Епідемії ніби приставляють до людства дзеркало, в якому можна побачити, хто ми такі насправді.
Френк М. Сноуден
Ці короткі нотатки - про людей похилого віку в розпал пандемії. По-перше, я підтверджую, що літні люди - головні жертви COVID-19. По-друге, я наполягаю, що літні люди не є головним джерелом поширення нового коронавірусу. І, нарешті, я стверджую, що люди похилого віку можуть і мають стати учасниками боротьби з несподіваною катастрофою та її наслідками.
Про розгортання пандемії COVID-19 опубліковано інформаційні матеріали, обсяг яких виміряється вже, напевно, в зетабайтах. Майже на самому початку драми прозвучало: люди похилого віку особливо уразливі до нового коронавірусу. Ця уразливість трагічно проявляється високою смертністю пацієнтів старших вікових груп.
За даними початкового китайського спалаху, смертність від COVID-19 у людей віком 80 років та старших була майже всемеро вищою, ніж у середньому у хворих різного віку. Близько 80% смертей у Китаї випали на хворих у віці 60 років та старших. У США на 16 березня 80% смертей, пов'язаних із COVID-19, були серед людей у віці 65 років і більше, причому найвищі рівні смертності зареєстровано у хворих віком 85 років і старших. 38% італійців, які захворіли на середину березня, були 70-літніми. ВООЗ повідомила, що 95% тих, хто помер від COVID-19 у Європі, були людьми віком 60 років і більше.
При цьому важливо розуміти, що люди похилого віку не є основним джерелом поширення інфекції: вони - її головні жертви.
Головними причинами високої уразливості людей похилого віку до збудника COVID-19 називають знижений імунітет і супутні захворювання.
Порушення імунітету в людей старшого віку - давно й добре відоме явище. Найчастіше йдеться про зниження імунітету, "імунодефіцит", що проявляється високою схильністю людей похилого віку до інфекційних та інших захворювань. Біологи і медики вживають термін "старечий імунодефіцит", порівнюючи його інколи з іншими видами набутих (є ще й уроджені) імунодефіцитів, такими як ВІЛ/СНІД.
Окрім зниження імунологічного захисту, з віком може формуватися й інше несприятливе явище: порушення регуляції імунітету. Такі порушення проявляються неадекватними реакціями системи імунітету на зовнішні (наприклад, мікроби) або внутрішні (власні клітини та молекули) компоненти. Плутаючи "своє" і "чуже", система імунітету вкидає в осередок інфекції речовини, що розпалюють вогнище запалення, в якому згоряють і власні молекули та клітини. Щось схоже відбувається й при несприятливому перебігу коронавірусної пневмонії.
Другу групу причин, які обумовлюють підвищену уразливість людей похилого віку до коронавірусної та інших інфекцій, становлять хронічні захворювання. Діабет другого типу, серцево-судинні захворювання, хвороби легень, онкологічні захворювання - список великий. Звісно, від хронічних захворювань не застраховані й люди більш молодого віку, однак у людей літніх вони трапляються частіше і нерідко в поєднаному вигляді: наприклад, діабет і атеросклероз або захворювання нирок і гіпертонічна хвороба. Таке поєднання хвороб в одного індивідуума лікарі-геріатри називають множинною патологією, або поліморбідністю. Проникнення в організм, ослаблений боротьбою з хронічним захворюванням, ще й інфекційного агресора може призводити до тяжких наслідків для хворого.
Старіючи, суспільство здійснює так званий епідеміологічний перехід - від переважання в структурі захворюваності інфекційних хвороб до переважання хвороб неінфекційних хронічних. Україна - демографічно найстаріша країна з усіх колишніх республік колишнього СРСР і одна з найстаріших країн Європи: відносна кількість людей віком 60 і більше років в Україні становить 23,6 %, - трохи менше, ніж у Великій Британії (24,4%). Інакше кажучи, ми далеко просунулися як шляхом демографічного переходу до старіючого суспільства, так і шляхом переходу епідеміологічного. І такою наша країна зустріла непроханого гостя - коронавірус нового типу.
…"А що як коронавірусна пандемія - це спроба природи чи якихось інших сил поліпшити демографічну ситуацію в старих країнах, омолодити їх?" Мені поки що не траплялися в Мережі такі запитання і припущення. Але в часи криз теорії змови квітнуть бурхливо, витісняючи зі свідомості людей століттями формовані засади суспільного життя: гуманізм, права людини, економічну доцільність і, нарешті, здоровий глузд.
Стосовно гуманізму - дивитись епіграф до цієї статті. Відмовившись від гуманного ставлення до людей, які потребують особливого ставлення та захисту, ми зрештою можемо ступити на шлях, який веде до геноциду. "Конвенція (ООН) про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" визначає одну з форм геноциду як "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її". Неможливо уявити, що хтось і десь буде створювати умови для інфікування населення похилого віку коронавірусом, та ось розмірковування про "вторинність" потреб пацієнтів похилого віку з коронавірусною інфекцією трапляються, у тому числі й у країнах Європи.
Якщо посилання на геноцид здасться комусь перебором, пошлюся на інше явище й інший термін - ейджизм. Цей термін був запропонований видатним американським геронтологом Робертом Батлером наприкінці 60-х років минулого століття. Під ейджизмом (услід за Батлером) розуміють систематичне застосування негативних стереотипів до людей похилого віку та дискримінацію їх. Для порівняння: дискримінація на расовому ґрунті веде до расизму, на гендерному - до сексизму. Батлер вбачав коріння негативних стереотипів старості та ейджизму в особистій відразі людей молодого і середнього віку до старіння, хвороб, інвалідності, у їхньому страху перед своїм майбутнім неминучим безсиллям, "марнотою" і смертю.
