Ентузіасти, які ще не перевелися на нашій землі, ні-ні та й здивують співгромадян невгамовністю вдачі й прагненням за допомогою майже анекдотичних «молотка і зубила» висікти іскру незвичайного відкриття, — і такого, що тільки дивом дивуєшся: таким би талантам й широку вулицю. Однак...
Вже на що медицина в цьому плані набила руку, вже скільки гучних, пишномовних або навпаки — тихих зі стогоном слів сказано про всі її проблеми, скільки грандіозних «прожектів» з реформування запропоновано (і страховою її зробити, і сімейною, і соціальною), а все-таки, відчувши щось негаразд зі здоров’ям, ми все рідше звертаємося до новітніх зразків західної фармакології, що осліплює астрономічними цінами, згадуємо про той самий примітивний цитрамон, анальгін і, природно, безальтернативний рецепт бравого солдата Швейка щодо клістира з усіма його чудодійними властивостями — особливо щодо іпохондрії. Що ж до різних «нових», то хоча вони й можуть дозволити собі ковтати арсенал запропонованих рекламою препаратів, але це зовсім не гарантує щасливчикам відчуття здорового духу в здоровому тілі.
Багатьох не перестає вражати інертність (або свідома байдужість?) чиновників — якби вони були далекогляднішими, могли б зрозуміти: найбідніший — той, хто не вміє користуватися тим, що має. На цю (не надто вже оригінальну) думку мене наштовхнуло відвідування виставки «Милосердя-2000», приурочене до Міжнародного дня інвалідів.
Представлені там роботи, наукові винаходи, розробки при широкому впровадженні в життя, безумовно, значно полегшили б життя сотням тисяч людей, про яких наше суспільство, на жаль, не може подбати з такою ж відповідальністю, як цивілізований світ. І якщо вже рідна держава не в змозі економічно підтримати найзнедоленіших (утім, треба віддати належне уряду: уперше за сім останніх років бюджет-2001 передбачає їм допомогу у вигляді однієї з захисних статей), то в межах наявних ресурсів було б непогано взяти на озброєння хоча б ту з ідей, яка при мінімумі витрат може дати максимальні результати. До того ж деякі ноу-хау українських учених уже самі по собі настільки значні, що їхнє використання (причому не лише в лікуванні й соціальній адаптації інвалідів, а й усіх нас) могло б не лише стати предметом гордості світової науки, а й принести величезні економічні вигоди країні, що взяла їх на озброєння.
Перед тим, як переходити до розповіді про дітище президента Міжнародної асоціації лікарів інформаційно-хвильової терапії, академіка Української академії наук національного прогресу Миколи Дмитровича Колбуна, хочу запропонувати читачам уявити собі таку ситуацію. Припустимо, у вас або ваших близьких стався напад стенокардії, сечокам’яної хвороби, підвищився тиск, защемило нерв у хребті або замучив цистит. Без «швидкої», таблеток, ін’єкцій, навіть екстреної госпіталізації тут, як відомо, не обійтися. А далі — тривале лікування, витрата досить суттєвих для нашого гаманця коштів на медикаменти, надія на тимчасове полегшення і... ніяких гарантій, що біль через якийсь час не дасть про себе знати знову. І раптом картина повністю змінюється. Дільничний терапевт, який прийшов на виклик, дістає прилад, що вміщується в стандартній коробці 30х20 см, притуляє його до так званих зон інформаційно-хвильових взаємодій на вашому тілі, і вже через кілька хвилин ви перестаєте відчувати біль. Далі він призначає ще кілька сеансів, стежить за вашим самопочуттям протягом усього курсу лікування. При цьому кінцевий результат досягається набагато швидше, ніж методами ортодоксальної медицини.
Казка? — здивуєтеся ви. Зовсім ні. ІХТ у своїй основі використовує цей давній досвід, помножений на сучасні відкриття.
За останні 10—15 років медицина взагалі вступила в таку фазу свого розвитку, що характеризується крупними зрушеннями в технічному оснащенні галузі. З’явилася серія приладів і апаратів, заснованих на взаємодії електромагнітних хвиль із живими організмами на молекулярному й клітинному рівнях. Проте щоб зрозуміти фізіологічні процеси, що відбуваються при цьому, необхідно, напевно, уявити погляд сучасної науки на енергію, інформацію, можливі шляхи й механізми взаємодії надслабких ЕМІ з навколишнім світом.
