До свиней люди завжди були несправедливі — тримали в чорному тілі, годували висівками, хоча в природі ті харчуються благороднішою їжею, насміхалися, дражнили ними своїх побратимів. Чого варті лише «брудний, як свиня» або «напився, як свиня»! Притому що ці риси також аж ніяк не властиві «п’ятачкам», які ніколи самі по собі не тягнуться до спиртного, а брудні лише тому, що деякі господарі лінуються зайвий раз прибрати подвір’я.
Свинське ставлення до хрюшок існувало не завжди. Наприклад, стародавні китайці свиню вважали (і вважають досі) символом родючості й чоловічої сексуальності. Але частіше диких кабанів — предків сучасних свинок — боялися й навіть шанували. У первісних племен вони уособлювали силу та хоробрість, а в кельтській міфології вепр символізував відвагу воїнів і духовну владу. Не випадково шоломи шведських воїнів скидалися на кабанячі голови, що як талісмани мали передавати військову силу і захищати від противника. Племена Ірану надавали кабанові священного значення — для них він символізував сонце, а в жителів стародавньої Японії — місяць. Але особливу ніжність істоти, що хрюкають, викликали в папуасів Нової Гвінеї: там свинок не те що не вживали в їжу, а вважали мало не членами сім’ї — зверталися до них на ім’я, годували зі свого столу, а жінки, у разі потреби, навіть годували маленьких поросят груддю.
Вважати лагідних і незлобивих тваринок нечистими почали вже в часи нашої ери, причому першими до цього доклали руку, так би мовити, працівники культу. Так, в ортодоксальних іудеїв та в ісламі лише доторк до свині назавжди зачиняє перед людиною ворота раю. До речі, недавно саме це вірування ізраїльські спецслужби вирішили використати для боротьби з релігійними ісламськими терористами: було запропоновано в усіх місцях масового скупчення людей вивішувати мішки зі свинячим салом. Не дуже-то прихильні до кабана й інші релігії: для християн він є символом тиранії та похітливості, а для буддистів — невігластва.
До честі свиней, треба сказати, що вони до людей ставляться винятково людяно, приносячи набагато більше користі, ніж шкоди. Остання, знову ж таки, пов’язана не так зі зловредністю хрюшок, як із поведінкою людини. Відомо, що свиняче м’ясо — хоч і смачна, але дуже важка їжа, і зловживання нею призводить до розвитку серцево-судинних та шлунково-кишкових захворювань. Крім того, у ньому може таїтися смертельна для людини інфекція — трихінельоз, що його неможливо знищити ні глибоким заморожуванням, ні термічною обробкою. Треба просто не їсти підозрілого м’яса, яке не пройшло контролю санітарного лікаря. Між іншим, кажуть, що Моцарта вбила не отрута, підлита підступним Сальєрі, а шматочок саме такої зараженої свинини, яку він скуштував напередодні смерті.
У решті хрюшки неймовірно корисні для людини, причому не тільки у харчовому значенні. В деяких країнах вони «служать» на митниці, вишукуючи наркотики і зброю, беруть участь у рятувальних операціях, шукають найдорожчі у світі гриби — трюфелі. А вчені виявили, що в багатьох сенсах свині набагато «рідніші» людині, ніж, здавалося б, більше схожі на неї примати. Їхні органи подібні до людських не тільки розмірами й фізіологією, а й антигенним складом — тобто менше за інших схильні до відторгнення від організму людини.
Саме ці факти підштовхнули дослідників до експериментів із ксенотрансплантації — пересадки тяжкохворим людям свинячих органів. Річ у тому, що людських органів для трансплантації катастрофічно бракує: в усіх, навіть найбільш розвинених країнах, у «листках очікування» перебувають сотні тисяч чоловік, багато хто з них так і не доживає до рятівної операції.
— Свиня давно ввійшла в арсенал сучасної медицини, — розповідає академік АМН України Віталій Кордюм. — Розміри її внутрішніх органів містяться в діапазоні розмірів органів людини. Більше того, будовою вони ближчі до людських, ніж органи інших тварин — за винятком, природно, людиноподібних мавп. Тому коли постало питання донорських органів, почали придивлятися саме до свиней. Першим спробували пересадити свиняче серце, що справді дуже схоже на людське. Пацієнт помер. Чому це сталося, було зрозуміло вже тоді, — фізіологічна несумісність. Як відомо, у кожному організмі є так звані білки головного комплексу гістосумісності. Вони створені природою для того, щоб організм розрізняв «своїх» та «чужих» і адекватно реагував на проникнення бактерій, вірусів, різноманітних паразитів тощо.
