У МОЗ вкотре затіяли реформу. Ні, йдеться не про докорінні зміни в охороні здоров’я (за винятком кадрових рокіровок, боротьби за портфелі в оновленому міністерстві реальних реформаторських кроків поки що не видно) — реформувати вирішили фармацевтичний сектор. Хіба в цій медичній галузі справи найгірші? Питання (точніше, відповідь), вочевидь, полягає в іншому. Що візьмеш із бідної медицини? А ось із фармацевтики, де сьогодні обертаються чималі гроші, для майбутніх виборів зібрати досить-таки кругленьку суму можна. Саме в цьому багато хто вбачає пістворення Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення (далі — служба), урядового органу, наділеного необмеженими повноваженнями у плані контролю за виробництвом, реєстрацією та реалізацією лікарських засобів (ЛЗ). Для камуфляжу цього наміру використано суто піарівський хід: мовляв, реформа проводиться зі щонайгуманнішою метою — поліпшити доступність ліків для населення.
Як же передбачається забезпечити «доступність», і який смисл вкладається в це поняття? Конкретної відповіді на запитання, яке цікавить всіх, у «реформаторів» шукати годі. Це красномовно засвідчила прес-конференція в МОЗ, що відбулася кілька днів тому після наради з питань створення державної програми забезпечення населення лікарськими засобами.
Ось, приміром, відповідь високопоставленого чиновника на запитання, у чому полягає суть реформи і які функції покладено на новостворену службу: «…кілька функцій. Одна з них — щодо формування державної політики забезпечення лікарськими засобами, оновлення національного переліку основних життєво необхідних препаратів, а також провадження реєстрації (далі нерозбірливо. — Авт.). Тому сьогоднішня наша зустріч була щодо одного з питань, тобто розробка національної політики, елементом якої і є такий орган, як Державна служба лікарських засобів. Це велика програма… (нерозбірливо. — Авт.) фінансування цих ліків, далі — система забезпечення лікарськими засобами, регулювання, використання… (нерозбірливо. — Авт.) щодо розробки і підтримки впровадження нових лікарських засобів фармацевтичною промисловістю України. Це — основні засади цієї політики».
Усе зрозуміло?.. Керівництво новоствореної служби не змогло дати жодної чіткої відповіді на запитання журналістів. Інші учасники прес-конференції теж уникали конкретних відповідей, мовляв, відбулася лише перша зустріч із питання розробки національної програми, і забезпечення населення ліками і говорити про основні її положення зарано. Які наукові сили і фахівці залучені до підготовки цього дуже важливого документа — теж невідомо. Нарада в МОЗ скликалася в дуже нагальному порядку, відбувалася за «зачиненими дверима», і за деякими ознаками можна було припустити, що там панувала аж ніяк не невимушена атмосфера. Вочевидь, дров у вогонь пристрастей підкинула критична публікація в «ДТ» (№ 12, 2003 р.) за підписом кількох учених — академіків АМНУ, в якій вони висловили свій подив у зв’язку з наміром піддати докорінній ломці сформовану систему реєстрації і контролю якості лікарських засобів, нагадавши новоявленим «реформаторам» основний принцип медицини «не зашкодь».
Хто ходить у звичайну аптеку, де люди похилого віку біля каси витрушують останні «хлібні» копійки, той має уявлення, наскільки гостра сьогодні в нашому суспільстві проблема доступності ліків. І це тоді, коли фармацевтичний ринок України вже забув, що таке дефіцит медпрепаратів. Більше того, у вітчизняному фармацевтичному секторі існує проблема надвиробництва. Таке становище значною мірою зумовлене тим, що фармацевтика, зокрема й система забезпечення ліками, працює в ринкових умовах, тоді як система охорони здоров’я по суті все ще залишається «радянською». Скорочення бюджетного фінансування охорони здоров’я, неефективне використання коштів, неграмотне керування галуззю — все це вкрай негативно позначилися на забезпеченні лікувальних закладів ЛЗ. Низька платоспроможність більшості наших співвітчизників, у свою чергу, призвела до того, що ліки, особливо дорогі, стали для них недоступними.
За термінологією ВООЗ, яка використовується в усьому світі, поняття «доступність лікарських засобів» розглядається у двох аспектах: фізична доступність (пропозиція якісних, ефективних і безпечних ліків) — власне виробництво, імпорт і система реалізації, передусім через аптечну мережу; економічна доступність, що охоплює, з одного боку, систему державного фінансування ліків або компенясації хворому, з іншого — систему формування попиту на ліки для пацієнтів. В обох випадках, за рекомендаціями ВООЗ, має бути розроблена система ефективного використання коштів, без якої неможливе впровадження страхової медицини, а також не можна визначити витрати на лікарське забезпечення. Хтось цими серйозними питаннями у нас сьогодні займається? І якщо з фізичною доступністю у нас нині справи непогані, аптек розвелося — не злічити, й асортимент — як у супермаркеті, то стосовно економічної...
Багато хто думає, що поліпшення доступності ЛЗ (і навіть озвучують це з високих трибун) означає зниження цін на ліки. У цьому зв’язку компетентний керівник, із яким довелося нещодавно розмовляти, нагадав анекдот радянських часів. Товариш із райкому, вручаючи перехідний червоний прапор за досягнення в соцзмаганні, запитує: «Маріє, а чотири тисячі літрів від корови ти можеш надоїти?» «Можу!» — бадьоро відповідає доярка. «А чотири з половиною?» — «Постараюся!» — «А п’ять?» — «Та, ж сама вода буде...»