Отже, енергію можна умовно визначити як спроможність «здійснювати роботу». Всі живі організми являють собою відкриті складноорганізовані саморегулюючі системи, які не можуть існувати без притоку й відтоку енергії. Енергія необхідна організму для безлічі життєво важливих процесів; синтезу речовин, для росту і відновлення тканин, переносу речовин із клітини в клітину, електричної передачі нервових імпульсів і т.п. Класичними частинками, відповідальними за перенос енергії в клітинах, є електрони й іони. Завдяки їхній спроможності перетворюватися на хвилясту або випромінювальну енергію, електромагнітна радіація низькоінтенсивних ЕМІ може стимулювати біологічно активні макромолекули, ініціювати конформаційні зміни в протеїнах, переводити випромінену енергію в частинки й навпаки. Універсальність і надзвичайна точність біологічних реакцій зумовлені високою рухли-вістю заряджених частинок, що зв’язують між собою різноманітні молекули, які є їхніми акцепторами або донорами.
Що ж до інформації, то фізика нинішнього дня розглядає її як загальний знаменник, що інтегрує речовину, енергію й час, — як фундаментальну властивість Всесвіту. Якщо енергія — спроможність «виконувати роботу», то інформація — спроможність організувати систему для її виконання. Тому закон збереження енергії можна розглядати і як закон збереження суми енергії й інформації.
Поки що немає узвичаєного й точного визначення інформації для живих систем, проте очевидно, що вона якісно відбиває складний ланцюг взаємодій між речовиною й енергією і координує процеси, виконувані клітинними сигнальними системами, нервовою, ендокринною та організмом у цілому.
Існує думка, що у виникненні хвороби патогенетичну роль відіграє порушення обміну інформації. На цій основі Миколою Колбуном і запропонований новий інформаційно-динамічний підхід до оцінювання стійкого стану системи, а також як чинника комплексу «матерія—енергія—інформація», що виліковує. Його гіпотеза «електромагнітної гомеопатії» базується на принципах адаптивного управління біологічними системами за допомогою заряджених частинок (електронів, іонів) або хвиль, ними спричинених.
Вчений розробив цілком унікальний спосіб впливу на цей процес, доповнивши молекулярно-клітинний підхід вивченням специфіки взаємодії підсистем організму з зовнішніми джерелами полів і сигналів. Створений ним прилад «ІХТ-Поріг» має ту перевагу перед приладами, скажімо, КХЧ-терапії, що дозволяє відмовитися від складної процедури пошуку біологічно активних частот (оскільки спектр вихідного випромінювання вже містить резонансні частоти, які збігаються з індивідуальними терапевтичними частотами пацієнта). Іншими словами — на необхідну частоту хвиль налаштовується сам хворий організм, інформація «для зцілення» починає підбиратися сама і немов «зважується» на вагах із наступного чи домінуючого мотиваційного стану, що своєрідно подається майже на кожному корковому нейроні.
Метод цей «екологічно чистий», він складається, по суті, із безконтактного впливу нетеплових ЕМІ інформаційного рівня зі спектральною щільністю випромінювання, у мільйони разів більш низького, ніж рівні приладів, що раніше застосовувалися. Аналогів такому відкриттю немає. Його значимість підтвердили 18 патентів України, Росії та ряду інших країн. А доповіді, що репрезентують роботи М.Колбуна на IV міжнародному конгресі нейрофізіологів у Швейцарії (1998 рік), IX Всесвітньому конгресі болю в Австрії (1999 рік), викликали найбільшу зацікавленість.
І це — не випадково. Адже навіть перші клінічні дослідження, проведені в Київському медичному університеті, і наступні спостереження в роботі з різноманітними категоріями хворих виявили високу терапевтичну ефективність застосування «ІХТ-Порога», його небувалі можливості в стимулюванні захисних засобів організму, профі-лактиці захворювань, пов’язаних із радіоактивним, психогенним, травматичним та іншими несприятливими чинниками.
Проте читача, напевно, цікавить не лише загальна наукова концепція ІХТ, а й, так би мовити, конкретна адаптація її до повсякденного застосування. Слід зазначити, що за час існування «Біополісу» туди зверталися пацієнти з діагнозом, установленим лікувально-профілактичними закладами. Окремі лабораторні, інструментальні й апаратні дослідження та консультації фахівців повторювалися в ході та наприкінці курсу лікування. Набір зон ІХТ, час впливу визначалися залежно від термінів і перебігу захворювання, наявності супутніх хвороб, віку пацієнта, його індивідуальних особливостей і т.п. Середня кількість процедур — 7—10. Ефективність же застосування «ІХТ-Порога» оцінювалася за прийнятою схемою: видужання, значне поліпшення, поліпшення, без змін, погіршення.
