Запевнення чиновників Міністерства охорони здоров’я в тому, що медицина в нас фінансується у повному обсязі від закладеного в бюджеті, лунали так часто, що сумніватися в цьому перестали навіть найзатятіші противники нинішнього уряду. (Яку частину це становить від реальних потреб галузі, у даному разі не говоритимемо.) Тому лист батьків дітей, хворих на діабет, що надійшов до редакції, викликав, м’яко кажучи, подив.
«Завдяки державній програмі «Діабет», — пишеться в ньому, — хворі діти забезпечуються безплатно інсулінами виробництва компаній «Елі Ліллі» й «Ново Нордіск». Цього року з незрозумілих причин затримується закупівля цих інсулінів, унаслідок чого діти опиняються на грані життя та смерті. Майже в усіх областях України запаси дитячих інсулінів вичерпано. Наші й лікарів-ендокринологів спроби виправити ситуацію наштовхуються на бюрократичні перепони. Ця ситуація викликає паніку й обурення серед батьків хворих дітей, бо заміна терапії для хворої дитини досить небезпечна й може закінчитися трагедією. Нас непокоїть байдужість державних службовців Мінздоров’я, котрі не залишають вибору для нас і наших дітей і змушують вести боротьбу за існування».
Листа, під яким стоять підписи зневірених батьків із Києва, Одеської, Рівненської, Харківської, Херсонської та Дніпропетровської областей, адресовано Президентові країни, а копії направлено прем’єр-міністрові Віктору Януковичу, віце-прем’єру Миколі Азарову, главі комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Миколі Поліщуку й міністру охорони здоров’я Андрію Підаєву. У самому міністерстві існування проблеми не заперечують, проте зберігають спокій.
— Катастрофи немає, — вважає заступник міністра охорони здоров’я, глава тендерного комітету Володимир Загородній. — Інсулінів закуплено достатньо. Але оскільки сьогодні на ринку України подані інсуліни різноманітних виробників (фірм «Індар», «Фармак», «Ново Нордіск», «Елі Ліллі», «Авентіс»), може існувати структурний дефіцит. У результаті не виключено, що хворого можуть перевести з інсуліну однієї фірми на препарат, випущений іншим виробником. Таке, треба сказати, не в наших інтересах, бо спричиняє додаткові витрати: переведення з одного інсуліну на інший здійснюється у стаціонарі під наглядом лікарів — потрібно підібрати відповідну дозу, простежити, щоб не виникли ускладнення тощо. Після листа батьків у міністерстві проаналізували ситуацію, що склалася в регіонах, уточнили стан речей. На сьогодні всі потрібні інсуліни є. І хоча в одних регіонах їхні запаси закінчуються у вересні, а в інших — у листопаді, поки що приводу для занепокоєння немає: ми сподіваємося найближчим часом провести планові закупівлі препаратів.
Насправді проблема не в емоційності батьків і панікерстві деяких головлікарів на місцях, котрі лякають пацієнтів завчасно. Винне в усьому, як вважають, вітчизняне законодавство, а саме, господарське право, що дозволяє оскаржити рішення тендерного комітету МОЗ у двох інстанціях — Мінекономіки й суді.
Донедавна незадоволені проведенням торгів задовольнялися рішенням Мінекономіки. Останнє, приміром, визнало торік законними претензії лише чотирьох скаржників із двадцяти п’яти, котрі подали апеляції. Проте нинішнього року фірми почали намагатися шукати щастя в суді.
Хоч як це парадоксально, одним із перших на таке зважилося державне підприємство — завод «Індар». Його керівництву не сподобалося, що в тендерній документації з закупівлі інсулінів для дітей і вагітних жінок обов’язковою умовою була поставка генноінженерних інсулінів. А наш завод поки що випускає лише свинячий і напівсинтетичний — генноінженерний почне надходити на ринок лише до кінця поточного року.
Суд, прийнявши позов, на час розгляду призупинив усі дії учасників тендера. Тобто закупівлі, по суті, проведено, але препарати поки ще не надходять — до остаточного вирішення справи. Як довго це триватиме, сказати важко. Більш-менш упевнено можна лише стверджувати: якщо позов заводу задовольнять, і результати торгів визнають недійсними, то на проведення нових закупівель знадобиться два-три місяці. Приблизно стільки, скільки потрібно заводу, щоб завершити всі формальності й почати масово випускати власні генноінженерні препарати. Те, що інсуліни при цьому надійдуть до хворого в кращому разі наприкінці грудня — на початку січня, нікого особливо не хвилює.
