UA / RU
Підтримати ZN.ua

Кір як шило в мішку епідемії

Катя терпіла до останнього — сподівалася, що встигне скласти державні іспити, а тоді вже буде відлежуватись...

Автор: Ольга Скрипник

Катя терпіла до останнього — сподівалася, що встигне скласти державні іспити, а тоді вже буде відлежуватись. Однак висока температура збила з ніг — вона зомліла на зупинці, збираючись їхати до університету. Довелось змінити маршрут і завітати до поліклініки. До дільничного лікаря можна було потрапити тільки пройшовши кордон обов’язкових кабінетів — гінекологічного та флюорографії. На це пішло два дні. Коли змучена жінка все ж потрапила на прийом, лікар обурився: «Чого ви з менінгітом до мене прийшли, вам у стаціонар треба ...»

Наступного ранку Катерина отримала інший діагноз, коли педіатр прийшла на виклик до її трирічного сина: «Мамочко, та у вас кір…»

Надвечір температура знову піднялася до позначки 39,9°, чоловік викликав невідкладну допомогу і вирішив, що необхідно їхати до лікарні. Але медики розповіли, де і як в столиці лікуються хворі на кір, і порадили Каті залишатися вдома. Три дні поспіль до неї викликали «швидку допомогу» — через високу температуру вона втрачала свідомість.

Кілька подруг з Катерининої групи теж лікуються в домашніх умовах. Ніхто з них навіть і не підозрював, що так звана дитяча хвороба може завдати великих страждань і неприємностей дорослим.

Таких пацієнтів, які лікуються вдома, і в Києві, і в інших регіонах чимало, жоден з них не потрапив до офіційної статистики — адже не був госпіталізований. Прес-служба Міністерства охорони здоров’я регулярно направляє у ЗМІ інформацію «щодо епідемічної ситуації», щоразу підкреслюючи, що «підвищення захворюваності на кір, яке спостерігається у Києві і Україні загалом, не є епідемією». Згідно з цими довідками — нам взагалі немає чого хвилюватися. У ті січневі дні, на які, за словами лікарів, припадав пік захворювання, за даними міністерства, в Києві госпіталізували «з підозрою на кір» всього 20—25 осіб за добу (інфекціоністи кажуть, що втричі більше!). Всього ж за січень було зареєстровано 2231 випадкок «підозри на захворювання на кір».

Наша дійсність не перестає нас дивувати. З одного боку відомо — шила в мішку не сховаєш! — що випадків багато, а з іншого боку — лише кожен п’ятий виявляється хворим саме на кір. А чим же заразилися інші пацієнти? Може, нам загрожує нова, невідома медицині хвороба, а ми сидимо склавши руки? Ні, схоже на те, що ця недуга нам добре відома і зветься вона окозамилюванням, або грою в статистику.

Збирати інформацію про інфекційні захворювання досить складно, бо вхід до лікарні перекриває магічне слово — карантин, а звіти оберігаються пильніше від державної таємниці. Однак не секрет, що в Україні діють усього три лабораторії, які можуть підтвердити або спростувати діагноз «кір» — у Києві, Донецьку та Одесі. Столична виконує також функції референц-лабораторії, тобто контролює інші регіони і повторює частину аналізів, які робили на місцях, перевіряючи, збігаються результати чи ні. Обсяг робіт — колосальний, однак кором, як стверджують лікарі-інфекціоністи, тут займаються всього два спеціалісти. Тому й чекають своєї черги понад 4 тисячі заморожених зразків сироватки крові хворих на кір. За день встигають виконати приблизно 50 аналізів. З такими темпами робота, певно, затягнеться до нової епідемічної ситуації…

Як бачимо, сьогодні говорити про справжню кількість хворих неможливо. Чи потрібні нам насправді точні цифри? Безумовно, хоча б для того, щоб у майбутньому запобігти таким авралам, як нині. Відомо, що значна частина хворих — це студенти, які мешкали у гуртожитках, а значить їх, за всіма правилами, необхідно було ізолювати від здорових і надати медичну допомогу. Куди їх везти, коли на весь Київ усього два відділення на півтори сотні інфекційних ліжок та й не факт, що там були вільні місця у той час?! Наш тижневик писав про ситуацію, яка склалася після того, як закрили інфекційне відділення на 120 ліжок в Центральній міській клінічній лікарні («ДТ» від 29.10.05р.). Професор Жанна Возіанова зокрема, наголошувала на тому, що столична влада зовсім не бере до уваги висновки інфекціоністів, а попередження про можливий спалах кору просто ігнорує. Лікарі били тривогу ще у вересні, коли зросла кількість хворих, але ніхто палець об палець не вдарив, щоб збільшити кількість палат та боксів.

