Коронавірус нині - тема номер один як в Україні, так і в усьому світі. До зустрічі з ним виявилися готовими буквально одиниці. У Південній Кореї кількість летальних випадків на 1 мільйон жителів вражає - чотири. Це в десятки разів менше, ніж у багатьох світових лідерів. А враховуючи, що пік нових заражень у Кореї пройдено понад місяць тому, не здивує, якщо цей розрив досягне сотень разів. Ключову роль у корейському феномені відіграли цифрові технології, їх активне використання державою при виявленні й локалізації захворілих, їх мобільне тестування, а також довіра населення до цих заходів і його відповідальність. В останньому випадку не можна не згадати фінансової кризи 1997–1998 років, коли для її якнайшвидшого подолання Корею охопила хвиля масових пожертв. Однак це явно суперечить базовій ідеї західного індивідуалізму та нашому прагненню його копіювати.
Глобальна статистика
Станом на 12 квітня глобальна статистика щодо коронавірусу була такою: загальна кількість тих, хто заразився, - понад 1,8 мільйона; тих, хто видужав, - 422 тисячі, хворих - 1,3 мільйона, з них у серйозному або критичному стані - майже 51 тисяча, летальний результат - 113 тисяч.
Середній показник летальності з-поміж усіх, хто заразився, - 6,2%, частка серйозно або критично хворих у загальній кількості тих, хто лікується, - 3,9%.
На першу десятку країн із найбільшою кількістю заражень (США, Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Китай, Іран, Туреччина й Бельгія) припадає близько 80% усіх їхніх випадків і 88% випадків із летальним результатом. Причому Китай як джерело світової пандемії посів у цьому списку вельми скромне місце - 4,5 і 2,9%, відповідно, у шість разів поступаючись новому "лідерові" - Сполученим Штатам.
Середня кількість заражень на мільйон жителів планети - 236, із летальним результатом - 14,5. В Україні ці два показники були набагато нижчими - 63 і 2, відповідно. При цьому загальна кількість офіційно зареєстрованих заражень (2777) залишалася вдвічі меншою, ніж у сусідніх Румунії або Польщі.
Ефект відставання
Тим часом наші "скромні" показники - результат не кращої медицини, а периферійного положення. Опинившись осторонь Нового шовкового шляху й масового туристичного інтересу китайців, Україна імпортувала хворобу манівцями - через південь Європи, проміжні країни, власних туристів і заробітчан. Тому коронавірус докотився до нас із деяким запізненням, пробивши спочатку пролом в Італії, Іспанії, Франції, Швейцарії та, наприклад, Польщі.
15 березня в нас було зафіксовано лише три захворювання, наступного дня - п'ять. У Польщі схожа ситуація спостерігалася на десять днів раніше: 5 березня було зареєстровано одне зараження, 6 березня - п'ять.
Якщо відкинути цей лаг у десять днів, виходить примітна картина поширення хвороби в Україні та країні, яка надала притулок 1,5 мільйона її трудових мігрантів: протягом останніх 29 днів ми мало не слід у слід повторюємо статистику захворювань Польщі (див. рис. 1). Відмінність поки що лише в тому, що відбувається це зі приблизним лагом у десять днів. Так, 12 квітня в Україні загальна кількість заражень досягнула 2777. У Польщі така ситуація спостерігалася 2 квітня (2946), тоді як до 11 квітня кількість захворювань там зросла вже до 6356 випадків.
Умовність такого порівняння очевидна. Але для нас нині це, мабуть, один із небагатьох практичних орієнтирів. Причому аж ніяк не песимістичних, враховуючи відмінність наших із Польщею фінансових можливостей, медичних систем і правових інституцій. Тож якщо вдасться обмежитися статистикою нашого сусіда, це може виявитися удачею. Значною мірою ще й тому, що в Україну з півдня Європи повернулося чимало мігрантів, які доглядали людей похилого віку, що становлять, як відомо, групу найвищого ризику.
Подолання: перші сигнали
У світі, тим часом, почали спостерігатися випадки падіння заражень за добу. Так, із наведеної вище десятки найбільш інфікованих держав пік добових захворювань на вірус поки що не проглядається тільки в Туреччині. Тоді як навіть у Штатах у щоденній статистиці нових заражень почав проступати тренд на їх зниження.
У глобальному масштабі останній пік денних захворювань було зареєстровано 3 квітня - 101,7 тисячі (при загальній кількості заражень 1,1 мільйона). Після чого почали знижуватися і добові показники смертності. На цьому тлі Всесвітня організація охорони здоров'я зазначила вповільнення пандемії в Європі. А в середовищі політиків голосніше зазвучали заклики пом'якшити запроваджені через неї надзвичайні обмеження.