Що стосується пандемії COVID-19, ейджизм може проявляти себе у спробах вважати людей похилого віку головними поширювачами захворювання. Для цього немає підстав; повторюся: люди похилого віку - головні жертви інфекції, але не її основне джерело. Певна річ, інфіковані люди похилого віку та/або хворі теж можуть стати джерелом зараження інших. Така можливість з'являється при недотриманні ізоляції та необдуманій участі в масових заходах, у тому числі релігійних. Інший прояв ейджизму в розпал кризи: рішення про використання обмежених медичних ресурсів, включно з апаратами штучної вентиляції легень, інколи приймаються з огляду на вік пацієнта. Такі явища з тривогою відзначали експерти ООН із прав людини.
На відміну від геноциду, расизму та сексизму, ейджизм не визнаний на міжнародному рівні як одна з форм порушення прав людини, а самі права людей похилого віку не оформлені у вигляді юридично зобов'язуючого документа - такого як, наприклад, конвенція. Підготовча робота ведеться в ООН з 2010 року - повільно і поки що без певної перспективи.
Крім гуманітарної відповідальності, є й інша, цілком раціональна основа для того, щоб зосередити зусилля на збереженні життя та здоров'я людей старшого віку, у тому числі в умовах коронавірусної пандемії. Ця основа - потенціал людей старшого віку для розвитку суспільства. Такий потенціал може бути особливо затребуваний після закінчення кризи, на відновному етапі.
Традиційно потенціал розвитку суспільства пов'язують із людьми молодшого, "економічно активного" або "продуктивного", віку. Люди саме цього віку становлять базу трудових ресурсів країни і запоруку її економічного розвитку. Люди ж похилого віку часто розглядаються як баласт через непомірне збільшення витрат на їхні соціальні та медичні потреби. Таке економічне підґрунтя ейджизму.
Демографія і раціональна державна політика можуть запропонувати зовсім іншу модель.
Спочатку - демографія. У старіючому суспільстві неминуче зменшується абсолютна і відносна кількість людей "продуктивного" віку зі збільшенням частки людей пізніх, "постпенсійного" або "непродуктивного" віку. Суспільство втрачає свій "перший демографічний дивіденд" - розширений обсяг трудових ресурсів молодого населення. Однак на більш пізніх етапах демографічного переходу в старіючому суспільстві формується "другий демографічний дивіденд". Його основу становить збільшення тривалості життя, у тому числі й тривалості життя без хвороб та інвалідності. У результаті, суспільство отримує додатковий ресурс кваліфікованих працівників для свого економічного розвитку. Один свіжий приклад, правда, знову з Великої Британії: 20 тисяч лікарів і медсестер, які перебували на пенсії, повернулися на роботу, щоб допомогти в боротьбі з епідемією. Висока ймовірність, що такі самовіддані професіонали похилого віку є і в Україні.
Тепер - про політику. Демографічні дивіденди - як перший, так і другий - не є потенціалом розвитку. Вони можуть стати таким при здійсненні розумної державної політики.
Надлишок молодого безробітного і малоосвіченого населення, образно охрещеного "молодіжною булькою", може бути чинником дестабілізації, а не розвитку суспільства. Що досить часто спостерігається у країнах, які розвиваються. Розумна державна політика у сфері освіти, охорони здоров'я та зайнятості покликана перетворити "молодіжну бульку" на джерело розвитку.
Аналогічно, у старіючому суспільстві подовження тривалості життя не гарантує залучення працівників старшого віку в продуктивну діяльність. Для залучення літніх працівників у сферу виробництва необхідні заходи "активного і здорового довголіття": у сфері охорони здоров'я (профілактика хронічних захворювань, відповідні лікування та реабілітація); освіти ("навчання впродовж усього життя"); соціального забезпечення (пенсійні реформи). Так, документ державної політики здорового і активного довголіття було прийнято в Україні 2018 року. Але щось нічого не чути про його реалізацію.
Я далекий від наміру бачити старше покоління як основну рушійну силу розвитку суспільства. Це було б неправильно з тієї простої причини, що люди похилого віку, як і люди будь-якого іншого віку, не становлять однорідну групу людей, що однаково мислять і діють. Серед них є як ті, хто продовжує працювати і створює майбутнє, так і ті, хто, ностальгуючи за минулою молодістю, жалкує за часами ненав'язливої турботи держави про всіх. Зміна поколінь відбувається в різних вікових групах, і серед людей похилого віку неминуче зменшуватиметься кількість прибічників державного патерналізму та збільшуватиметься кількість тих, хто приймає новий світ як світ своїх дітей та внуків - і свій власний.
…У кожної кризи є два підсумки: катастрофа або відновлення. Успіх відновлення залежатиме від зусиль усіх членів суспільства, людей усіх вікових груп. Учасниками відновлення можуть стати і люди старшого віку: досвідчені, освічені, загартовані попередніми випробуваннями на довгому життєвому шляху. Нам би їх зберегти - ради них самих і нашого спільного майбутнього.
* * *
У кінці наукових статей заведено декларувати наявність чи відсутність в автора конфлікту інтересів. Я не претендую на високу науковість запропонованого тексту, однак вважаю себе зобов'язаним заявити про наявний конфлікт інтересів: упродовж останніх 40 років свого життя я працював над питаннями старіння як біологічного, соціального і політичного явища. Стисле пояснення: я - лікар за освітою, пропрацював 10 років науковим співробітником Київського інституту геронтології; потім понад 20 років очолював Програму ООН з проблем старіння; на цей час - старший радник Європейського центру з питань політики та досліджень у сфері соціального добробуту (Відень, Австрія).
Усі статті Олександра Сидоренка читайте тут.