвинулося ускладнення. Та ліквідовано воно було за кошти страхової компанії.
Заступник начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Віктор Кміта вважає, що інтереси обов’язкового і добровільного страхування можна збалансувати:
— Держава має взяти на себе витрати на обов’язкове медичне страхування найбільш вразливих верств населення — учнів, студентів, безробітних, пенсіонерів. З коштів фонду обов’язкового медичного страхування людині, скоріш за все, буде забезпечено невідкладну медичну допомогу, допомогу при пологах, здоров’я дитини. Накопиченнями у фонді зможуть скористатися працюючі громадяни з невеликими доходами. А різницю між мінімальним і повним обсягом медичних послуг якраз мало би покривати добровільне (комерційне) страхування. За існування подвійної системи страхування контроль за якістю медичних послуг не є чимось нереальним. Для цього необхідно у страхових компаніях запровадити інститут експертів, адже саме до страхувальників звертаються пацієнти в екстремальних випадках, пов’язаних з лікуванням.