Виявилося, що в 453 пацієнтів, які пройшли повний курс лікування, ефективність становила 87,5%; не досягли бажаного результату в 12,5% випадків. Жодного факту погіршення стану здоров’я не зафіксовано. Особливо вражають дані по класу захворювань кістково-м’язової системи (86%), органів травлення (91,8%), дихання (84,5%), нервової системи (90,7%), кровообігу (83,4%).
Ось деякі з висновків, що звертають на себе увагу:
«Аналіз клінічного стану хворих показав, що в 14 із 15 таких, що лікувалися за методом ІХТ отримані хороші результати. У хворих на нейроциркуляторну дистонію за гіпертонічним типом зникли головні болі, безсоння, нормалізовано арте-ріальний тиск, зменшилася знервованість... Значний знеболюючий ефект отриманий у хворих на холецисто-панкреатит». (Науково-діагностичний центр «Ендополімед»)
«У дітей із спастичними формами ДЦП знижувався м’язовий тонус, поліпшувалася хода, збільшувався обсяг рухів у суглобах кінцівок, у випадках із гіперкінетичним варіантом ДЦП відзначалося поліпшення координації рухів і маніпуля-ційної функції рук...»
(Спецшкола-інтернат № 5 для дітей із церебральними паралічами, Київ)
«За методикою ІХТ за 11 місяців курс лікування пройшли 340 чоловік. За нозологічними формами хвороби були представлені: хвороби органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, органів чуття, зору, сечостатевої системи, шкіри. Результати такі: повне видужання — у 23% випадків, значне поліпшення — 21%, поліпшення — 5%, без змін — 1%».
(Міська поліклініка, Київська обл.)
«Гарні результати спостерігалися в дітей пульмонологічної групи, де поліпшення було в 75—80% випадків. Змінювався період ремісії, а нова респіраторно-вірусна інфекція протікала легше».
(1-а дитяча поліклініка, м.Житомир)
Так чому ж, — здивуються багато хто, — ми так мало знаємо про цей унікальний метод? Чому випуск приладу, що має відповідний патент і дозвіл на застосування Міністерства охорони здоров’я України, не поставлений на широкий потік, тим паче що вартість його порівняно з «дивом-устаткуванням» деяких зарубіжних фірм невисока — його закупівля під силу навіть лікарям, які практикують приватно, не кажучи вже про державні лікувальні заклади?
— Ви не повірите, — сумно посміхається Микола Дмитрович, — але створюється враження, що в цьому ніхто не зацікавлений. Мабуть, при широкому впровадженні методу будуть втрачені якісь прибутки фармакологічних фірм або одержувані з інших джерел. Може, є ще якась причина. Проте поки що лікуванням хворих за допомогою ІХТ в Україні займається лише наш центр і деякі ентузіасти-медики, яких ми навчаємо роботі з «ІХТ-Порогом». А так хочеться, щоб ця розробка впровадилася насамперед на батьківщині, а не пішла в далекі країни (на що є відповідні пропозиції)...
Тим паче що для нашої країни за умов економічних проблем і екологічної кризи, коли хімічне забруднення навколишнього середовища в 7—8 разів перевищує такі показники порівняно, приміром, із Канадою в 5—6 разів — європейські стандарти, нова екологічно чиста технологія дозволила б не тільки вдосконалювати критерії якості медичних послуг, а і підняти до світового рівня стандарти медичного обслуговування населення. Адже їхні критерії — адекватність (тобто доступність, результативність, можливість отримати допомогу в будь-якому місці, у будь-який час, у деяких випадках навіть безпосередньо на виробництві), економічність (монометод, що не вимагає при лікуванні 90—95% обсягу застосовуваних раніше ліків і скорочення термінів лікування в 1,5—2 рази, чим економиться від 50 до 70 відсотків коштів, що витрачаються на одного хворого), науково-технічний рівень (безпомилкова тактика діагностики, профілактики й лікування) — відкривають величезні можливості й перспективи в оздоровленні нації. Проте при всіх цих перспективах, висновках експертів ВООЗ, українських вчених і медиків-практиків, інформаційно-хвильова терапія все ще залишається блакитною мрією, недоступною мільйонам співгромадян, хоча її втілення в життя не потребує великих матеріальних ресурсів. Річ тільки в одному — державному мисленні тих, від кого залежить втілення відповідних програм у життя.