У низці випадків період між початком активного поширення коронавірусу та піком добових заражень близький до 30 днів. Що, звичайно, вельми дивно, враховуючи економічні, географічні, демографічні й соціокультурні відмінності різних країн. Проте така тривалість сплеску захворювань спостерігалася в Італії, Іспанії, Німеччині, Нідерландах, Австрії, Норвегії, Португалії, Ізраїлі, Данії, Греції, Фінляндії і, наприклад, Ісландії. Причому в Кореї, Чехії, Люксембургу, Новій Зеландії, Словенії й Естонії цей період виявився навіть меншим за один місяць.
Також примітно, що в низці європейських країн у день пікового приросту заражень частка всіх інфікованих від загальної чисельності населення перебувала в діапазоні 0,05–0,12%. У глобальному масштабі це співвідношення значно менше - 0,015% (якщо днем пікових заражень залишиться 3 квітня).
Зазначену пропорцію з деякою умовністю можна розглядати як оцінку частки населення, найбільш чутливого до коронавірусу. Зрозуміло, що ця чутливість залежить не лише від особистого імунітету, а й від роду занять, звичок, віку, традицій, щільності населення, доступності медицини, її якості, особливостей і швидкості запровадження карантину. Тому не дивно, що в Іспанії зазначена пропорція (0,12%) виявилася вдвічі більшою, ніж у Німеччині (0,06%).
А от якою вона буде в Україні, поки що незрозуміло. Як і те, на яке населення в Україні вона може поширюватися, бо ми доладно не знаємо власної чисельності. Якщо припустити, що нас 38–42 мільйони, і найбільш чутливими до вірусу виявляться 0,06% населення (як у Німеччині), то перші ознаки зниження заражень можуть проявитися при загальному інфікуванні 23–25 тисяч людей. А якщо застосувати пропорцію Кореї (0,01%), тоді ця величина знизиться в шість разів, приблизно до 4 тисяч (нині в нас зареєстровано близько 3 тисяч заражень).
Здасться дивним, але коли 5 квітня в Польщі було зафіксовано денний максимум нових захворювань (475), зазначена пропорція там збіглася з показником Кореї - 0,01%. І хоча пояснити цей збіг відверто складно, він вселяє обережний оптимізм. Бо в цьому разі віднесення піку наших захворювань на другу половину квітня знаходить хоч якесь пояснення. Однак цей оптимізм справді обережний, оскільки в останні дні в Польщі знову спостерігається щільне зростання добових заражень (див. рис. 2). Через що неясно, коли там, нарешті, сформується усталений тренд на їх зниження.
Карантин і його причини
Якщо припустити, що Польща таки пройшла свій пік денних захворювань, то виникає запитання: чи підемо ми за нею і в цьому випадку? Тим більше що цьому мають сприяти масштаб і швидкість прийнятих Україною карантинних обмежень. Їх було запроваджено 12 березня. Кілька днів по тому (16 березня) загальний обов'язковий карантин також ввели в Польщі, Німеччині й Іспанії. Франція до них примкнула 17 березня. Італія вдалася до загального карантину ще 9 березня. Але якщо в момент запровадження обмежень загальна кількість зареєстрованих захворювань в Україні дорівнювала трьом, а в Польщі - 177, то в Німеччині вона вже досягнула 7,3 тисячі, у Франції - 7,7 тисячі, в Італії - 9,2 тисячі, а в Іспанії - майже 10 тисяч. Після чого в країнах-"тисячницях" на кожні нові 10 тисяч захворювань спочатку було потрібно лише п'ять днів, згодом - чотири, три, а потім вистачало й двох днів. До такої хвилі захворювань їхні національні системи охорони здоров'я виявилися просто не готовими.
Враховуючи жалюгідний стан вітчизняної медицини, масштаб і час запровадження карантину в Україні виглядає мало не єдино своєчасним і правильним рішенням у всій цій історії.
Критика прийомів влади через брак у неї тонких "смарт-підходів", подібних до тих, які використали в Кореї, неправильну ідентифікацію груп ризику, відповідні загрози для економіки тощо відверто дивує. Бо складається враження, що йдеться не про найбідніший сировинний придаток Європи, а про четвертого у світі автовиробника, лідера цифрових технологій і батьківщину Samsung. При такому сприйнятті реальності можна подумати, що за допомогою в боротьбі з коронавірусом президент США міг звернутися в березні не до Кореї, а до України.
