Практично щотижня у ЗМІ з’являються статті, від яких кров у жилах холоне, або відеосюжети про смерть дорослих та дітей під час медичних маніпуляцій. Безперечно, читати про це (або дивитися) страшно. Медикам у тому числі. Адже ми теж буваємо пацієнтами, і саме ми призначаємо маніпуляції та препарати.
Хоч як це парадоксально, користь від таких публікацій, на жаль, мінімальна, а коли взяти до уваги не тільки трагедію постраждалих, а й медиків, то — сумнівна. Я аж ніяк не хочу «затуляти рот» журналістам і позбавити постраждалого права оскаржити дії медпрацівника. Я хочу, щоб ми всі поглянули на цю проблему з іншої точки зору.
Усім зрозуміло, що кожен прогрес завжди супроводжується втратами і навіть жертвами. Пересіли люди з коней на автомобілі — і жертви аварій тільки в Україні почали обчислюватися тисячами на рік. Захотіли високих врожаїв — отримуйте екологічні проблеми від хімізації сільського господарства. Ніколи готувати їжу — ось вам фастфуди і пов’язані з ними проблеми. Не хочеться вже й згадувати про «мирний атом» і Чорнобиль, плівку від мийних засобів на поверхні світового океану, озонові діри тощо.
Минуло менше півтора століття відтоді, як людство синтезувало перші хіміопрепарати, менше століття відтоді, як з’явилися антибіотики, а сьогодні нас не лише тішить їхній лікувальний ефект, а й турбують численні побічні реакції цих засобів. То що ж, повернемося в часи Гіппократа й Авіценни, коли лікували самими лише травами, мінералами, тваринними продуктами? Правда, вже тоді Авіценна писав: «Але пам’ятай, у ліків звичайних чимало властивостей первинних і третинних!».
Перш ніж заглиблюватися в ці питання, слід зазначити, що ліки можуть мати побічні дії — токсичні, мутагенні, тератогенні, ембріотоксичні, канцерогенні, викликати алергічні реакції, дисбактеріози тощо. Оскільки в Україні, за даними Фармцентру, значно переважають алергічні побічні реакції (простіше — лікарська алергія — ЛА), зупинимося на цій частині проблеми.
Свого часу, провівши велике динамічне клініко-епідеміологічне дослідження, яке охопило понад 100 тис. жителів Вінницької області, ми показали, що частота лікарської алергії становить 2,24% серед дорослих і 1,38% — серед дітей. У осіб, котрі мають професійний контакт із ліками (фармацевтичні, медичні працівники), її частота сягає 30%), а серед тих, хто тривалий час лікується (наприклад, хворі на туберкульоз), цей показник перевищує 10—15%. Якщо врахувати дані більшості дослідників про те, що в 10% носіїв лікарської алергії може виникнути анафілактичний шок, від якого помруть 10% із них, то можна вирахувати: під потенційною загрозою смерті перебувають 1— 2 тис. хворих з ЛА в Україні. За даними Фармцентру, щорічна кількість таких випадків разів у 20 менша, але схожі випадки, будьмо чесними, повсюди намагаються приховати.
Однак, як свідчать дані літератури, у розвинених та інших країнах ЛА поширена ще більше. Так, наприклад, серед населення Франції, Англії, США вона сягає 5—12%. Побічні реакції на ліки в Англії становлять 6,5% усіх випадків госпіталізації у стаціонар, а 0,32% таких реакцій призвели до летального кінця. Взагалі ж, у цій країні смертельні випадки внаслідок ЛА до анестетиків, контрастних речовин, антибактеріальних препаратів зросли за період 1980—2000 рр. більш ніж удесятеро.
За даними російських учених, у хворих, які перебувають у лікувальних установах, у 15—30% випадків розвиваються побічні реакції на ліки. Частота летальних випадків — 1:10000 випадків алергічних реакцій. Ліки є причиною смерті 0,01% хірургічних і 0,1% терапевтичних стаціонарних хворих (тобто сьогодні лікувати ліками небезпечніше, ніж проводити хірургічне втручання!). У США одна з чотирьох смертей пов’язана з медикаментозними ускладненнями.
За інформацією Управління з контролю за харчовими продуктами і лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA), за період 1998—2005 рр. кількість повідомлень про побічні реакції на ліки і лікарські помилки збільшилася з 34966 до 89842, а кількість фатальних випадків зросла з 5519 до 15107.
Значно менш відома ситуація з побічною дією ліків в Україні, хоча позитивні зрушення у плані відкритості статистики є. Так, якщо у 2000 році було всього 298 повідомлень про побічну дію лікарських засобів, то в 2009-му — 7242 повідомлення. Серед них алергічні реакції, тобто ЛА, становлять 60,58%. Серйозних побічних реакцій (ПР) зафіксовано 20,1%, з яких 1,2% закінчилися летально. 43 із 87 випадків смерті пов’язані із самолікуванням.
Виходячи з офіційних даних, в Україні і побічних реакцій, і випадків смерті від них начебто менше, ніж у розвинених країнах світу. Але чи можна бути впевненим у тому, що ці дані відбивають справжню картину з побічною дією ліків? Приводом засумніватися в об’єктивності офіційної статистики слугують, зокрема, дані Всесвітньої організації охорони здоров’я. На думку експертів ВООЗ, основні причини зростання побічної дії ліків такі: скорочення термінів експертної оцінки і прискорення процесу реєстрації нових ліків; самолікування та широке застосування ліків; постійне зростання кількості генеричних ліків; поширення біологічно активних добавок до їжі; фальсифікація ліків; помилки лікарів та медперсоналу.