Спеціалісти стверджують, що кір, крім усього іншого, небезпечний ще й тим, що має дуже високу контагіозність — 95%. Це означає, що із 100 осіб, з якими контактував хворий, 95 обов’язково захворіють (крім тих, хто переніс це захворювання в дитинстві — імунітет в такому випадку зберігається все життя). Тож кількість хворих росла в геометричній прогресії, ліжок уже не вистачало не лише в палатах, а й у коридорах інфекційних відділень. І тоді хтось із чиновників наморщив лоба і прийняв «соломонове» рішення — госпіталізувати студентів у відділення... гострих алкогольних психозів. Терміново виписали пацієнтів з білою гарячкою, а на їх ліжка поклали хворих на кір. Метаморфоза гідна уваги, однак охорона, загартована у борні з алкоголіками, нікого чужого й на поріг не пускає, а медики мовчать, посилаючись на лікарську таємницю. На щастя, студенти за словом у кишеню не лізуть.

Іван, студент Національного аграрного університету, вважає, що йому ще й пощастило — потрапив до лікарні, коли серед зими в палати дали тепло, до цього, за словами санітарок, там кілька років опалення не працювало. Найважче хлопцеві було пережити високу температуру майже — 40 градусів — і чергу до туалету (один на весь поверх).

Павла, який у гуртожитку Національного університету імені Т.Шевченка, звик до будь-яких несподіванок, дуже пригнічувало те, що ліжок у палаті було так багато, що проходити доводилось тільки боком. Заснути взагалі було неможливо — один стогне у лихоманці, інший — розмовляє, а за вікном і вдень вночі гуркоче промзона — розвантажують і ріжуть метал, думав, що збожеволіє від тих звуків. Приміщення навіть важко назвати палатою — стіни оббиті, вікна обідрані, крім ліжок, сітки, яких прогнулися до підлоги, інших меблів не було взагалі. Відсутність гарячої води і один туалет на 70 хворих — тема особлива, про це краще не згадувати.

Його однокурсницю Тетяну найбільше пригнічувало те, що у неї, як і в інших пацієнтів, чомусь забрали сотові телефони та особисті речі — видно, звикли так обходитись з тими, хто перебував у стані алкогольного психозу, і це стало нормою. Перші дні, за словами дівчини, не було потрібних ліків — довелося терпіти і температуру, і страшний кашель, добре, що медсестри і няні жаліли студентів — то чаю принесуть, то якусь лікувальну траву запарять та напоять...

Хто бував у цьому лікувальному закладі, той підтвердить — знайти його в Києві досить непросто, бо заховався він на вулиці Качалова серед гаражів і промислових баз, до найближчої зупинки транспорту — добрих півгодини ходу. Хоч би кого й просили пацієнти купити потрібні їм ліки або їжу, зробити це непросто — поблизу немає ні аптеки, ні гастронома. Не знаю, як добирається на роботу персонал, а ті лікарі-інфекціоністи, яких сюди направили на чергування, дві години шукали потрібні ворота — навіть озброєний новою картою водій службової машини не міг знайти потрібний об’єкт. До речі, служба швидкої медичної допомоги теж мала клопіт — водії відхрещувалися від таких поїздок як могли, згодом таки виділили спеціальну машину, яка вивчила маршрут. На воротах врешті-решт з’явилася вивіска — прикріплений скотчем аркуш паперу — «провізорний госпіталь», що означає — діагностичний (дуже доречна назва, якщо врахувати, що діагностичного обладнання тут зроду не було!).

З якого боку не подивись — не зрозуміло, чому саме в цих стінах відкрили інфекційне відділення. Медики вважають, що його найлегше було відібрати — керівництво, видно, не опиралося, а пацієнти добровільно згодилися на виписку. (Шкода, що у Феофанії не знайшлося жодного відділення, де можна було виписати всіх пацієнтів в один день!) Не зупинило реформаторів навіть те, що наркологи не мають жодного відношення до інфекційних хвороб.

