Випадки раптової смерті школярів на уроках фізичної культури, що почастішали в останні роки (тільки минулого місяця стало відомо про дві такі трагедії!), щоразу розбурхують суспільство. Проте багато хвилюючих запитань так і залишаються без відповідей. Вони турбують багатьох батьків, викликаючи почуття тривоги за своїх дітей, яка набуває інколи гіпертрофованих форм.
Так, в одній зі шкіл батьки всім класом (!) вирішили відмовитися від уроків фізкультури. Багато хто з них бере довідку, що звільняє дитину від занять фізичною культурою. Але ж від них значною мірою залежить її здоров’я та успішність. У результаті діти просто прогулюють уроки, точніше, просиджують на лавці у спортзалі. Іноді можна почути і таке: а чи потрібна взагалі фізкультура в школі? Мовляв, краще займатися в спортивній секції або ходити в басейн, де є відповідні умови. За такої постановки питання нівелюється роль фізкультури в школі, яка, за ідеєю, полягає в тому, щоб не просто навчити бігати, стрибати, віджиматися тощо, орієнтуючись на нормативи держтестів, а прищепити учню ази ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ. Навчившись зі шкільної парти регулярно робити фізичні вправи, ранкову гімнастику, відчуваючи при цьому приємне почуття бадьорості і спритності, дитина збереже набуті навички на все життя, віддасть перевагу спортивному, а не «пивному» дозвіллю вприкуску із сигаретою.
Відверто кажучи, питання фізкультури в школі мені не байдуже з кількох причин, а нещодавні трагічні випадки на уроках тільки спонукали взятися за перо. У мене діти різного віку, і накопичилося достатньо спостережень стосовно фізичної культури в школі. Серед родичів є два вчителі фізкультури і медики. Як, напевно, і більшість читачів, вони були вражені газетними заголовками на кшталт «Фізкультура - урок смертельний». Нескладно уявити реакцію багатьох батьків - вони відразу почнуть думати, як звільнити дитину від «небезпечного» уроку. І цілком можливо, що такий благий намір обернеться гіршим - ставлення до фізкультури як до «необов’язкового» предмета у свідомості школяра закріпиться назавжди.
Про медичний аспект трагедій на уроках фізкультури було сказано чимало, і зрозуміло, що в кожному конкретному випадку була своя причина, що призвела до непоправної втрати. Проте існують і загальні передумови, що характеризують стан здоров’я підростаючого покоління (про це йдеться в статті професора Є.Приступи, опублікованій у цьому ж номері DT.UA). Реакцією керівництва Міністерства освіти, науки, молоді і спорту (МОНМС) на трагічні випадки на уроках фізкультури, що викликали суспільний резонанс, стало рішення про проведення щорічних медичних оглядів напередодні навчального року. При цьому знову ж таки виникають запитання: наскільки неформально проводитимуться такі масові медогляди, чи можливо при цьому виявити приховані патології? Нещодавно міністр Д.Табачник повідомив, що в школах буде скасовано систему оцінювання за виконання спортивних нормативів. Розроблено новий держстандарт, де виділяється більше годин для фізкультури в початкових класах, передбачено також, що заняття в спортивних секціях зараховуватимуться як заняття фізкультурою.
Що сьогодні являє собою фізкультура в школі? Чи виконує вона покладені на неї функції?
…Забираючи з групи продовженого дня свою першокласницю, помітила, що вона чимось засмучена. Як виявилося, причина такого настрою - в уроці фізкультури: розгорнувши щоденник, побачила великими червоними буквами «погано». Ледь стримуючи сльози, донька сказала, що таку оцінку отримала не тільки вона, а всі тридцять учнів 1-А. Вдома в розмові з’ясувалося, що діти (фізкультура була п’ятим уроком, і малята, природно, втомилися від сидіння за партами) гралися, тоді як учитель вимагав тихо стояти в строю. За те, що їй довелося «кричати до хрипоти» (а іншого способу переключити увагу дітей вчителька не знайшла), вона і вирішила покарати весь клас. Наступного разу фізкультуру замінили іншим уроком, що вже траплялося неодноразово. І це в першому класі!.. Для шести, семирічних дітлахів висидіти урок за партою без руху буває просто болісно, і фізкультура для них - найбільш улюблений і радісний урок. Де ж іще побігати, пострибати удосталь, якщо не в спортзалі? Втім, на батьківських зборах усе ж таки вдалося дійти консенсусу стосовно уроків фізкультури - щоб проводилися, як і передбачено розкладом, тричі на тиждень (у середній і старшій школі для цього предмета відведено всього два уроки), крім того, учителька пообіцяла робити на перервах невеличкі розминки - фізкультхвилинки.
Можна навести чимало прикладів зневажливого ставлення до уроків фізкультури як з боку керівників навчальних закладів, учителів-предметників, так і з боку батьків та учнів. Причини такого ставлення мають як суб’єктивний, так і об’єктивний характер. Не секрет, що в школах немає обладнання і спортінвентарю для занять фізкультурою, тому діти на уроках просто бігають або ганяють м’яча. Щоправда, багато чого тут залежить від самого вчителя, його здатності зацікавити дітей. Кадрова проблема нині стоїть особливо гостро - через низьку зарплату молоді фахівці в школу не йдуть, а до тих, які ще працюють, є часом серйозні претензії. Не будемо зараз обговорювати морально-етичну проблему - ставлення деяких викладачів (сказати «учитель» просто язик не повертається) до фізично слабких учнів або тих, які мають зайву вагу (на жаль, таких фактів від батьків і самих дітей відомо чимало).
На думку фахівців, сьогодні гостро назріло питання перегляду ролі фізкультури в школі. Якщо і надалі ставитися до цього уроку як до другорядного (або навіть третьорядного), то стан справ з фізичним вихованням тільки погіршуватиметься.
