Пестицид на основі дібромохлорпропану (ДБХП) розробили наприкінці 1940-х років спільними зусиллями компаній Shell Oil Co. і Occidental Chemical Corp. Тоді ж було виявлено, що хімікат негативно впливає на пацюків, викликаючи, зокрема, атрофію яєчок. Проте 1961 року компаніям вдалося отримати від американського міністерства сільського господарства «добро» на його застосування. Проте вже 1977 року на застосування хімікату наклали тимчасову заборону — після того, як у третини працівників заводу, де його виробляли, діагностували стерильність. 1979 року, коли незалежні експерти встановили, що ДБХП викликає не лише безплідність, а й підвищує ризик розвитку раку та генетичних аномалій, його застосування на території США заборонили. Всі запаси пестициду переправили в країни Центральної Америки та Африки.
Транснаціональні компанії широко застосовували ДБХП на бананових плантаціях. У місцевих працівників відразу розпочалися головні болі, носові кровотечі, шлунково-кишкові проблеми. Нині тисяча цих працівників невиліковно безплідні.
Застосування ДБХП припинено з 1985 року. 1997 року досягнуто згоди, відповідно до якої 26 тисяч сільськогосподарських працівників у Центральній Америці, Африці та на Філіппінах отримали 41 мільйон доларів компенсації. Після виплати гонорарів юристам частка кожного постраждалого становила менше 1,5 тисячі доларів.
2000 року уряд Нікарагуа прийняв закон, відповідно до якого розмір компенсації постраждалим має становити не менше 100 тисяч доларів на кожного. Щоправда, представники компаній від цього просто відмахнулися. По-перше, місцеві закони для них не указ, по-друге, які до них можуть бути претензії, якщо на кожній упаковці були відповідні застереження? Втім, для американських судів, що нарешті зацікавилися цією проблемою, можливо, аргументація буде іншою.