Напевно, кожен із нас хоч раз у житті стикався з лікарською помилкою. На жаль, розслідування причин багатьох із них зазвичай закінчується в кабінеті головлікаря. Але наскільки реальними є шанси притягти до відповідальності медика, через дію чи бездіяльність якого людина втратила здоров’я чи навіть життя?
...Коли 11 лютого 1999 р. Катя Носикова вирушала до пологового будинку, нічого не віщувало біди. Почувалася вона добре, переймів не було, але молода жінка вирішила підстрахуватися: двічі лежала на збереженні і побоювалася, що пологи будуть стрімкі. Жила Катя з чоловіком і восьмирічною дочкою Світланкою на дев’ятому поверсі, у будинку часто відключали електрику, а разом із нею і ліфт. Щоб у критичний момент не опинитися в складній ситуації, жінка вирішила скористатися направленням дільничного гінеколога й останні дні вагітності провести під наглядом медиків. У приймальному відділенні її оглянув уже знайомий лікар (він лікував Катю, коли вона лежала в стаціонарі в зв’язку із загрозою викидня) Володимир Ходус, і визначивши, що за всіма показниками Носикова переношує, призначив наступного дня родозбудження.
З якогось моменту все пішло не так, і коли пряма часу від щасливого результату відхилилася до трагедії, напевно, не скаже ніхто. Може, тоді, коли на ранковій п’ятихвилинці в кабінеті у головлікаря усі привітали з днем народження завідувача родильним відділенням Анатолія Гесика і розійшлися в очікуванні вечірнього застілля?
Після п’ятихвилинки Ходус, ще раз оглянувши Носикову, у якої так і не почалися перейми, розітнув їй плодовий міхур і дав вказівку акушерці підключити фатальну крапельницю з окситоцином (він стимулює пологову діяльність). Препарат викликав настільки бурхливу реакцію, що менш, аніж за чотири години Катя народила дочку. Стрімкі пологи практично не могли обійтися без ускладнень: у якийсь момент дитина застрягла в пологових шляхах, а активна стимуляція призвела до розриву матки, який лікарі просто прогледіли. Щодня пацієнтці ставало дедалі гірше, вона вже не могла самостійно ходити, а будь-яке пересування викликало неймовірний біль. Це і зрозуміло: за короткий строк у жінки виникли запально-ішемічні зміни матки та придатків, флеботромбоз вен таза, а відрив тромбу викликав тромбоемболію легеневої артерії. 23 лютого Катя Носикова померла...
Що це - трагічний випадок, помилка лікарів чи злочин? Судово-медична експертиза, проведена Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), доводить: між діями лікарів і смертю К.Носикової є прямий причинний зв’язок. Тобто, якби лікарі не поспішали швидше закінчити пологи, уважно стежили за часом і кількістю введення стимулюючих препаратів, потрудилися трохи уважніше поставитися до скарг пацієнтки після пологів, до підозрілого «скакання» результатів аналізів, не полінувалися провести додаткові дослідження і скликати консиліум, то зараз Катя була б жива. «Враховуючи нормальне співвідношення розмірів плоду й таза матері,— стверджує експертиза, — ушкодження не могли утворитися при нормальних пологах, а були обумовлені стрімкими пологами внаслідок медикаментозної чи механічної стимуляції пологової діяльності при неготовності пологових шляхів». А в післяпологовому періоді «мала місце недооцінка клінічних і лабораторних даних, неякісно проведені УЗД, що призвело до нерозпізнання травматичних ушкоджень матки і розвитку тромбозу вен».
Однак, може, це той рідкісний випадок, коли медики могли не розуміти, що чинять помилки? Ні! «Лікарі, котрі приймали пологи і були присутні при цьому, у силу своєї освіти, кваліфікації та займаної посади повинні були усвідомлювати, що їхні дії є неправильними і тому можуть завдати шкоди породіллі і дитині. Ці об’єктивно неправильні дії прямо сприяли настанню ускладнень у вигляді ушкодження матки, органів і тканин малого таза з наступним тромбозом глибоких вен таза, розбіжністю лонного зчленування таза породіллі, утворенням кефалогематоми (пухлини м’яких тканин голови) у новонародженого». А після пологів «лікування необхідно було доповнити призначенням препаратів, що перешкоджають згортанню крові, іншими відповідними до даної патології заходами, забезпеченням суворого постільного режиму і спокою». Обстеження потрібно було доповнити «повторним УЗД при продовженні скарг хворої; при отриманні в аналізі крові від 16.02.99 збільшення розміру гематокриту протягом найближчих двох годин провести для підтвердження повторний аналіз; досліджувати час згортання крові. При пологах К.Носикова втратила близько 600 мл крові. Якщо цю кількість у «Історії пологів» не було свідомо занижено (не виключено, що так воно й було. - Т.Г.), то призначення гормонів, переливання великої кількості (570 і 510 мл) еритроцитарної маси необгрунтоване, і сам обсяг гемотрансфузії представляється неадекватно завищеним. Переливання великої кількості еритроцитарної маси могло й нашкодити хворій, оскільки це сприяє згущенню крові, розвитку тромбоемболічних ускладнень».
