Улітку шахтарські Ровеньки, що в Луганській області, відсвяткували своє трьохсотріччя. Під завісу місто відвідав також не молоденький ансамбль «Лийся, пісне!». Змученим дорогою й концертом москвичам душ прийняти не вдалося: на відміну від пісень, вода навіть у свято з кранів не лилася. Її появу в матеріальному світі можна порівняти лише зі сходом сонця, але з частотою значно меншою: двічі на тиждень.
Факт відсутності субстанції, іменованої «Вода питна ГОСТ 2874-82», місцевий департамент «Компанія «Луганськвода» пояснює тривіально й жорстко: зношеністю мереж (80—90%), великою їхньою довжиною (до 350 км); втратами в мережах (до 40%) і, головне, — затримками з оплатою наданих послуг.
«Хто відповість за здоров’я людей, у чиїх квартирах із кранів ллється вода з фекаліями?» — запитують виборці через газету «Ровеньковские вести» (16 червня 2005 року). Погодимося, що журналісти перебрали міру, але вода справді за своєю якістю є далеко не питною (через розриви труб навіть епідемічно небезпечною!), а за кількістю — гіркими сльозами, до того ж оплачуваними за повною програмою. Правда, не всі поспішають віддати свої кревні за ведмежі послуги Південного РПУ ОКП «Компанія «Луганськвода», нездатного щось змінити, і вибирають головний біль: судові витрати за позовами компанії та процедуру публічної страти. І ніколи — навпаки! Терплячий наш народ...
А митися де?..
Дарую кандидатам у депутати, котрі бажають набрати прохідний бал на майбутніх виборах, ідею: включіть до програми найбільш популістське гасло — «Забезпечу кожному жителю Донбасу фізіологічну норму питної води!» Іще конкретніше: «Два літри найчистішої води в одні руки!» І ми побіжимо за вами!..
Епідеміологи відзначають, що поширеність інфекційних хвороб істотно перевищує офіційно реєстровані масштаби: змінилися «старі» інфекції, прийшли «нові». Ліки стали стимулом адаптаційної мінливості збудників, та й не тільки. Наш організм виявляє дивовижну стійкість і вибірність, реагуючи (чи ні) на багатий асортимент збудників хвороб, наявних у ковтку води.
Популярні видання не мовчать про те, що ми п’ємо. Під рубрикою «Цікаво знати» газета «Факты», збуджуючи нашу цікавість, запитує: чому одна горілка п’ється на подив м’яко та приємно, а інша — ні? Особливий секрет «створення» такого якісного напою у воді, особливо коли це вода зі святих місць (і до них добралися!). Відразу довідка: на первозданних водах (артезіанській, льодовиковій, талій і джерельній) горілка фірми ім’ярек здобула понад десять високих міжнародних нагород.
Мої сусідки обговорювали цю замітку в один із днів, коли графік подачі води в мікрорайон Шахтарський (нагадаю: через два дні на третій) знову було зірвано через аварію (їх трапляється до 800 на рік!). Навіть поганої, небезпечної, іржавої запас вичерпався, а тут — «Пік чистоти» і «п’ється з надзвичайним натхненням і легкістю».
— Запасайтеся у ванну, відстоюйте та кип’ятіть, усе господарство переводьте на кип’ячену! — закликає хтось. «Эдак сбесишься» — цитує Ільфа й Петрова інший розумник. — «А митися де?» І всі ми сумно схиляємося перед суворою дійсністю: як пережити й біологічний Чорнобиль?!
І все-таки: де той епідеміологічний поріг, коли ковток води з-під крана після чергового розриву в мережах і возз’єднання водопроводу з каналізацією здатний (як у Суходольську торік) відправити десятки й сотні людей на лікарняне ліжко чи кудись іще далі? Здатний, та либонь не відправляє! Недавно в двох дев’ятиповерхівках трапилося це «злиття», а епідемія не вибухнула. Чи означає цей факт, що наш організм треба частіше провокувати, аби він навчався перемагати епідемічні й ендемічні інфекції? Із цим та іншими запитаннями я й вирушила до давнього свого знайомого (45 років у службі нагляду!) головного санітарного лікаря міста Анатолія Ткаченка, відомого гострослова й нігіліста. Не в департамент води, чиї лабораторні аналізи на колі-титр (кількість мікробних тіл у літрі води) майже завжди негативні, — у санепідемстанцію.
Ми всі з цієї колиски
— Його в місті звуть департаментом лайна! — заявив лікар із прямотою, гідною представника професії. — На відміну від інших, саме ми зацікавлені, аби вся інформація доходила до городян, і ЗМІ йдуть нам назустріч. Це допомогло уникнути епідемії по вулиці Гагаріна, людям підвозили питну воду.
— А чи не простіше не пити сиру? — запитую. І для мене однієї було прочитано лекцію про те, що в сирій воді перебувають мікроби-антагоністи, котрі сприяють травленню. Як взаємопов’язані процеси в клітині, органі й організмі, чим є вода — колиска життя на планеті. І злочин перед людством переводити нанівець благо, подароване нам природою. На планеті запас води становить 32 мільйони кубічних кілометрів (в основному в льодовиках і в глибині землі), але доступні нам лише 3 мільйони.
