UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЛІКАРСЬКА ТЕРАПІЯ ЗАЗНАЄ ФІАСКО

Медицина — складний і багатогранний соціальний феномен, що охоплює впродовж усієї історії людства одну з найважливіших сторін його життя — здоров’я і хворобу...

Автор: Володимир Мосієнко

Медицина — складний і багатогранний соціальний феномен, що охоплює впродовж усієї історії людства одну з найважливіших сторін його життя — здоров’я і хворобу.

В основу медицини лягло вчення Гіппократа, яке виникло в V—IV ст. до н.е. у древній Греції. Це була школа переважно лікарського лікування, яка за всіх часів вирізнялася клановістю і надміру вираженою меркантильністю. Гіппократівська медицина відмовилася від священних заклинань, чар і магії, «вклала» їх у речовини, які згодом стали називатися ліками, і наділила їх цілющими властивостями. Іншими словами, школа Гіппократа вкрала в богів силу лікування і передала її речовинам, які раніше використовувалися при звертанні до богів. Поступово вона змогла відлучити людей від природних методів профілактики та лікування і нав’язати їм жалюгідну й рабську залежність від отрут лікаря, що викликають хвороби. Еволюція лікарської терапії протягом століть характеризувалася зростанням не лише ефективності вживаних ліків, а й їхньої токсичності, коли сильніші засоби приходили на зміну менш агресивним. Лікарська терапія швидко поширилася на всю Європу та інші континенти світу. У Росії гіппократівську модель медицини запровадили в епоху Петра І, і вона дотепер є основою сучасної медицини.

Радянська охорона здоров’я протягом усієї своєї історії спиралася в основному на лікарську терапію й екстенсивний шлях розвитку — більше лікарів, лікарень, поліклінік. Але екстенсивний шлях ніколи не розв’язував проблем, а лише заганяв їх у безвихідь, роблячи медицину недосконалою. Є низка даних про те, що ефективність лікарської терапії неухильно знижується, швидко зростає кількість хвороб через вживання ліків, у зв’язку з чим хворі часто вмирають. Використовуючи все агресивніші засоби й у великих дозах, хіміотерапія за нинішніх умов закладає в організмі людини сильні «міни уповільненої дії» (порушення геному людини, її екосистеми, глобальної стійкості до антибіотиків, виникненню ряду фатальних захворювань і т.п.), що може остаточно підірвати здоров’я людини.

Всі речовини отрути; немає таких, що не були б отрутами. Правильна доза відрізняє отруту від ліків.

Парацельс

Нині здоров’я народу України перебуває в жалюгідному стані. За статистикою, за час незалежності в Україні померло понад 2,5 млн. чоловік. Чи можна ці втрати виправдати?

Медична статистика розглядає зазначені цифри як «природну втрату», тобто втрату через вік. Але це не так. Чимало людей померло передчасно: від серцево-судинних захворювань, раку, травм, інфек-ційних захворювань тощо, не «дотягнувши» навіть до середньої тривалості життя, яка в Україні одна з найнижчих у світі і становить 73,5 року для жінок і 62,7 року для чоловіків, маючи тенденцію до зниження. (Для порівняння: в Японії середня тривалість життя становить 74,8 року для чоловіків і 80,8 року для жінок, у Канаді — 74,3 і 80,8, відповідно.) Проте ж Україна має сприятливіші географічні умови, порівняно з Японією та Канадою, і тому має змогу запобігти ранній втраті людських життів.

Значна провина за такий стан справ лягає на недосконалість державних інститутів, у тому числі й охорони здоров’я як головної суспільної сфери, яка відповідає за здоров’я народу. Країна перебуває в стані перебудови, що затягнулася, із постійними реорганізаціями та невизначеним майбутнім. Зростає психологічна напруженість, викликана зниженням життєвого рівня більшості людей. При тому, що доходи людей не відповідають витратам, при диференціації людей на купку багатих і переважну більшість дуже бідних, при крахові ідеалів, непевності в завтрашньому дні, при кричущій безграмотності населення в питаннях здоров’я — не дивно, що суспільство зіштовхнулося з різким зростанням захворюваності та передчасної смертності. Хворій людині важко розраховувати на допомогу тяжкохворого суспільства. Залишається покладатися лише на Бога і самозцілення.