І це прекрасно знали лікарі! Але неймовірна самовпевненість, байдужість до страждань пацієнтів, бездіяльність, заснована на горезвісному «обійдеться», призвели до трагедії. Медики виправдуються тим, що можливість позитивного результату у випадку тромбоемболії дуже невисока не лише в Бердянську, а й у провідних клініках світу. Але ж вони самі своїми «професійними» діями довели ситуацію до критичної.
Навіть за казенними фразами висновків судово-медичної експертизи та протоколів справи видно, які муки відчувала Катя Носикова в останні дні свого життя. На жаль, багато з її скарг уже не перевіриш: ті, хто міг би їх підтвердити, зацікавлені в приховуванні правди. Тож навряд чи вже можна з’ясувати, як саме проходили пологи. Як розповідала зі слів дочки її матір Антоніна Іванівна, «12 лютого був день народження Гесика, у родильний зал забігали якісь медпраціники і квапили Ходуса, нагадували йому, що, мовляв, уже всі зібралися, стіл накритий і чекають одного його». У якийсь момент, як зрозуміла породілля, у неї «припинилася пологова діяльність, і Ходус прийняв рішення про те, що дитину потрібно видавлювати шляхом натискання на живіт. Це викликало дикий біль, і вона на якийсь час відключалася. При цьому видавлюванні брали участь Ходус, Гесик і анестезіолог». Хто з працівників пологового будинку підтвердить цей факт, навіть коли він і мав місце, якщо подібна «методика» давнім давно заборонена МОЗом?
Так само складно перевірити, як насправді поводилися лікарі з пацієнткою безпосередньо перед її смертю. Ось як про це говориться в протоколах допиту головного лікаря Ніни Георгієвої. «23 лютого я вирішила провести повторний огляд Носикової, щоб виявити наявність якоїсь патології. Я запросила Носикову пройти в оглядову кімнату, поцікавившись перед цим, чи ходить вона самостійно, і отримала задовільну відповідь. Носикова в супроводі своєї матері пройшла в оглядову кімнату, де, не доходячи до крісла, почала осідати на підлогу, її підхопив Гесик, котрий перебував увесь цей час поруч із нами. Я відразу ж викликала реанімаційну бригаду, та всі її дії виявилися безрезультатними».
А ось як описує цей момент Антоніна Іванівна в листі в місцеву газету «Деловой Бердянск»: «Георгієва Н.Н. і Гесик А.І. зайшли в палату і тоном, що не терпить заперечень, змусили дочку підвестися і пройти в оглядовий кабінет. Вона, звісно, із моєю допомогою підвелася, стримуючи дикий біль у лівій нозі, але пройшла в кабінет. А лікарі, дивлячись на неї і підсміюючись, кажуть: «Це в тебе госпітальний синдром». Ми ввійшли з нею до кабінету, і раптом вона стала сповзати з моїх рук. Падає, я її ледве тримаю, а Георгієва стоїть, руки в кишенях, і говорить: «Нічого страшного, це в неї непритомність від довгого лежання». У дочки почалися хрипи, а Гесик: «У неї — падуча».
Протоколи досить точно відбили хаос, що панував у Бердянському пологовому. Приміром, слідчим так і не вдалося встановити, хто ж безпосередньо відповідав за лікування Носикової: кожна з дійових осіб вказувала одна на одну. На очній ставці головлікар Ніна Георгієва засвідчила, що лікуючим лікарем пацієнтки був заступник головного лікаря з лікувальної роботи Володимир Ходус. Однак той цих слів не підтвердив і зазначив, що в передпологовому періоді лікуючим лікарем була лікар родильного залу Ольга Синеок, а в післяродовому — завідувач 1-м пологовим відділенням Анатолій Гесик. На очній ставці між Ходусом і Гесиком вони вказали один на одного як на лікуючих лікарів загиблої пацієнтки. Ольга Синеок також вказала на начмеда Ходуса. Тобто, приймаючи важливі для життя рішення про хід пологів і лікування після них, ніхто з лікарів не вважав себе юридично відповідальним за свої дії.
