UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Хірургія — це та пісня, якої я не можу не співати»

Хірурги ревниві. Погодьтеся, не так уже й просто сказати добре слово про колегу, який більше знає чи більше вміє, та ще й у цій важкій професії.....

Автор: Юрій Фурманов

Хірурги ревниві. Погодьтеся, не так уже й просто сказати добре слово про колегу, який більше знає чи більше вміє, та ще й у цій важкій професії...

Добра людина професор М.Коломійченко розповідав мені: «Амосова київська професура прийняла в штики, ігнорувала, дала кафедру хірургії... санітарно-гігієнічного факультету, йшла з доповідей. Не могла вибачити брянському вискочці, який уперше в Україні почав успішно оперувати на легенях і серці. Та й він був хороший, заявивши одному з тодішніх київських корифеїв, до того ж іще й колишньому партизанському лікареві: «Із заднього місця важче голку витягти, ніж із серця».

Іноді тільки смерть великого хірурга все розставляє по своїх місцях. Та й узагалі, колеги не завжди вдало пишуть про людей своєї професії, і книжка київського професора-хірурга Олега Боброва «У каждого своя Голгофа: очерк о трех ссылках» — досить рідкісний виняток. Щоправда, йдеться в ній про надзвичайного лікаря і людину — архієпископа Луку, професора-хірурга, лауреата Сталінської премії Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького.

Авторові цієї рецензії пощастило бачити архієпископа Луку, та ще й за дуже несподіваних обставин. Після першого року навчання в медінституті ми поїхали в Алушту, в санаторій, який змінював свою назву від «Професорського куточка» до «Робочого». Там якось у відлюдному місці пляжу я спостерігав незвичну картину: кілька послушників привели до моря високого сліпого старця, він роздягнувся й у білій сорочці до п’ят увійшов у воду...

Тоді я вперше почув це прізвище — Войно-Ясенецький, хірург і священик. Його дача була високо над пляжем, поруч із дачею відомого письменника Сергєєва-Ценського, який тоді ще був живий.

Ось такі спогади навіяла книжка О.Боброва «У каждого своя Голгофа...»

Яка заплутана й складна історія життя священика, який нещасний він був в обивательському розумінні цього слова і як напрочуд урівноважений духовно. Багато про це можуть сказати й дати народження і смерті — 1877—1961. Закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира, працював земським лікарем у різних містах — від Чити до Золотоноші. Очолював кафедру оперативної хірургії та топографічної анатомії в Ташкенті (пізніше нею завідував один з моїх учителів — професор Фазіл Файзрахманович Аміров, і це була чудова кафедра!).

У 1923 році прийняв чернечий постриг і того ж року був заарештований. Написав 55 наукових праць, 1250 проповідей, мав чимало церковних нагород. Його монографію «Очерки гнойной хирургии» за значенням для хірургів можна порівняти зі знаменитими «Очерками торакальной хирургии» М.Амосова.

Войно-Ясенецького заарештовували десятки разів, він провів в ув’язненні 11 років, що не завадило «Великому Торквемаді» у 1946 році нагородити хірурга за його «Очерки...» премією свого імені першого ступеня. А що означала на той час Сталінська премія для всіх, крім, мабуть, самого хірурга-священнослужителя, і говорити годі. Книжка тричі перевидавалася, що найкраще її характеризує.

Нагородили Валентина Феліксовича і медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», хоча до 1943 року він був на засланні й водночас працював головним хірургом евакогоспіталю, а вже будучи «вільним» єпископом Тамбовської єпархії, продовжував лікувати і рятувати поранених.

Фінальний акорд — уже після смерті. У 1966 році Українська православна церква долучила архієпископа Луку до лику святих. І тільки у 2000 р. священик був реабілітований Головною військовою прокуратурою Генпрокуратури Російської Федерації...

Ця книжка — своєрідний крик душі самого автора, у чиїй долі, як і в житті будь-якого великого хірурга, є свої труднощі, які, безперечно, допомогли йому зрозуміти долю великого попередника.

«Хірургія — це та пісня, якої я не можу не співати» — писав архієпископ Лука, а у відповідь на вдячність хворих (природно, не матеріальну!) казав: «Це Бог вас зцілив моїми руками. Моліться Йому».

Книжка завершується молитвою святителю Луці, акафістом йому ж і тропарем Войно-Ясенецькому, архієпископу Кримському, проповідникові.

Шкода, що накладу цієї книжки хірурга про хірурга — лише 5 тис. примірників — не вистачить ні лікарям, ні студентам, ні просто віруючим людям.