Певний час Мінздоров’я ще зможе триматися на плаву. За словами Володимира Загороднього, важелі впливу на ситуацію є: як за рахунок перерозподілу інсулінів між регіонами, так і завдяки деяким надлишкам препаратів, що зберігаються на складах. Батьки, вважає він, можуть не тривожитися: їхніх дітей забезпечать інсулінами, потрібними їм для лікування.
Із позовом до суду звернулася також фармацевтична фірма «Фармадом», яка хоче поставляти протипухлинний препарат. І якщо ситуація з інсулінами хоч і парадоксальна (державне підприємство зриває держзакупівлі!), але загалом зрозуміла, то з онкопрепаратами — і зовсім шокуюча. «Фармадом», котрому також не сподобалися умови тендера, навіть не був серед учасників торгів. У своєму позові фірма ні багато ні мало вимагала не тільки скасувати рішення тендерного комітету, а й змінити правила їхнього проведення й вимоги до учасників. Зокрема, фірмі не подобалося, що в торги могли бути включені лише препарати, ефективність яких і безпеку підтверджено не тільки клінічними випробуваннями, а й практикою в інших медичних установах. Не влаштовувало її й те, що однією з умов участі в тендері є поставка не одних ліків, а цілого комплекту, який складається з двох-трьох препаратів. Правило це — не перешкода для підприємців, а своєрідний страхувальний варіант». Оскільки для лікування хворих, зазвичай, використовується не один, а кілька препаратів, треба бути переконаним, що вдасться закупити всі потрібні. Крім того, бажано, щоб ліки були виготовлені одним виробником і мали однакову активність діючої речовини.
Суд чомусь анітрохи не збентежило, що «Фармадом» не подавав свої пропозиції на торги, а, отже, не міг бути учасником тендеру, так само, як і скаржитися на несправедливе його проведення. Крім того, від самого початку фірма передбачала брати участь лише за одним лотом, а скасовано було результати торгів за всіма 59. А співробітникам міністерства мало не з боєм довелося отримувати рішення суду, з яким їх мали ознайомити за законом, через що апеляцію вдалося подати лише за дві-три години до завершення відведеного на це терміну.
На цьому справа не закінчилася: адже апеляцію можна й не задовольнити. Тоді доведеться знову оголошувати та проводити торги, на що, як і у випадку з інсулінами, знадобиться кілька місяців. Причому не виключено: після цього до суду можуть звернутися й законні переможці торгів, у котрих через таку свистопляску зірвуться контракти, й міністерству вже доведеться не лише переглядати рішення торгів, а й виплачувати багатомільйонні компенсації.
Очевидна вже традиційна недосконалість вітчизняного законодавства. Закон передбачає право замовника формувати медико-технічні умови, умови поставки, оплати тощо таким чином, щоб максимально задовольнити потреби. Але той же самий закон піклується про те, щоб у всіх учасників ринку були рівні права. У чому ж вбачається можлива дискримінація, не вказано. У результаті кожен з учасників ринку трактує її по-своєму. Не може, приміром, поставити товар, потрібний організаторам тендера, — усе, дискримінація, «умови виписано під нашого конкурента».
Внесення поправок до законів — річ довга й копітка. У Мінздоров’ї на це й не розраховують і сподіваються лише на громадянську позицію самих господарських судів, котрі зазвичай не поспішають розглядати такі справи. Деякі можуть узагалі тривати роками.
Ми далекі від того, щоб захищати працівників тендерного комітету і його консультантів, на несправедливість яких скаржаться багато підприємців. Про один із таких випадків «Дзеркало тижня» писало в статті «Аритмія» (№49, 2003 р.). Проте незадоволені учасники тендерів (і, як з’ясувалося, не лише вони) мають, мабуть, думати не лише про свої інтереси, а й про тих, для кого призначений їхній товар. Адже чимало хворих можуть просто не дожити до того дня, коли вирішаться всі суперечки, і рятівні ліки надійдуть до клінік і диспансерів.