Шестиденний малюк, який лежить в оточенні складних приладів і датчиків у реанімаційній палаті Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, ще кілька років тому був би приречений. Навіть з урахуванням того, що надзвичайно складну операцію з усунення вродженого пороку серця виконали б найкращі хірурги і пройшла б вона успішно, — без сучасної техніки підтримати життя в крихітному тільці, виходити малюка після операції було б неймовірно складно, а то й зовсім неможливо.
Саме з цієї причини хірурги різних напрямів вітчизняної медицини часто не наважуються на деякі складні операції: мовляв, зробити можна — вміння й кваліфікації не бракує, — а ось забезпечити післяопераційну реабілітацію навряд чи вдасться. З «мертвої точки» справа зрушилася тільки два роки тому, коли з бюджету вперше за багато літ почали виділятися кошти на медичну техніку.
Як у кращих госпіталях Європи
— Міністерство охорони здоров’я до питання оснащення медичних установ технікою підійшло по-державному, — вважає директор Центру дитячої кардіології та кардіохірургії Ілля Ємець. — Усього за два роки наш центр було оснащено практично так само, як найкращі клініки Європи. Уже в 2004 році завдяки якісній діагностиці, операційному й реанімаційному устаткуванню ми змогли врятувати 800 дітей, знизивши при цьому смертність до 5,9% (1997 року вона становила 13%).
Тільки торік було закуплено 16-зрізовий комп’ютерний томограф «Кардіо» (вартістю близько 13 млн. грн.), цифрову рентгенустановку, яка дозволяє не лише знизити опромінення (що для маленької дитини дуже істотно), а й зазирнути туди, куди з допомогою звичайного рентгена ми ніколи не змогли б, — всередину серця під час його роботи. Ми одержали ангіографічну установку (14 млн. грн.), що дозволяє побачити в новонародженого всі крихітні судинки легенів, які йдуть до серця, ядерний магнітно-резонансний томограф із напругою поля 1,5 Тесла, нульовою витратою гелію та повним набором кардіологічних програм, сучасне обладнання для стерилізації і багато іншого. Сьогодні, як у будь-якій великій клініці на Заході, ми можемо визначати порок серця ще до народження маляти, вчасно усувати його й виходжувати навіть найменшу дитину після найскладнішої операції.
Якщо ж ми, крий Боже, повернемося до ситуації, яка існувала кілька років тому (а це можливо), то чимало пацієнтів просто не зможуть одержати спеціалізовану допомогу. Скажімо, одна з операцій, яку ми виконуємо в Клівленді (США), коштує від 55 до 150 тис. дол. Тому практично в усіх країнах світу кардіохірургія та інші витратні галузі медицини (нейрохірургія, ортопедія тощо) завжди дотаційні. Адже ліки, навіть найдорожчі, купити можна. Але обладнання, продавши геть усе, включно з житлом, не в змозі придбати жоден пацієнт — тим більше в нашій країні.
Проаналізувавши дані, надані регіональними управліннями охорони здоров’я, можна зробити невтішний висновок: у середньому по країні медустанови забезпечені необхідним обладнанням усього на 5% від потреби. Головних причин дві. До 1992 року Україна одержувала медобладання більш ніж від 300 заводів. Із розпадом Союзу близько 65% їх залишилися на території Російської Федерації і лише 19% — на території нашої країни. Свої потреби в устаткуванні ми могли забезпечувати на 13—15% за номенклатурою і десь на 20% — за обсягами. Тоді ж припинилися централізовані закупки медичної техніки.
Відтак сьогодні медична техніка й устаткування, якими обладнано лікарні, поліклініки та диспансери, на 50—60% морально застарілі і фізично зношені. Значна частина устаткування відпрацювала 25 років, що вдвічі-втричі перевищує його технічний ресурс. А в деяких лікарнях трапляються «викопні» прилади, вироблені ще наприкінці 50-х років минулого століття.
Тим часом саме від стану діагностичного й лікувального обладнання великою мірою залежить якість лікування. Саме тому останнім часом при реалізації державних програм упор робиться на техніку. За минулий рік через систему державних тендерів (при централізованих закупках економія становить 10—25% коштів) було придбано понад п’ять тисяч одиниць медичної техніки. На відміну від попередніх років, перевага віддавалася дорогому сучасному обладнанню, якого раніше ніколи не закуповували для наших медустанов. Чимало їх оснащували комплексно.
Так, скажімо, Чернігівську обласну дитячу лікарню після капітального ремонту було оснащено технікою майже на 4,5 млн. грн.: це томограф, ультразвуковий діагностичний сканер, апарати для штучної вентиляції легень, гастроскоп, допплерівська система для акушерської діагностики, апарат ЕКГ, рентгенівський діагностичний комплекс та інше. Аналогічним чином було оснащено Біловодську центральну районну лікарню (Луганська область), центральну районну лікарню і дитячу м. Мукачевого (Закарпатська область), ряд сільських лікарень.