— А ровенчанину — 150 літрів на день, коли пощастить! — вставляю слівце. Наперед знаючи, які ми нещасливі...
У чому суть інформації, що несуть нам лікарі, марно намагаючись створити в суспільстві позитивну настороженість, оскільки справі не зарадити (для реконструкції й заміни існуючого водогону потрібно 90 мільйонів гривень, таких грошей у бюджеті немає). Передусім це результати бактеріологічних і хімічних досліджень: у рамках перших за другий квартал зроблено 379 планових проб, із них 37 дали відхилення за колі-індексом, тобто 9,7 відсотка констатували неблагополучні мікробіологічні показники.
В області й у Донбасі в цілому анітрохи не краще. У середньому по області питома вага нестандартних проб питної води за мікробіологічними показниками за другий квартал 2005 року порівняно з тим самими періодом минулого зросла (7,2 проти 6,6%). Значно погіршилася якість води в Красному Лучі, Первомайську, Свердловську, Білокуракінському районі, Ровеньках (у нас з 11,8 до 17%). Досить сказати: 41,7% води, яка надходить у місто, не відповідає ГОСТу. За 7 місяців відбулося 314 розривів водогінних мереж, через це в порожніх трубах виникли сприятливі умови для розмноження патогенних мікробів. Відзначено, що максимальне забруднення води припадає саме на період аварій. Позаяк аварії в каналізації трапляються дедалі частіше, створено ідеальні умови для розмноження підвальних комарів узимку й улітку. Це дивує гостей міста так само, як і стійкий запах, здатний проникати навіть через подвійні двері.
Практика спростувала домисли про те, що зараження питної води відбувається лише в трубах. Недавня проба води, взятої з резервуара очисної водозабірної станції, показала: колі-титр майже увосьмеро там вищий від припустимого. Додайте в цей коктейль ще й виявлену синьогнійну паличку.
«Так більше жити не можна!» — цими словами завершили свою резолюцію учасники мітингу ровеньківського відділення Спілки молоді України. Його метою було привернути увагу влади до надзвичайної ситуації: зривалася підготовка міста до зими, повсюдно зруйновано асфальтове покриття, сміттєві звалища на подвір’ях і в лісонасадженнях, загроза підвищення плати за комунальні послуги й робота водопровідних і каналізаційних мереж, із чим далі миритися вже не можна.
Кажемо і про те, що саме час закидати суди позовами до організацій і компаній, котрі не в змозі забезпечити стерпні умови життєдіяльності й побуту. Правда, цей засновок у резолюцію не ввійшов. Так закидали чи ні? Через місяць після мітингу намагаюся дізнатися в міському суді, як відстоюють земляки встановлене Конституцією й законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок страждань від неякісних і навіть небезпечних для життя «послуг»?
«Щось не пригадую за п’ять років роботи суддею бодай одного позову до водоканалізаційного господарства, ЖЕКів або вузлу зв’язку, — суддя Наталя Ібадова дивиться на мене так, немов я врешті-решт наважилася підірвати цю цілину.
— Можливо, подають не по вашій дільниці?
— Ми на нарадах дізналися б про них.
Сходимося на тому, що занадто тривала процедура збору документів, та й не звикла наша людина захищати свої права в суді, його позивайлом назвуть навіть знайомі, не зрозуміють. І я згадую про те, як сама цілий рік домагалася справедливості в нашому суді, на День журналіста мене поздоровили з виграним процесом, а коли через місяць рішення набрало чинності, із нього зникло одне слівце — і перемога перетворилася на пшик.
А от зацікавлені постачальники послуг регулярно звертаються з позовними заявами до суду та, як правило, одержують із нас стовідсоткову оплату плюс відшкодування судових витрат. Їх-то рішенням міської ради депутатів від них звільнено. Через руки судді Н.Ібадової від початку року пройшло близько десяти таких справ, і по більшості з них провадження припинено — відповідач добровільно відшкодував зазначену суму. Четверо все-таки довели до суду, але ніхто не скаржився на те, що «насправді все не так, як насправді» (Єжи Лец).
«Ви ж не ходите брудні й вошиві! — шпигонули мене якось у водоканалі (тоді ще ПУ ВКХ). — Берете воду в сусідів?» Що було щирою правдою...
Згадую тріумфальну поїздку екс-прем’єра, тоді кандидата в президенти Януковича шахтарськими містами й селищами. Ровенчани закидали його квітами за обіцянку напоїти Донбас чудовою водою. Не напоїв, та й ніхто цього робити, очевидно, наразі не збирається. Є бажаючі очищати для цієї мети шахтні води, використовувати місцеві джерела, бурити свердловини та влаштовувати бювети на кшталт київських. Одна задіяна в мікрорайоні, і вервечка водоносів, як у доісторичні часи, уже торує до неї стежку. Про якість води нічого невідомо, головне — не іржава.
А хочеться більшого — санітарно-гігієнічного моніторингу, приміром. Аби прокинутися якось і дізнатися: країна через певні інституції налагодила систему спостереження, аналізу, оцінки та прогнозу стану мого здоров’я залежно від середовища мого ж таки проживання. І вона поспішає виявити причинно-наслідкові зв’язки між ними, щоб я довго жила та плідно трудилася.
Ну, не смішно?