Колбунівці, звісно ж, вірять у краще. На власні кошти проводять нові розробки. Ними (і знову — вперше у світі) розроблений «Атлас зон інформаційно-хвильової терапії», впроваджена експериментальна установка для виміру надслабких випромінювань біооб’єктів. Готується до промислового виробництва пристрій «Аптека в кишені» («Матриця Колбуна»). Проведено величезну кількість добродійних акцій (у тому числі разом із фондом «Україна — дітям»), скажімо, лікування токсикодермії в Миколаївській області, надано допомогу школам-інтернатам для хворих ДЦП, глухонімих у Луганську, Києві, тим, хто постраждав від стихійних лих у Закарпатті, Туреччині, проведено акції з профілактики грипу — у дитячих садках Залізничного району столиці. Об’єктом постійної турботи залишаються ветерани, інваліди, малозабезпечені, ті, хто страждає від комплексу важких хвороб.
Проте інколи й в ентузіастів руки опускаються. Адже, ска-жімо, були випадки, коли лікарю треба було за екстреним викликом їхати за сотні кілометрів, а транспорту немає — не можуть собі дозволити його вчені, що вкладають весь свій невеличкий заробіток у розвиток власної наукової бази. Або коли паралізованим дітям, стан здоров’я яких при спілкуванні з «ІХТ-Порогом» відразу по-ліпшувався, центр був готовий безплатно надати унікальний прилад, організувати навчання фахівця, а муніципальна влада навіть питання введення в штат лікувально-профілактичного закладу додаткової посади медсестри вирішити не змогла.
За великим рахунком, ці прикрі «але» виїденого яйця не варті. Адже М.Колбун і його послідовники не вимагають для себе якихось благ. Навпаки, ввівши в дію державну програму «Сімейна медицина», «Домашній лікар — для інвалідів», об’єднавши зусилля «Червоного Хреста», відповідних підрозділів райдержадміністрації, відділів охорони здоров’я, страхової медицини, соціальних служб, у межах навіть тих коштів, що ті мають, держава могло б отримати величезну економію на ліках, і на скороченні ліжко-місць у стаціонарах, і на проведенні різноманітного роду маніпуляцій. А давши відповідним працівникам як інструментарій «ІХТ-Поріг», реально допомогти хворим, оздоровити дітей і підлітків, юнаків допризовного й призовного віку, скоротити час і гроші, що витрачаються на оплату лікарняних листів, продовжити працездатний вік старшого покоління.
Однак, на жаль, навіть двох легковушок, що могли б допомагати співробітникам центру лікувати особливо важких, нерухомих інвалідів, вони ніяк не допросяться. Звикли ми, знаєте, мислити глобальними категоріями лише з трибун. А ось те, що близько, що поруч — протягни руку й візьми, трохи прорахувавши результати дня завтрашнього, — цим нехай прагматики благословенної Європи займаються.
І що з того, що президент НАН України академік Б.Патон у своєму листі М.Колбуну пише: «Відзначаючи важливість значення ваших робіт, Національна академія наук України вважає, що вони потребують подальшого розвитку й у них можуть взяти участь відповідні заклади НАН України в рамках творчої співдружності», а головний учений секретар, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН М.Осипов: «Авіаційно-космічний департамент зацікавлений у проведенні спільних робіт із дослідження і практичного впровадження розробленого вами методу інформаційно-хвильової терапії та інформаційно-хвильових технологій при підготовці й льотних випробуваннях льотчиків-космонавтів»? Чи хвилює адміністраторів різного рангу, що програми ІХТ з сімейної, профілактичної палиативної, спортивної, санаторно-відновлюваної медицини, медицини катастроф, для потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, унаслідок військових дій, протибольової вже сьогодні готові для впровадження (причому з повним технологічним, методологічним і методичним забезпеченням)? Навряд чи. Інакше порушення цієї теми сьогодні було б просто недоречним. А завтра? Не виключено, що хтось із високих чинів, до-відавшись про можливості цього відкриття «із того берега», вкотре посиплють голову попелом: «Чому не доповіли, не пояснили значимість?» Проте час (і величезні матеріальні доходи) будуть втрачені. А спізніла чеснота, як відомо, є лише знесилений порок. І ним навряд чи підтримаєш репутацію прогресивно мислячих можновладців, що на словах вболівають за свою країну та її майбутнє.