Влада не вирішує проблем, вона фінансує їх.
Рональд Рейган
Попри прийняті останніми двома роками численні рішення, мета яких — підняти охорону здоров’я України, становище справ у галузі залишається критичним.
За останні десять років показник смертності на Дніпропетровщині збільшився на 25%, народжуваність знизилася на 36%. У сільських районах цей розрив набагато більший. Приміром, у Петриківському районі смертність 2001 року перевищила народжуваність утричі, у Павлоградському — у 2,9. Торік, у зв’язку з передачею фінансування сільської охорони здоров’я місцевим органам самоврядування, ситуація стала ще гіршою.
Розробники Бюджетного кодексу, звичайно, керувалися здоровою логікою — розширити повноваження сільських рад. Та для цього в місцевих бюджетах мають бути кошти. А звідки їм узятися, якщо більшість новостворених агроформувань по вуха в боргах? Як наслідок сьогодні в сільських районах, на відміну від міст Дніпропетровської області, не фінансуються в повному обсязі зарплата медперсоналу й витрати на медикаменти. Більш того, чимало голів сільрад вважають дільничні лікарні та фельдшерсько-акушерські пункти своєрідними «апендиксами» із усіма наслідками, що випливають із цього.
— Формула, за якою ведеться нині розрахунок витрат на охорону здоров’я (на одного жителя припадає 72,3 грн.) з урахуванням останніх рішень про підвищення оплати праці медиків не дає можливості забезпечити саму зарплату, — каже голова профкому Межевської ЦРЛ Олена Михайлова. — Не кажучи вже про компенсації, передбачені законами. На прохання профспілки знайти кошти, зокрема, на виплату медикам комунальних, місцеві керівники відповідають пропозицією про скорочення кадрів. І це за того, що в районі не вистачає 160 ставок медпрацівників, 20 із 55 лікарів, які працюють у нас, переступили шістдесятирічний вік, а дванадцять близькі до нього.
Майже 80 відсотків автомобілів «швидкої медичної допомоги» на селі експлуатуються по вісім-десять років, третина з них технічно несправна. Більш того, щоб викликати невідкладну медичну допомогу, рідні хворого повинні, щонайменше, гарантувати оплату бензину! Близько половини фельдшерсько-акушерських пунктів області (а в деяких районах майже всі) не мають телефонів. 70% дільничних лікарень, амбулаторій та вищезгаданих ФАПів розташовуються в будинках, що не відповідають санітарним вимогам. Медичне устаткування давно застаріло й практично не оновлюється. Та й працювати з ним практично нікому. Адже забезпеченість медичними кадрами в сільських районах на 43 відсотки нижча, ніж у містах області. 70% медперсоналу — пенсіонери. Ще кілька років, і становище стане буквально загрозливим. Що там казати, якщо в багатьох амбулаторіях і ФАПах уже зараз засобом від усіх хвороб є лише йод і зеленка?..
Головна причина спаду охорони здоров’я в області, на думку лікарів і профспілкових лідерів, — невиправдане скорочення частки витрат на охорону здоров’я в структурі ВВП, фінансування лікувальних установ за залишковим принципом, що із року в рік становить близько 40 відсотків від необхідного. Та якщо в середньому по Україні нинішнього року на лікування одного жителя виділялося 133 гривні, то в Дніпропетровській області, — тільки 76. Левова частка бюджетних відрахувань на охорону здоров’я — від 50 до 70% іде на виплату зарплат. Ще 20% — на комунальні послуги. Зрозуміло, що коштів на придбання перев’язувальних матеріалів, не кажучи вже про ліки, хронічно не вистачає.
Навіть у найблагополучнішій обласній клінічній лікарні імені Мечникова на 1258 ліжко-місць щодня виділяється близько 9 тисяч гривень. Цих грошей вистачає лише на лікування двох-трьох важких хворих у реанімації. Тому прийняте Конституційним судом у червні 2002 року рішення про неправомочність оплати за медичну допомогу в комунальних і державних медичних установах ніхто виконувати не збирається — всілякі фонди не тільки не зникли, а й продовжують множитися.
— Так, хабарництво є, — не заперечує начальник обласного управління охорони здоров’я Роман Василишин. — Я звільнив шість чоловік, притяг до адміністративної відповідальності п’ятдесят. Вижену ще сорок, але це нічого не змінить. Треба на державному рівні визнати, що в країні безкоштовної системи охорони здоров’я вже немає.
А поки в багатьох лікарнях Дніпропетровська на одного хірургічного хворого виділяється півтори гривні на добу при необхідних п’ятдесяти. Ті самі розрахунки передбачають дві гривні на медикаменти, фактично ж виділяється не більше п’ятдесяти копійок.
Як альтернативу Роман Йосипович пропонує лікарняні каси. Експеримент з їхнього впровадження нині проводиться в Марганці, де, купуючи страховий поліс за 8 гривень, житель може лікуватися безплатно. Щоправда, Роман Василишин про результати цього пілотного проекту повідомив скупо: є і позитивні, і негативні моменти.
Тим часом, за рідкісним винятком, практично розвалені відомчі медсанчастини і пункти охорони здоров’я на великих промислових підприємствах. З цехів колишнього флагману трубної промисловості — Нікопольського Південнотрубного заводу — утворилися кілька десятків акціонерних товариств і дочірніх підприємств. Усі вони дружно відмовилися від часткового утримання медсанчастини, розрахованої на 650 відвідувань на зміну. З 14 цехових поліклінік підприємств Криворізького району в «живих» залишилися чотири. Закрито половину профілакторіїв криворізьких гірничо-збагачувальних комбінатів. У цілому по області їх стало на третину менше.
На цьому тлі на Дніпропетровщині щодня виявляється 10—15 нових випадків захворювання на туберкульоз, а загальна кількість хворих перевалила за 50 тисяч. Втім, Роман Василишин стверджує, що пацієнти обласного тубдиспансеру повністю забезпечені медикаментами й харчуванням на 9 гривень на добу. Та навіть відносний фінансовий добробут проблеми не вирішує. Близько 80% туберкульозників — бомжі, що були засуджені, й наркомани, які, на думку начальника облздоров’я, ухиляються від лікування. На що генеральний директор ВО «Південмаш» Юрій Алексєєв запропонував директорському корпусу «скинутися» і побудувати гігантський тубдиспансер. І звезти туди всіх тубхворих примусово до повного вилікування...
Цікаво, хто їх лікуватиме, якщо фтизіатрів хронічно не вистачає? Ну не хочуть молоді фахівці за 260 гривень наражатися на небезпеку. Є, щоправда, пропозиції дніпропетровської влади, направлені ще півроку тому в Кабмін, збільшити зарплату лікарям-фтізіатрам на 100 відсотків. Київ поки що мовчить.
Промовчав на раді соціального партнерства й представник спілки промисловців і підприємців області, мимохідь обмовившись про «багато прикладів нетрадиційного фінансування медицини». Реальнішим профспілковим медикам здається створення Національної програми розвитку охорони здоров’я. Що ж до страхової медицини, то після прийняття відповідних законів її треба вводити поетапно. Зрозуміло, за умови безупинного зростання зарплати й відповідності її прожитковому мінімуму. На жаль, ні того, ні іншого поки що не передбачається.