Через банальну відсутність масок, рукавичок і захисних халатів навіть для медиків, не кажучи вже про весь комплекс потрібного обладнання, тестів, витратних матеріалів і ліжко-місць для хворих, ми стикнулися із зовсім іншим порядком національних проблем і можливих рішень. Тому перше й найважливіше з них - карантин - було хоча й вимушеним, але єдино правильним, виходячи з переліку не всіх відомих підходів, а лише реально доступних.
Водночас не можна не визнати, що цей принизливий тотальний дефіцит став закономірним результатом наших чудодійних реформ - починаючи від небажання визнавати їхні очевидні багаторічні провали й закінчуючи розгоном санепідемслужби, презирством до " вчених-дармоїдів" і розвалом стратегічних підприємств медапаратури. Причому віддати за це належне варто не лише старожилам-реформаторам, а й їх новітній зміні, яка примудрилася вивезти з країни сотні тонн дефіцитних засобів захисту, відправити в неоплачувану відпустку розробників експрес-тестів з Інституту молекулярної біології та генетики НАН України й при цьому спокійно покласти собі в кишеню скандальні мільйони чиновницьких окладів.
Карантин у цих умовах став вимушеною протидією нашим гуру-реформаторам і єдино реальним захистом їхніх потенційних жертв.
Та наскільки його вистачить, питання відкрите. Адже нам ще тільки треба буде подолати денний пік нових заражень. А після цього ще мине кілька тижнів, поки почне знижуватися загальна кількість хворих і супутніх летальних випадків. При цьому немає жодних гарантій, що це зниження виявиться стрімким, а не болісно тривалим. Без рецидивів і ризику повторної епідемії.
Статистика, про яку слід пам'ятати
Станом на 12 квітня загальносвітова кількість заражень на коронавірус досягнула 1,8 мільйона. Чисельність же хворих на нього становила 1,3 мільйона. Різниця між цими величинами (0,5 млн) відображає загальну кількість людей, що закінчили боротьбу з вірусом. При цьому 422 тисячі виграли в ній, а 113 тисячам не вдалося цього зробити. Із чого випливає, що при зіткненні з вірусом середній відсоток летальних випадків дорівнює поки що 21%.
Величина - більш ніж вражаюча, щоб спокійно ставитися до такої загрози. Тим часом це лише середній показник. Якщо ж заглибитися в статистику з урахуванням проведення тестів на коронавірус, картина виявляється ще серйознішою.
Так, на рис. 3 наведено зміну відсотка тих, хто вижив і помер, серед усіх, хто закінчив свою боротьбу з коронавірусом, залежно від його тестування (в розрахунку на 1 мільйон жителів).
Залежність досить проста: що вища щільність тестування, то реальніший шанс залишитися живим. А саме: при зростанні кількості тестів з 1 тисячі до 20 тисяч (на мільйон жителів) середній відсоток одужання збільшується з 70 до 90%. І навпаки, що менше проводиться тестів і нижче розуміння реальних загроз від зараження, то вища ймовірність летального результату. Так, у благополучних країнах із високим рівнем розвитку промислових і медичних технологій вона становить 10% і менше (дані на графіку усереднено), а в країнах, подібних до України (700 тестів на мільйон жителів), - наближається до 40%.
Під цю залежність явно підпадає статистика Кореї, Німеччини або, наприклад, Ізраїлю з летальністю менш як 10%. Як, утім, і України, де кількість проведених тестів залишається однією з найменших у Європі. При цьому згідно з останніми даними (12 квітня) у результаті захворювання на коронавірус 89 українців одужали, а 83 - ні. Відсоток втрат очевидний. Згодом він, напевно, знижуватиметься. Однак усе це буде потім. А що ж робити нині?
Двадцять перше століття
Корея п'ять років тому виявилася не готовою до коронавірусу MERS, прозваного "верблюжим грипом". Але країна зробила висновки. Відпрацювала новий режим роботи в умовах епідемії. І завдяки цьому успішно впоралася з коронавірусом COVID-19, опираючись на власну науку й новітні технології.
Україна 2009 року пережила паніку через "свинячий грип". Але через десять років вона знову не готова до епідемії. Ні матеріально, ні організаційно, ні фінансово. Хоча всі ці роки проводила ті самі "радикальні ринкові реформи". Якщо ми й далі ними займатимемося, то з власної медицини в нас невдовзі залишаться хіба що господарське мило та саморобні марлеві пов'язки. Хоча й ті можуть стати дефіцитом.