У нашому суспільстві зростає захворюваність на найпоширеніші та найнебезпечніші хвороби, такі як туберкульоз, СНІД, грип, гонорея, гепатити, серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення тощо. 1999 року загальна захворюваність із уперше встановленим діагнозом в абсолютних цифрах становила в Україні майже 33 млн. чоловік. І це при 49 млн. 450 тис. населення країни! Постійно зростає кількість хворих на алкоголізм та наркоманію, дитяча смертність перевищує аналогічний показник ряду країн у 2—4 рази і становила 1999 р. 14,8, при народженні 7,8 на 1000 породілей, материнська смертність у 3—6 разів вища, ніж у розвинених країнах. Смертність стала випереджати народжуваність, простежується так звана «надсмертність». Показник її перевищив показник народжуваності 1999 року — 7%. Питання стоїть про генетичний порятунок, біологічне виживання народу України, де демографічні показники одні з найнесприятливіших у світі.

Органи охорони здоров’я пасивні і безсилі, радикально не відновлюються. Охорона здоров’я країни вирішує в основному окремі питання — впровадження платної, страхової медицини, насичення ринку закордонними ліками. Тривають міністерські перетасування, а важливих конструктивних постанов чи законодавчих актів із питань охорони здоров’я так і не з’явилося. Закони, що стосуються медичного забезпечення населення країни, стали суперечити життю. Хворій людині майже за все доводиться платити. Хоча формально в нашій країні медичне обслуговування безплатне (ст.49 Конституції України), сьогодні здебільшого лікар не надає медичну допомогу, а продає медичні послуги, за стандартними методиками, затвердженими Міністерством охорони здоров’я країни. За результати лікування майже ніхто не відповідає, особливо при безплатному обслуговуванні. За даними ВООЗ, охорона здоров’я в нашій країні за якістю обслуговування хворих посідає останні позиції.

Зараз медицина в цілому перебуває у глибокій концептуальній та методологічній, соціальній, моральній і, нарешті, політичній кризі, оскільки не може вирішити проблему людського чинника в медичному плані, забезпечити со-ціальне замовлення на здоров’я населення країни.

Концептуальним стрижнем нашої охорони здоров’я є гіппократівська медицина — найдавніша на нашій планеті цитадель консерватизму, лицемірства і догм, від яких ще потрібно довго звільнятися. Через відсутність у неї справжньої наукової бази вона давно вичерпала свої і так обмежені можливості.

Людський організм, як вінець творіння природи, чітко підпорядкований дії біологічних та соціальних законів. У гіппократівській же медицині один з основних методологічних підходів виключає принцип взаємодії організму з зовнішнім середовищем: відчужує хворого від самої природи, лікаря — від природи, хворого — від лікаря, від самого себе. Оскільки ні психіка, ні воля, ні знання хворого не дозволяють реалізувати адаптивно-компенсаторні можливості його організму при такому лікуванні, яке у багатьох випадках ще й токсично впливає на організм. Відбувається відчуження такої медицини й від суспільства. Наразі вже більше половини населення нашої країни лікується нетрадиційними або народними методами. Широко використовуються фітотерапія, гомеопатія, природні методи оздоровлення, препарати природного походження, харчові добавки тощо.

Лікарська терапія в її гіппократівській моделі вже давно банкрут, переконливим свідченням чого є нездатність досі вирішити проблему навіть застуди і грипу, не кажучи вже про хвороби сер-йозніші. Повторні імунодефіцити, суцільна алергізація, неухильне зростання ятрогенних (лікарських) хвороб породжені саме цією моделлю медицини, побудованої на лікарській терапії.

В основі останньої лежить введення в організм препаратів або їхніх сполук. З давніх-давен головним джерелом отримання ліків були рослинний, тваринний і мінеральний світи. У середині ХІХ століття до них додалося нове джерело отримання ліків — хімічний синтез, який потім виявився головним джерелом одержання медпрепаратів. На початку ХХ століття з’явилися антитоксичні й антимікробні сироватки, а також вакцини й аутовакцини, які отримували різноманітними методами. У 40-х роках ХХ століття була розроблена технологія одержання антибіотиків із мікроорганізмів і грибів. Нині у світі є близько 7 тис. лікарських препаратів і понад 60 тис. їх назв, залежно від фірм і країн виробників.

То що ж таке ліки?

У Законі України «Про лікарські засоби», ст. 2, сказано: «Лікарські засоби — речовини або їхні суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, що застосовуються для профілактики, діагностики і лікування захворювань людей чи зміни стану та функцій організму».