Особливо хотів би зупинитися на проблемі ліків-генериків, тобто препаратів-аналогів, створених на подобу оригінальних препаратів. Загальновідомо, що генерики, як правило, менш ефективні і частіше викликають побічні реакції. Природно, країни, котрі не створюють власних оригінальних препаратів, змушені відтворювати або закуповувати генеричні препарати. Якщо, приміром, у США частка генеричних ліків у структурі всіх медпрепаратів становить 25%, Німеччини — 35%, Великобританії — 55%, Польщі — 61%, Росії — 78%, то в нашій країні люди лікуються переважно ліками-генериками. Їхня частка в структурі медпрепаратів перевищує 90%. При цьому в Україні, на жаль, тільки створюється система встановлення еквівалентності генериків оригінальним препаратам, тобто найчастіше ми користуємося навіть не генериками, а копіями препаратів із невстановленою ефективністю. За даними професора О.Вікторова (2007), 88,2% повідомлень про побічні реакції ліків в Україні спричинені саме ліками-генериками.
Серед інших суто українських особливостей застосування ліків варто виділити такі:
— не завжди обгрунтована інтенсифікація поліхіміотерапії;
— інколи некоректна стратегія просування ліків на ринок, зокрема недобросовісна реклама з боку деяких їх виробників;
— відсутність національного фармреєстру ліків;
— вади системи охорони здоров’я (ігнорування схем та протоколів лікування низки захворювань, недостатні кваліфікація і протекціонізм деяких медпрацівників та організаторів охорони здоров’я, вади медичної і фармацевтичної освіти);
— самолікування і фетишизація можливостей ліків з боку лікарів, пацієнтів і провізорів;
— недостатня інформованість лікарів і населення про побічну дію ліків та профілактичних заходів;
— екологічні проблеми;
— ігнорування проблеми і приховування випадків побічної дії ліків.
Украй необхідне розуміння того, що ліки — це завжди палиця на два кінці: на одному — лікувальний ефект, а на іншому — побічні реакції. Тому навряд чи, тільки бичуючи медиків у разі трагедії із застосуванням ліків, можна чекати, що проблема вирішиться. Необхідно, по-перше, визнати, що проблема побічної дії ліків, зокрема лікарської алергії, існуватиме доти, доки застосовуватимуться ліки; по-друге, зробити все можливе, щоб максимально знизити частоту цієї дії, насамперед лікарської алергії, а її прояви зробити менше трагічними для здоров’я хворих. Природно, останнє слід робити «усім миром», розуміючи, що не тільки лікарі, а й виробники ліків (включно з їх фальсифікаторами), аптечні працівники, ті, хто препаратами самолікується, — всі ми «пов’язані одним ланцюгом» лікарських препаратів, і кожна ланка вносить свою «посильну» лепту в цю наболілу проблему.
Здавалося б, цілком природно, що «застрільником» в організації такої роботи має бути Міністерство охорони здоров’я. Проте, хоч як це дивно, у незалежній Україні ніколи не бачив світу нормативний документ з проблеми лікарської алергії. Тобто вітчизняне МОЗ, очевидно, не вважає цю проблему актуальною. Обіймаючи свого часу посаду головного алерголога МОЗ, я звертався до трьох міністрів (саме стільки їх змінилося з 2006-го по 2010 рік) і голови профільного комітету Верховної Ради з проханням «повернутися обличчям» до нагальних проблем вітчизняної алергології (на алергічні захворювання в країні, за розрахунками, страждає близько 10 млн. осіб, у тому числі лікарську алергію мають не менше півмільйона і, не виключено, помирає не одна сотня співвітчизників на рік), проте реакції не було.
Три роки тому актив Асоціації алергологів України, краще за інших розуміючи, яка вакханалія коїться з невтримним застосуванням ліків, почав працювати над створенням нормативного документа з раннього виявлення і профілактики лікарської алергії. Торік, за рекомендацією МОЗ, до створення цього документа залучили АМН, Фармкомітет України, керівництво лабораторної служби. Ідеологією наказу стала уніфікація підходу лікарів усіх спеціальностей до профілактики та раннього виявлення лікарської алергії, створення певних етапів цього процесу (збір анамнезу, цивілізована постановка безпечних шкірних проб, лабораторна діагностика). Відповідальність за цей процес мають розділити керівники лікувальних установ, практикуючі лікарі та частково самі хворі. І ось коли документ набрав чітких обрисів, МОЗ, по суті, «поставило на ньому хрест».
Таким чином, в Україні й надалі все буде як завжди: десятки тисяч ускладнень від застосування ліків з усіма наслідками, що звідси випливають. Так, майже половина випадків лікарської алергії, на думку учених багатьох країн, непередбачувана. Проте решта — а їх сотні тисяч — цілком прогнозовані. Тільки для цього потрібно створити систему, яка цілком під силу і по кишені (для цього в країні є все необхідне!) будь-якому лікувальному закладу, від дільничної лікарні і до багатопрофільних обласних. Однак тут інтереси охорони здоров’я і МОЗ поки що розходяться.