Ще років п’ять — і питання буде «закрито»
Хаотична, на перший погляд, закупівля медичної техніки базується на цілком конкретних державних програмах. Це на прикладі програми «Онкологія» наочно продемонстрував заступник директора Інституту онкології АМН України Володимир Медведєв.
— Кілька років тому, коли тільки формувалася державна програма «Онкологія», ми досліджували технічний стан всієї онкологічної служби. Він, без перебільшення, був жахливим: бракувало не тільки сучасного дорогого обладнання, а й найнеобхіднішого. Відразу розв’язати всі проблеми галузі ми не могли, тому вирішили розподілити необхідну техніку на два види: відносно недорогу, яку можуть придбати місцеві влади за рахунок регіональних бюджетів, і дорогу, допомогти в закупівлі якої повинна держава. Виходячи з цього, було складено план постачання обладнання.
— Наскільки я пам’ятаю, попередніми роками на обладнання не тільки виділялися «смішні» гроші, а й у планах на його придбання стояли значно нижчі суми, ніж на ліки.
— Річ у тому, що більшість скарг, які надходили від громадян і в МОЗ, і у Верховну Раду, стосувалися саме ліків. Люди просто не знали, що для якісного лікування необхідне те чи інше устаткування. Вони знали, що візит до лікаря завершиться виписуванням рецепта на дорогі ліки. Тому, попри протести фахівців, на фінансування закупок медтехніки за рахунок коштів держбюджету планувалася лише третина від суми, яку передбачалося виділити на ліки.
— Що можна придбати за цей мізер, враховуючи високу вартість сучасного устаткування?
— Ми підрахували, що кожен диспансер має одержати мінімальну кількість дорогого устаткування за рахунок держбюджету. Передусім це стосувалося комп’ютерних томографів, ультразвукових і гама-терапевтичних (рентгенівських) апаратів, без яких узагалі неможливе існування закладів онкологічного профілю. Забезпечити всі заклади одночасно було неможливо, тому закупки були розписані по роках і закріплені в державній програмі.
Та коли проект почали реалізовувати, гроші на техніку не виділялися, і план довелося переглянути. Насамперед було вирішено оснастити найнеобхіднішим великі центри в Донецькій, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та інших областях. Торік ми змогли забезпечити половину великих обласних онкоцентрів сучасним обладнанням.
При цьому установи різних рівнів оснащуються різним технологічним устаткуванням: залежно від того, наскільки те чи інше устаткування може бути затребуване на рівні районної лікарні, обласної, великого центру. Для останніх, природно, купується техніка екстра-класу від великих світових виробників. Таким чином, підвищується рівень її затребуваності.
— Тобто в районні лікарні надходить недороге устаткування?
— Закупки здійснюються на основі потреб того чи іншого закладу, а також рентабельності. Враховуються рівень кваліфікації лікарів (не кожен здатен працювати з сучасною технікою) і обслуговуючого персоналу, фінансові можливості. Адже чим більше можливостей у приладу, тим частіше він виходитиме з ладу. Якщо ми поставимо дороге обладнання в невелику лікарню, то вона не лише не використовуватиме його на повну потужність, а й просто не «потягне» всіх експлуатаційних витрат і оплату ремонту.
— Як бути зі старою технікою? Вона не лише застаріла морально, а й, якщо говорити про рентгенівську, може бути небезпечна для пацієнта.
— Справді, понад 70% рентген-апаратів зношені, їхні технічні характеристики не відповідають нормативам. Порушення в джерелах живлення відразу змінює структуру самого випромінювання, що нерідко дає дуже великі дози і може виявитися згубним для здоров’я хворого. Але закривати лікарні не можна. Певний час намагалися розібратися, що з техніки можна полагодити, а що краще списати. І лише торік почали закуповувати дозиметричні апарати, з допомогою яких можна визначити якість роботи апаратів і побачити, які з них небезпечні для пацієнтів.
— Скільки, на ваш погляд, знадобиться часу, щоб ми могли забезпечити всі заклади онкологічного профілю хоча б мінімумом необхідної техніки?
— Якщо на придбання медичної техніки й надалі виділятимуться суми, які виділялися на ці потреби у 2003—2004 роках, і при цьому збережеться нинішній підхід до проблеми в Міністерстві охорони здоров’я, то років через п’ять ми могли б це питання «закрити».