Лікарський засіб — це не чудодійна таблетка чи розчин, а насамперед хімічна речовина, що стає лікарським препаратом після довгих і ретельних досліджень та вивчень на різних тваринах і в клініці на людях. Тепер пошук нових ліків у світі провадиться кількома методами: емпіричним вивченням, в основі якого лежить принцип «спроб і помилок»; модифікацією структур наявних лікарських препаратів із вибірковим і менш токсичним впливом; цілеспрямованим синтезом лікарських засобів, із заздалегідь заданими фармакологічними властивостями; упорядкуванням комбінованих препаратів за заданими принципами.

Введена лікарська речовина лише змінює хід природних процесів і діє шляхом гальмування (пригнічення) чи збудження (стимуляції). Зміни функцій клітин і тканин призводять до наступної зміни функції органа, систем, всього організму і є завжди інтегральною величиною. При передозуванні ліків ушкоджується структура клітин і організм гине. Варто сказати, що не створено досі жодного хімічного лікарського препарату, який не був би ризикований для хворого при будь-якому методі його введення. Такий складний механізм дії ліків на організм людини потребує сер-йозних підходів до їх розробки, промислового виготовлення, реалізації та контролю.

1990 року європейська фармацевтична промисловість (FFIA) оцінила обсяг світового фармацевтичного ринку між 174 і 186 млрд. доларів США. Причому з цієї суми 33% припадає на США, 31,9% — на Західну Європу, 25,4% — Азію, 3,9% — Латинську Америку, 3,1% — Східну Європу, 1,8% — Африку і 1% — Австралію. За прогнозами на 2000 рік, обсяг світового ринку продажу лікарських препаратів може досягти 330 млрд. доларів США. Для прикладу: дохід усіх відділень компанії «Новартіс» (штаб-квартира в Базелі (Швейцарія), відомого світового лідера з виробництва медпрепаратів, 1996 року становив 22 млрд. доларів США, більш ніж валовий прибуток нашої країни. В Україну щорічно завозять лікарських препаратів на 1 млрд. доларів.

Відомо, що фармацевтичний ринок нашої країни — це клондайк не лише для вітчизняних виробників препаратів, а й для закордонних фармацевтичних фірм, які виробляють і реєструють не завжди якісні, високоефективні і нешкідливі лікарські засоби. Хоча Міжнародна федерація асоціацій фармацевтичних підприємств (IFPMA) підтверджує, що контролює близько 80% світового ринку ліків, і зобов’язалася постачати тільки ліки «з цілковитою повагою до споживачів громадської охорони здоров’я», проте це не завжди так. Адже головним пріоритетом фармацевтичної промисловості є прибуток, а не поліпшення якості лікарської терапії. Мета фармацевтичного бізнесу, як і будь-якого іншого, — робити гроші і мати максимальні прибутки.

Результатом таких зусиль фірм і компаній є просування своїх препаратів на неконтро-льований усесвітній ринок збуту. Приміром, слабкі органи регламентації в третіх країнах дозволяють реалізовувати неефективні чи недозволені лікарські засоби. На ринку опиняється багато фальшивих ліків. І ще нічого, коли це стосується супермодної віагри, яка, за даними експертів Росії, відсотків на 80 фальшива. Звичайно, чоловіки ображаються, коли, заплативши чималі гроші, доводиться вкотре з винуватим виглядом розводити руками. Але тут бодай немає прямої загрози отруїтися. А якщо йдеться про фальсифіковані антибіотики, кровозамінники, протипухлинні препарати... Місцеві виробничі лінії не завжди відповідають ухваленим стандартам контролю якості, і такі збої ми бачимо на прикладі виробництва інсуліну в нашій країні. Широкомасштабне неправильне використання лікарських препаратів — неминучий результат засмічення ринку неефективними, нераціональними, некорисними або невиправдано дорогими та шкідливими медикаментами. Слід просто вилучити небезпечні ліки, що можуть викликати органічні ушкодження тканин, пухлинні захворювання і навіть смерть, неефективні препарати, які не викликають тієї дії, котру їм приписують, приміром, діетилстильбестрол, пектини тощо. Не можна вживати нераціональні комбінації, приміром препарати від кашлю й нежитю, протидіарейні засоби, які містять антибіотики, особливо дітям. З усіх вживаних дітьми ліків 2/3 малоефективні або зовсім не дають користі. Тому ВООЗ попереджає: дітям слід ретельніше призначати ліки, з огляду на їхній вік, тривалі наслідки дії деяких препаратів, загрозу побічних ефектів.

На фармацевтичному ринку часто пропонують непідходящі або непотрібні препарати, які не дають користі хворому. До того ж, їх інколи рекомендують як новіші, хоча терапевтичний ефект їх не підсилився, а побічний вплив такий самий.