У жахливому стані перебувала і лабораторна база пологового будинку. Володимир Ходус настільки не довіряв їй, що не надав значення поганим результатам аналізів, вважаючи їх помилковими. «Аналізи у Каті, — запевняв він пізніше кореспондента «Делового Бердянска», — були в нормі». Це при тому, що лаборант робив позначки про гіперкоагуляцію (підвищену згортуваність) зразка крові Носикової.
Однак, попри висновки трьох компетентних експертиз, винні, по суті, залишилися... непокараними! У березні 1999 року Володимира Ходуса й Анатолія Гесика звільнили від керівних посад і зняли вищі кваліфікаційні категорії лікаря акушера-гінеколога. У квітні втратила свою посаду і Ніна Георгієва. Та не минуло і трьох років, як після перетворення пологового будинку на підрозділ Бердянського державного медичного закладу охорони материнства та дитинства Георгієва очолила пологовий будинок, а Ходус — гінекологічне відділення.
Як таке могло статися? Чому винні були знову призначені на керівні посади? З таким запитанням ми звернулися до Тамари Іркиної, заступника начальника управління охорони материнства та дитинства МОЗ України:
— Ще три року тому комісія МОЗ визнала: смерті К.Носикової можна було запобігти. Вона настала внаслідок неадекватного лікування, проведеного лікарями Бердянського пологового будинку. Вина лікуючих лікарів не викликає сумніву. Корекцію пологової діяльності почали обгрунтовано. Інша річ, що треба було уважно контролювати її розвиток і характер, своєчасно зменшивши або припинивши введення препаратів. Чимало помилок було допущено й у післяпологовому періоді. Та, на жаль, кадрові призначення перебувають винятково в компетенції місцевої влади. Крім того, минуло вже три роки — навіть для найтяжчих проступків існує строк давності. А Ходус — лікар досвідчений і було б нерозумно позбавляти його можливості працювати за фахом. Хоча, звісно ж, якби його призначення на посаду завідувача гінекологічним відділенням вимагало схвалення МОЗу, воно навряд чи було б отримано.
Слід гадати, керівництво Бердянського державного медзакладу охорони материнства та дитинства цілком влаштовує керівник із такою, м’яко кажучи, небездоганною репутацією...
Якби Катя Носикова загинула на виробництві, винні не тільки понесли б сувору відповідальність, а й її осиротіла сім’я одержала б значну суму компенсації. Якби на неї напали бандити і завдали каліцтв, подібних тим, які завдали висококваліфіковані акушери-гінекологи, то вони давно вже відбували б свій строк в зоні. Чому ж лікарям усе так легко зійшло з рук? Так, кожен із них має право на власну думку, у тому числі й помилкову. Але помилки відбувалися протягом одинадцяти (!) днів. Чи не забагато для їхнього усвідомлення?
Незрозумілу єдність із медиками проявили й органи правопорядку. Двічі кримінальна справа за статтею 167 КК України (1960 р.) «Халатність» поверталася на дослідування. І щоразу вона закривалася місцевою прокуратурою то «у зв’язку з недостатньою доказовою базою, необхідною для пред’явлення обвинувачення комусь із працівників Бердянського пологового будинку», то тому, «що в діях посадових осіб відсутній склад злочину». Небезгрішним є і саме слідство, котре усунулося, приміром, від встановлення кола осіб, причетних до смерті пацієнтки. Судячи з упередженого аналізу й оцінки висновків судово-медичної експертизи і деяких інших матеріалів справи, на думку незалежних експертів, можна зробити невтішний висновок про зацікавленість місцевої прокуратури чи окремих її працівників у результатах розслідування.
Поспішили «відхреститися» від справи й у Генеральній прокуратурі. Старший прокурор управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ органами прокуратури Ігор НЕЧИПОРЕНКО повідомив ось що:
— Євгену Носикову (чоловіку Каті. - Авт.) було пояснено, що скасування рішення суду про припинення справи не входить у компетенцію Генеральної прокуратури. Постанову Бердянського міського суду він може оскаржити у вищестоящому суді — обласному чи Верховному. Але справу навряд чи буде порушено знову, бо строк давності із притягнення до відповідальності за халатність, що становить два роки, уже минув.