Лікарі-інфекціоністи розповіли, що два роки тому серед студентів теж було багато випадків захворювань на кір, але тоді їх госпіталізували у міську лікарню де, вони пройшли курс лікування, а тому такого поширення хвороби, як нині — не було. Інтенсивна терапія допомогла також запобігти ускладненням, а нині вже є випадки пневмонії та реактивних панкреатитів. Одна з причин — пізня госпіталізація, нестача ліків — попервах не вистачало антибіотиків, ферментних препаратів, навіть жарознижуючих.

Чутки про «чумний» госпіталь швидко поширились містом.

Багато хворих студентів роз’їхалися на канікули, везучи з собою такий неприємний подарунок — у багатьох областях були зафіксовані випадки кору саме серед молоді.

— Це відбувається тому, що у нас чітко налагоджене щеплення дітей, а дорослі залишаються поза увагою, — пояснює в.о. завідуючого кафедрою інфекційних хвороб Національного медичного університету ім.О.Богомольця Анатолій Печінка. — Зверніть увагу: спалахи інфекційних хвороб, як правило, виникають серед дорослих, тому що їхніми щепленнями ніхто не займається на державному рівні.

— Скільки разів слід проводити вакцинацію проти кору?

— Тричі: у рік, у шість і в 11 років. Імунологи вважають що цього досить, бо, на їх думку, поствакцинальний імунітет триває 15—17 років. З цим погодитись важко, адже календар щеплень складено з розрахунку п’ять років. Вакцини, яка б давала пожиттєвий імунітет, не існує, то ж виходить, що після 16 років діти вже не мають захисту від цієї інфекції.

— Якщо держава не виділяє грошей на чергову вакцинацію, може, дорослим варто власним коштом це зробити, щоб уникнути проблем з кіром?

— На жаль, про такий варіант заговорили вже під час спалаху хвороби, але навіть студенти-медики знають: коли йде поширення інфекції, цього робити не слід. Можна було у вересні — жовтні провести вакцинацію, але ж сподівалися, що «пронесе».

— Чому ж тоді нас так активно закликають ще восени робити щеплення проти грипу, а про кір мовчать?

— Бо наша епідеміологічна служба багато чого успадкувала з часів СРСР, коли вона виконувала функції нагляду за інфекціями, а не попередження інфекційної захворюваності. Хіба можна доручати ведення статистики інфекційних захворювань тій структурі, яка відповідає за її ліквідацію? Це нонсенс. Якби про ситуацію судили по кількості хворих, а не по ...пригладжених даних, якби була незалежна статистика, то епідеміологи били б тривогу ще влітку, коли з’явилися перші випадки кору.

У багатьох містах, за словами медиків, зафіксовані спалахи не тільки кору, а й вітряної віспи. І знову ж таки — дорослі набагато важче її переносять, ніж діти, а ускладнення вона дає ще загрозливіші (ніж кір). Варто знати, що протягом місяця після кору організм перебуває у стані імуносупресії, пригнічення, а тому він особливо вразливий до будь-якої інфекції.

Найголовніший урок нинішньої зими, на думку клініцистів, полягає в тому, що наша система охорони здоров’я не готова до таких ситуацій. Якщо в столиці виникло стільки проблем, то що вже говорити про райцентри і села, де свого часу через економічну кризу вакцинація проводилась лише на папері?..

Добре відомо, що ВООЗ особливу увагу приділяє інфекційним хворобам і кожна країна, звітуючи про епідеміологічну обстановку, бере це до уваги. Свого часу було проголошено, що до 2010 року епідеміям кору буде покладено край. А щоб слово не розходилося з ділом, вирішили вносити до звітів тільки тих хворих, чий діагноз лабораторно підтверджений. Як результат — різке «покращення» епідеміологічної ситуації на планеті. Така методика на руку і нашим чиновникам — чи не про те свідчить інформація прес-служби МОЗ, коли до числа хворих записують лише кожного п’ятого, а рахують далеко не всіх, кого обцяцькував підступний кір?..

P.S. В один з останніх днів січня на «швидку допомогу» лише в Києві поступило понад триста викликів за добу з приводу «підозри на захворювання на кір». За словами лікарів, це справжня епідемія.