Про іпохондриків, котрі страждають від захворювань, яких у них немає і близько, розповісти можуть багато лікарів. Для більшості з них спілкування з такими пацієнтами закінчується діагнозом: мовляв, це лише помисливість, ніякої, приміром, серцевої патології тут немає, а, отже, і лікувати тут нічого. Хоча насправді лікувати таких людей абсолютно необхідно, адже іпохондрія — недуга досить серйозна. Інша річ, що займатися нею має лікар-психіатр, а заманити іпохондрика до нього дуже нелегко. Адже будь-яке направлення на консультацію до психіатра розцінюється як натяк на симуляцію й викликає вкрай агресивну реакцію.
Найчастіше ходіння по лікарях закінчуються для іпохондриків визначенням неправильного діагнозу з відповідним призначенням лікування. Добре, якщо воно виявиться нешкідливим. Сподіватися ж на це вельми необачно, з огляду на результати експериментів із використанням плацебо. Той факт, що чимало з досліджуваних зауважують значне поліпшення свого стану, ні в кого подиву не викликає. Але ж у середньому 25% із них відзначають погіршення свого стану, скаржаться на «викликаний препаратами» головний біль, підвищену стомлюваність або сонливість. А цей аспект медиками, як правило, ігнорується.