Третина нестероїдних протизапальних препаратів мають бути вилучені як не досить безпечні, малоефективні й занадто дорогі. Понад 60% випадків застосування вітамінів не мають прямих показань, 40% мають неістотні або неефективні інгредієнти, безліч вітамінів пропонують вживати в завищених дозах. Широко використовують для лікування старечого недоумства ноотропні ліки. Хоч ефективність їх залишається дуже проблематичною, але вони успішно завойовують ринок, особливо в країнах, що розвиваються.

Гордістю і болем лікарської терапії є антибіотики, що врятували кілька поколінь людей, радикально змінили лікування інфекційних захворювань. Зараз міжнародні експерти з тривогою зазначають: золоте століття антибіотиків скінчилося. Мікроби виявилися розумнішими від людини, — вони виробили стійкість до протимікробних засобів, що стало глобальною проблемою, яка значною мірою впливає на ефективність лікування. Дедалі більше людей не реагують на антибіотики, якими колись успішно лікувалися. Стійкість мікробів веде до затяжних захворювань, тривалої госпіталізації хворих і високої їх смертності.

Спеціальна міжнародна група, яка вивчає стійкість до антибіотиків, вважає: їх застосування стало найбільшим втручанням у генетику популяції за всю історію людства. На генному рівні бактерії в нормальному організмі людини змінюють свою резистентність і вірулентність, а також постійно шкодять організмові, викликаючи фатальні захворювання. Непродумане широке застосування в медицині антибіотиків та інших сильнодіючих лікарських засобів, без урахування фундаментальних біологічних законів, значно порушили екосистему людини, істотно змінили в організмі взаємостосунки між бактеріями, вірусами і грибами. Одне слово, поставили людину на межу виживання, поступово призвели до втрати орга-нізмом звичного бактеріального внутрішнього середовища, симбіозу, який існував багато тисяч років і був створений у процесі еволюції та природного добору.

Інформаційні проспекти, які пропонують фірми, — це реклама, тому до неї треба ставитися обережно. Адже фірми орієнтуються на власні інтереси і потреби. Реклама транквілізаторів та седативних засобів підтверджує, що фармацевтична промисловість невиправдано медикалізує звичайні життєві ситуації людей і популяризує широке використання цих препаратів. Не менш гостро стоїть питання про замісну гормональну профілактику, подовження молодості жінок у менопаузальному періоді.

За умов такої бідності, як у нашій країні, необхідно визначити пріоритети в лікарських препаратах, і грамотно це може зробити лише ФК МОЗ України. Тим паче що ВООЗ визначила близько 270 найважливіших ліків, щоб оптимально впоратися з медичними проблемами будь-якої країни. Більшість рекомендованих препаратів недорогі, багаторазово випробувані в різних клініках світу, перевірені на ефективність та нешкідливість.

В усіх країнах лікарській терапії надають великої ваги у по-ліпшенні здоров’я населення. Щоб ліки були корисними, слід приймати необхідний препарат у визначеній дозі, у потрібний час. Він має бути за ціною доступний для хворого. Деякі люди вважають, що здоров’я — це турбота лише лікарів, а не їхня особиста справа, і досить захворівши звернутися до лікаря, отримати якісь таблетки — як хвороби не стане. Насправді процес лікарського лікування — один із найскладніших видів людської діяльності, який припускає співпрацю і порозуміння між лікарем та хворим. Хворий повинен знати: не можна сліпо виконувати призначення лікаря, варто поцікавитися, що призначив лікар і чому саме цей препарат, які можуть бути наслідки та побічні ефекти.

Сучасні лікарі більше акцентують увагу на лікарській терапії, на пригніченні симптомів захворювання, а не на профілактиці, ретельному з’ясуванні причин захворювання, зміні способу життя хворого чи немедикаментозному лікуванні.

Таким чином, виготовлення лікарських препаратів на промисловій основі викликало в сучасному світі конфлікт інтересів: з одного боку, обгрунтовані комерційні цілі фармацевтичного виробництва, з другого — потреба і право медиків та населення вибирати і застосовувати ліки найбільш раціонально, з огляду на досягнення сучасної науки. Якщо на шляху цього конфлікту не буде незалежного органу, в особі фармакологічного Комітету, що в законодавчому порядку контролюватиме ефективність, нешкідливість та якість ліків, перевірятиме і дозволятиме використання їх для лікування людей, то лікарі й хворі будь-якої країни можуть виявитися заручниками підприємливих і найчастіше аморальних ділків. Про це повинні пам’ятати не лише медики, а й можновладці. Зрештою, вони теж можуть захворіти...