Трохи згодом навчилися переносити генетичний матеріал від одного організму до іншого, і з’явилися трансгенні бактерії, а потім і тварини, зокрема свині. Можна домогтися, щоб в організмі такої хрюшки вироблялися білки, які б запобігали ураженню пересадженого органа імунною системою людини. Для цього потрібно замінити видоспецифічі білки головної системи гістосумісності свині на людські. Відповідні гени були вже відомі. Тому поступово в кожному поколінні вчені заміняли по одному такому білку, і в результаті з’явилися тварини, в яких маркери «свій-чужий» стали такими, як у людини.
— І їхні органи в людському організмі не відторгалися?
— Відторгалися, але так, як це відбувається під час трансплантації від донора-людини. Точних даних немає, проте, судячи з публікацій, таких пересадок було зроблено вже декілька, причому деякі успішні.
— А чи не можна взяти в людини гени, пересадити їх у свинку й виростити індивідуального донора?
— У принципі, можна. Але тут є одна особливість. Якщо видоспецифічні білки гістосумісності замінити можна, то індивідуально специфічні (якими відрізняється кожна людина не тільки від іншого виду — свині, а й від іншої людини) неймовірно складно. Їх в організмі стільки, що для сучасної науки це завдання поки що непосильне. Я вже не кажу про час, оскільки хворий, який потребує пересадки, не може чекати довго. Тому тепер готують своєрідні заготовки органів — як для звичайного банку донорських органів.
— А якщо в організмі свині просто вирощувати людські органи?
— Головне заперечення — інфекції, наявні в організмі свині. Занадто реальна загроза того, що масивне перенесення матеріалу, в якому є віруси цього організму, у систему людини призведе до їх адаптації й появи зовсім нових збудників, здатних знищити мільйони людей. Не так давно австралійці провели досить тривожний експеримент. У вірус віспи мишей увели мишачий гормон росту, плануючи отримати засіб для зниження поголів’я цих гризунів. А в результаті утворився збудник, що знищував усіх мишей поголовно, включно з імунізованими. Тобто від нього не було захисту, і виникло побоювання: якщо він вийде з лабораторії, еволюціонує в організмі тварин, потрапить у людину, — то з’явиться вірус, який викликатиме миттєву стовідсоткову смертність! Можливість того, що такі перенесення можуть призвести до дуже тяжких наслідків, підтверджується нині й експериментально. Якщо людський орган виростити в організмі свині, то це буде ще гірше, оскільки в чужому організмі він разом із кров’ю отримає набір вірусів, які частково адаптуються до людини і зможуть ефективно протистояти її імунній системі. Саме це — головний аргумент проти пересадки свинячих органів.
Крім того, при перенесенні генетичного матеріалу виникла низка нестандартних психологічних задач, які не мають розв’язку. Наприклад, скільки генів людини треба перенести у свиню, щоб за видовою приналежністю її можна було віднести до людей? Зазвичай кажуть: «Однак розумною вона не буде». Але розум — це не видова ознака людини. Є тяжкохворі, котрих складно назвати розумними, проте вони — люди. Донедавна ця проблема вважалася абсолютно абстрактною, оскільки «злиті» воєдино ядра людини й тварини були нестабільні й дуже швидко розпадалися.
Але кілька років тому було проведено незвичний експеримент, якого ніхто більше не намагався повторити. Взяли свиноматку, в утробі якої розвивалися поросята, і ввели в ембріони білу кров людини (червона не містить ядер, а отже — спадкової інформації). Народилися поросята. Узявши їхню кров, учені виявили клітини, котрі містили великі ділянки людських і свинячих хромосом. Оскільки таких клітин було дуже мало, на зовнішності поросят це жодним чином не позначилося. Несподіваним для вчених стало те, що ці клітини не тільки з’явилися, а й виявилися стійкими: вони зберігалися в організмі тривалий час після народження (усі попередні спроби закінчувалися тим, що отримана клітина просто розпадалася). Таким чином, уперше було отримано стабільний сумісний геном «людини-свині»! За приблизними оцінками, у ньому містилося до третини людського матеріалу!