Схоже, за такою самою логікою ми збираємося поліпшувати доступність ліків. Не замислюючись при цьому, звідки можуть узятися дешеві медикаменти, якщо зростають ціни на сировину, субстанції, електроенергію тощо, зрештою — податки? Більше того, не знято з порядку денного питання щодо ПДВ на ліки. Фахівці підрахували: у результаті запровадження 10-відсоткового ПДВ за рік помруть 50—60 тисяч чоловік. Такою може виявитися справжня ціна благих намірів. Тому сама ідея — зробити ліки доступними шляхом їх здешевлення — явно провальна і може розцінюватися не інакше як дешева передвиборна агітка.
Фахівці галузі запропонували (і вже давно) конкретні заходи для поліпшення становища з лікарським забезпеченням. Ідеться передовсім про державне замовлення на ЛЗ. При цьому заздалегідь буде встановлено граничні націнки на ці ліки на ринку. Під це замовлення необхідно сформувати і затвердити Перелік життєво необхідних ЛЗ — на їх закупівлю (а не просто на медикаменти, як тепер) і передбачається спрямувати бюджетні кошти. Щоб лікарні були забезпечені необхідними медпрепаратами і люди не помирали від несмертельних хвороб, оскільки їм ні за що купити ліки.
На думку фахівців, в умовах обмеженого фінансування такий перелік має включати близько 300 медпрепаратів. За рекомендаціями ВООЗ, цієї кількості цілком достатньо, щоб охопити всі відомі групи захворювань. Звісно, з огляду на рівень економічного розвитку та інші особливості, кожна країна формує свій список життєво необхідних ЛЗ.
Чи є сьогодні такий перелік в Україні? Є, хоча більшість лікарів його й близько не бачили. Судячи з цього списку, — він охоплює понад 2000 лікарських засобів, — ми найбагатша країна світу. Коли якийсь ВООЗівський експерт дізнається, що до переліку життєво необхідних ЛЗ у нас входить, приміром, кора дуба, він буде, м’яко кажучи, здивований. Хоча чого дивуватися, якщо цей перелік складали, керуючись інтересами виробників ЛЗ, а не споживачів, тобто пацієнтів, як це заведено у світі.
За рекомендаціями ВООЗ, доступність лікарських засобів — ключовий елемент національної політики у сфері медикаментозного забезпечення. На реалізацію цього ключового положення, хочеться сподіватися, і буде спрямовано ініціативи наших реформаторів. Наразі ж новоутвореній службі не до цих глобальних проблем — у неї своїх внутрішніх хоч греблю гати. Річ у тому, що підготовлений МОЗ проект положення «Про Державну службу лікарських засобів і виробів медичного призначення», як з’ясувалося, суперечить чинним нормативно-правовим актам. Чого й слід було очікувати — до його розробки фахівців залучити не захотіли. Ось і вийшла сила-силенна нестиковок. На них вказали у своїх висновках Мін’юст та інші відомства, куди проект документа посилали на узгодження.
Зокрема звернено увагу на дублювання функцій, які виконує Держінспекція з контролю якості лікарських засобів і які пропонується покласти на службу. Функції Державного фармакологічного центру служба також намагається загребти «під себе». Фактично йдеться про спробу зосередити в одних руках, тобто під «дахом» служби, усі три незалежні одна від одної структури, що здійснюють контрольні функції: контроль виробництва — до створення служби здійснював Держдепартамент із контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення; контроль якості ЛЗ на етапі їх реєстрації — Державний фармакологічний центр; контроль якості ЛЗ на етапі їх реалізації — Державна інспекція з контролю якості ЛЗ. Але ж свого часу подібного управлінського монстра вже створювали і через рік змушені були ліквідувати як нежиттєздатного. Чи, може, з огляду на нові завдання, виникла потреба в реанімації ідеї? Інакше навіщо під виглядом реформування руйнувати те, що з такими зусиллями вдалося створити? Невже у першого заступника державного секретаря Міністерства охорони здоров’я сьогодні замало повноважень, щоб керувати галуззю? Їх навіть більше, ніж колись було у голови Держкомбіопрому. Чи, так би мовити, не до снаги?
Чергова перманентна революція у фармацевтичному секторі, як стверджують фахівці, ні до чого хорошого, окрім плутанини, не призведе. Хіба для розробки державної політики забезпечення населення ліками треба було створювати службу, наділяючи її особливими повноваженнями? Про яке поліпшення доступності ЛЗ в умовах нестабільності можна говорити? І чи не логічніше ставити питання інакше — не як зробити ліки дешевими (у світі не хочуть лікуватися дешевими ліками), а як зробити так, щоб людина одержувала гідну зарплату і змогла купити їх собі сама. Зрозуміло, що про інвалідів, незаможних держава повинна подбати, як і про те, щоб у державних лікарнях під рукою у лікаря завжди було все необхідне для врятування життя.
Не віриться, щоб над усім цим не замислювалися як ініціатори т.зв. реформи, так і виконавці. Лукавимо?..