Виходить, люди, винні в смерті Катерини Носикової, перед законом чисті? Тим часом юридична література (приміром, підручник Ю.Сергєєва «Професія лікаря. Юридичні основи») засвідчує протилежне. Дійсно, за халатність можна притягти до відповідальності лише посадовця. Лікар же, котрий робить операцію чи приймає пологи, таким не є. А його непрофесійні дії цілком підпадають під статтю про убивство з необережності. Те, що зазначена вище стаття не єдина, за якою можна притягти лікуючих лікарів, думає і наш консультант, адвокат В’ячеслав АМЕЛІН:
— Висновки прокуратури м.Бердянська про відсутність у діях медпрацівників пологового будинку складу злочину не відповідають матеріалам справи, зокрема, матеріалам службового розслідування і висновкам судово-медичних експертиз. Виходячи з них, у даному випадку йдеться не стільки про халатність, скільки про неналежне лікування і встановлення лікарями неправильного діагнозу, що було обумовлено грубим порушенням лікарів своїх професійних обов’язків. За таких обставин доцільніше говорити не про халатність посадовця, а про неналежне лікування, у результаті якого настали тяжкі наслідки — смерть К.Носикової. За умови обов’язку та можливості передбачити небезпечні наслідки своєї недбалості (у даній справі медперсонал мав таку можливість), тобто при неналежному наданні меддопомоги, що спричинило смерть пацієнта, відповідальність настає за злочин проти особистості — за статтею 98 КК України (1960 р.) «Убивство з необережності».
***
Словом, шанс притягти винних до відповідальності є. Хоч і дуже невеликий. Про це прямо говорять як юристи, так і медики. «Якщо стан хворого тяжкий, — порадила медсестра хірургічного відділення однієї зі столичних клінік, — варто ненав’язливо контролювати призначення лікаря, не соромитися ставити запитання. Якщо не настає поліпшення — вимагати скликати консиліум або запросити консультанта. Часто буває: лікар зробить помилку, а потім замість того, щоб визнати її, робить усе, аби уникнути відповідальності. Слід сказати: у більшості випадків це вдається». Тож якби Євген Носиков вчасно не забрав «Історію пологів» своєї дружини, ніякого більш-менш детального розслідування могло не бути зовсім. Адже практично будь-який документ — і медичний не виняток, — можна переписати, представивши факти в найбільш безпечному і вигідному для себе вигляді. І тоді спробуй доведи: помилка це була чи злочинна недбалість?..
Довідка "ДТ"
Для 91-ї жінки, котра народила торік в українських пологових будинках, перебування в стаціонарі завершилося летальним кінцем. Найвищий показник материнської смертності в пологах і післяпологовому періоді в Чернігівській, Кіровоградській областях і Автономній Республіці Крим. Низький — у Житомирській, Волинській, Закарпатській, Рівненській та Львівській. У Черкаській і Чернівецькій областях торік зовсім не було жодного випадку материнської смертності, а Сумська область протягом декількох років лідирує в списку регіонів із найнижчим показником. У столиці минулого року померло п’ять жінок.
Якщо порівнювати з розвиненими країнами Заходу, то в Україні показник материнської смертності в 3—4 рази вищий. Ось деякі дані за минулий рік.
Фінляндія — 6 жінок (на 100 тис. населення), Великобританія — 7, Італія — 7, Греція — 1, Польща — 8, Чехія — 9, Словаччина — 9, Німеччина — 8, США — 9, Україна — 24,1, Естонія — 50, Румунія — 41, Білорусь — 22, Росія — 50, Казахстан — 70, Грузія — 70, Молдова — 42, Туркменістан — 10, Киргизстан — 65.
В Австрії та Бельгії за весь минулий рік не зареєстровано жодного випадку смерті матері при пологах чи після них.
Причинами смерті українських породіль стали передусім так звані «інші» причини - тромбоемболія, емболія навколоплідними водами й анастезіологічні ускладнення. На другому місці — кровотечі, на третьому — септичні ускладнення. У аналізі випадків материнської смертності відзначається: у 85% випадків летальному результату можна було запобігти, якби акушерські стаціонари були готові до надання невідкладної допомоги, а самі лікарі мали вищу кваліфікацію. Першопричиною трагедій частіше за все була невчасна діагностика патологій під час вагітності й ускладнення після абортів, яким наші жінки надають перевагу перед усіма іншими видами контрацепції.