Техніка, що надійшла впродовж останніх двох років, за словами головного лікаря Київської міської онкологічної лікарні Геннадія Олейниченка, вже сьогодні дозволяє вітчизняним онкологам працювати з виконанням вимог усіх міжнародних протоколів лікування. Тільки торік лікарня одержала апарати УЗД, сучасні мамографи — точніші і безпечніші, гамма-терапевтичне обладнання. А з дня на день тут почне діяти лінійний прискорювач (за комплектацією — єдиний у Європі), який дозволить потужніше і, що дуже важливо, прицільно «діставати» глибоко розташовані пухлини.
Використовуємо «на око», лагодимо кулаком
Однак проблеми із закупками медичної техніки в нашій країні пов’язані не лише з недостатнім фінансуванням. Частина їх замикається в коло: немає техніки — лікарі не вміють із нею працювати, не вміють працювати — неможливо придбати сучасну техніку.
— Обласні лікарні часто закуповують устаткування за принципом «що крутіше», — ремствує директор департаменту медичної техніки компанії «Сіменс Україна» Володимир Курило. — Компанії, звісно, вигідніше продати техніку вищого класу і, відповідно, дорожчу, але, оскільки ми націлені на перспективне співробітництво з медичними установами, то намагаємося враховувати інтереси покупців. Скажімо, недавно у нас був замовник, який хотів купити дуже дорогий апарат МРТ. Оцінивши стан справ у медустанові, ми змогли переконати його придбати замість цього апарата весь набір обладнання для діагностичного центру: дешевший МРТ, комп’ютерний томограф, рентген-апарат, мамограф і УЗД — тобто практично все необхідне для діагностики.
Взагалі, на українському ринку працювати значно складніше, ніж на будь-якому іншому, в тому числі й російському. Загальна база підготовки лікарів до роботи з новою технікою невисока, оскільки тривалий час її просто не було. Замовника доводиться вчити всього: як користуватися технікою, як її обслуговувати, в яких приміщеннях експлуатувати, за яких режимів. Дорога техніка в Україні значно частіше, ніж у Європі, виходить із ладу. Це пов’язано не тільки з невмінням багатьох лікарів працювати на ній, а й із проблемами електромережі, відсутністю кондиціонерів (через це апаратура часто перегрівається) і... менталітетом.
Чимало речей люди намагаються робити «на око», а лагодити... В одній медустанові «завислий» комп’ютерний томограф «лагодили» таким чином: піднімали і кидали об підлогу. Кажуть, після того він певний час працював «як годинник».
Саме тому працювати в Україні можуть лише великі фірми, здатні забезпечити якісне сервісне обслуговування, навчати спеціалістів, брати на себе фінансові ризики, пов’язані з особливостями вітчизняного законодавства. Проте останнім часом з’явилися публікації, автори яких стверджують, що в країну часто завозиться застаріла, неякісна техніка саме від великих світових виробників.
— Поставляти на ринок обладнання низької якості, з дешевою комплектацією таким фірмам невигідно, — запевняє директор компанії «Укрмед» Микола Кузьма. — Частка України у світовому ринку медтехніки — близько 1%. Тому випускати щось спеціально для неї або країн «третього світу» — нерентабельно.
Припущення, що це роблять самі фірми-виробники чи їхні офіційні дистриб’ютори, — абсурд. Ми як офіційні дилери компанії «Філіпс» підписуємо величезну кількість угод про те, що маємо право робити, а чого — ні. Зокрема не маємо права брати техніку «Філіпс» поза заводом, торгувати вживаною технікою, реалізовувати її через неавторизованих посередників тощо.
Інколи застаріле неякісне обладнання ввозять нелегально. Так, недавно в Кіровоград завезли «сіменсівський» комп’ютерний томограф, уже п’ять років знятий із виробництва. Купили його на гроші місцевого бюджету за 1,5 млн. грн., хоча, скажімо, у «Дженерал електрик» можна було придбати новий апарат такого класу й за таку ж саму ціну — але з гарантією й сервісним обслуговуванням.
Причому незрозуміло, як цей томограф завезли і як його розмитнили. Зазвичай на митниці вимагають реєстраційне свідоцтво (на цей апарат реєстрація закінчилася ще чотири роки тому) і сертифікат Українського центру стандартизації та метрології Держстандарту України. Але «Сіменс» має договір із цим відомством: якщо хтось звертається по сертифікат на техніку, випущену компанією, то про це відразу повідомляють офіс. По сертифікат на томограф, призначений для Кіровограда, ніхто не звертався.
— Який приблизний обсяг нелегального імпорту?
— Близько 5%, або 20 млн. грн. на рік.
Звісно, можна сперечатися з приводу доцільності купівлі тієї чи іншої установки; про терміни, які знадобляться для оснащення наших медустанов; людей, котрі визначають політику галузі. Але одне незаперечно: зроблено перший — хай поки що невеликий — крок до перетворення вітчизняної медицини на сучасну галузь, яка відповідатиме всім світовим стандартам. Чи буде зроблено наступний, дізнаємося вже незабаром.