Гадаю, автори роботи, забивши поросят, виявили такі клітини не тільки в їхній крові, а й в інших тканинах (хоча в опублікованій статті даних про це немає). Якщо взяти таку клітину, клонувати й виростити тварину, то вона за своїм геномом на дві третини буде свинею, а на третину — людиною. Такого, природно, ніхто не ризикнув би зробити навіть на рівні перших поділів — навіть щоб просто переконатися, чи піде процес у принципі. Але що роблять реально, якщо судити лише з опублікованих робіт, сказати не можна.
…Учені справді активно експериментують зі свинячими тканинами і клітинами. Так з’явилося порося з п’ятачком, що світиться, а трохи згодом — і свинка, яка повністю світиться. Домогтися дива виявилося не так уже й складно: достатньо було вставити в геном хрюшки ген медузи, який кодує вироблення відповідного білка. Зрозуміло, що особливої користі від такої живності немає, хіба що викликає позитивні емоції. Просто на якомусь етапі вчені зіштовхнулися з серйозною проблемою: часто, вивчаючи який-небудь ген, дуже складно простежити його роботу, оскільки його практично неможливо помітити. Так виникла потреба у спеціальних маркерах, які «підсвічували» б ген, не зашкоджуючи клітині.
Ізраїльські вчені стверджують, що цінним джерелом донорських тканин можуть стати свинячі ембріони, але тільки якщо вони перебувають на певному етапі розвитку. Є праці, які доводять, що нервові клітини, узяті зі свинячого ембріона, можуть поставити на ноги паралізовану людину (зрозуміло, не при всіх захворюваннях). Утім, і дорослий «свин» теж може прислужитися медицині. Так, відомі випадки виготовлення контактних лінз зі свинячого колагену, використання очищених хрящових клітин зі свинячих вух для вирощення штучних грудей — замість видалених під час операції внаслідок раку молочної залози.
Фахівці з університету Пітсбурга створили свиню, яка виробляє речовини, корисні для серця — так звані жирні кислоти омега-3. Канадські й американські вчені пропонують пересаджувати від молочних поросят клітини, що продукують інсулін, — мовляв, це допоможе вирішити проблему діабету першого типу. А українські вчені з Тернопільської медичної академії ім. І.Горбачевського запропонували свій спосіб використання ксенотрансплантантів зі свинячої шкіри — для лікування опіків. Висушену і збережену особливим способом свинячу шкіру на два-три дні накладають на рану. За цей час організм встигає адаптуватися до травми, і після цього вже можна закривати рану тонкими клаптями шкіри хворого, взятими з інших ділянок тіла.
Одне слово, хоча головні медичні відкриття попереду, люди мають бути вдячні свиням. Справедливості ради, слід відзначити, що випадки вираження такого почуття відомі й навіть увічнені у монументах льохам — у п’яти містах світу. Є інформація, що пам’ятник свинці стоїть і в Україні — у місті Ромни Сумської області. Свого часу мер міста, ознайомившись із результатами археологічних розкопок, виявив, що в матеріалі, знайденому на місці будівель часів монголо-татарської навали, багато свинячих кісток. Було зроблено висновок, що хоч монголи цих тварин не вживали в їжу, але й не відбирали їх у місцевого населення, а отже, саме вони врятували наших предків від голодної смерті. Погодьтеся, гідний привід для спорудження пам’ятника!
Добре ставлення до хрюшок збереглося і в народних прикметах. Наприклад, вважається, що побачити уві сні рожевощоке пухнате рильце з великим п’ятачком — неабияка удача, оскільки свинка сниться до значного прибутку. Причому чим більша льоха, тим більше добра вона принесе в реальному житті. Не знаю, наскільки справедлива ця прикмета (мені свині ніколи не снилися), але біди від хрюшки точно чекати не доводиться. Принаймні у цьому запевняють усілякі гороскопи, в яких визначено перспективи на найближчий виток Землі своєю орбітою.