«Два уроки фізкультури на тиждень - це майже нічого! Це просто ривкове навантаження на організм. Такі заняття не приноситимуть ні користі, ні задоволення, - вважає В.Шегімага, старший викладач кафедри теорії і методики фізичного виховання та спорту Інституту фізичного виховання і спорту НПУ ім. М.Драгоманова. - Зараз умов для занять фізкультурою немає, тому діти одержують нерівномірне навантаження на організм. Вдома вони годинами просиджують перед телевізором, комп’ютером, за домашніми завданнями, а потім - на фізкультуру. Для них стометрівка - це вже дистанція!.. Якщо говорити про дитяче здоров’я, то навантаження мають бути регулярними. У школах Японії фізкультура щодня».
Таке саме ставлення до фізичного виховання, спрямоване на формування культу здорового способу життя, і в навчальних закладах США. Цікаво, що програми фізвиховання там створюються в кожному штаті залежно від наявності на певній території спортивних споруд і залів. Якщо таких багато, то уроків фізкультури проводиться менше, а якщо спортивна база штату слабка, то вони проводяться щодня.
В Україні теж є навчальні заклади, де знаходять можливості для нормального фізичного розвитку дітей. Наприклад, у школі №2 (її ще називають «школою здоров’я») м. Житомира - п’ять уроків фізкультури на тиждень. Причому в кожному класі (наповнюваність їх висока - понад 30 учнів) з дітьми займаються два вчителі, що можна вважати ідеальним у наших умовах. І дітей з проблемами здоров’я там узагалі немає. Тому що фізкультура, на думку фахівців, це найкращий оздоровчо-профілактичний засіб.
У цьому глибоко переконаний І.Козетов, заслужений вчитель України, кандидат педагогічних наук: «Педагогічний стаж у мене - понад півстоліття. І те, що сьогоднішні діти фізично слабші порівняно з їхніми однолітками 60-70-х років минулого століття, можу стверджувати однозначно. Тепер нормативи нижчі, ніж були в радянський час, і все одно вважаються високими. До речі, коли я працював у 179-й школі, у нас теж було фактично п’ять уроків фізкультури на тиждень. Поблизу басейн, і просто гріх було б не скористатися такою можливістю - усі діти початкових класів двічі на тиждень у нас займалися плаванням. Тому багато залежить від самих педагогів і керівництва школи. На жаль, бувають і такі вчителі (у сім’ї, як-то кажуть, не без виродка), які змушують виконувати непосильні для учня завдання або вправи. Я вважаю, що суворо дотримуватися нормативів - велика помилка. Учень має одержувати оцінку залежно від його старанності, системної роботи над собою, від удосконалення техніки виконання вправ тощо. Уроки фізкультури - це тільки пролог. Наше завдання - навчити дітей руху, щоб вони відчули смак від занять фізичною культурою. Щоб дитина нормально розвивалася, вона повинна займатися фізичними вправами і поза школою, удома».
Виникає запитання - а чи є для цього відповідні умови? Сьогоднішні старшокласники вільний час проводять переважно не на спортмайданчиках і не в спортзалах. За офіційними даними, в Україні рівень забезпечення населення фізкультурно-спортивними залами вдвічі-втричі нижчий, ніж у розвинених країнах, плавальними басейнами - у 30 разів. Понад 80% спортмайданчиків не відповідає сучасним вимогам (щоб не сказати, що вони напівзруйновані і малопридатні для занять фізкультурою, тому найчастіше служать місцем для вигулу собак).
Фахівці стверджують: організму, що росте, треба 10-12 годин (це гігієнічна норма) рухової активності на тиждень. Двох-трьох уроків фізкультури вочевидь недостатньо, і таке становище негативно позначається на розвитку та здоров’ї дітей. Кілька років тому уряд нібито всерйоз перейнявся цією проблемою, розробивши і затвердивши Державну програму з розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки. Проте до її реалізації ні в кого руки (утім, і голови) не доходять. Цією програмою передбачалося, зокрема, збільшити до 5-6 годин на тиждень рухову активність учнів, забезпечити навчальні заклади необхідними підручниками з фізичної культури і навіть увести у перелік предметів для державної атестації у випускних класах предмет «Фізичне виховання» (на вибір). Що стосується останнього, то тут злякалися чергового перекосу - підвищення вимог при здачі нормативів.
Сьогодні дедалі частіше можна почути думку про те, що фізкультурні нормативи слід скасувати взагалі, а заняття спортом мають стати факультативними. При цьому уроки фізкультури повинні мати на меті зміцнення здоров’я дітей, збереження правильної осанки (сьогодні у більшості школярів виявляють ті чи інші деформації хребта), розвиток навичок здорового способу життя.
Дотепер від занять фізкультурою звільняли дітей з різноманітними хронічними недугами, вадами фізичного розвитку, інвалідністю. Сьогодні уявлення про уроки фізичної культури починає змінюватися докорінно. В окремих навчальних закладах уже діють групи, заняття в яких проводяться за спеціальною оздоровчо-реабілітаційною програмою.
«Ми ініціювали підготовку спеціалістів з фізичної реабілітації, - розповів для DT.UA директор Інституту фізичного виховання і спорту О.Тимошенко. - Наші випускники - вчителі фізкультури одержать додаткову кваліфікацію і зможуть працювати з дітьми, які мають порушення стану здоров’я. Якщо раніше таких дітей було приблизно 10%, то в останні роки їхня кількість зросла. Безсумнівно, із ними треба займатися окремо, за певними методиками».
Так вважають фахівці. З боку ж МОНМС жодних ідей і пропозицій з цього приводу не надходить (схоже, в обтяженому молодіжними і спортивними проблемами освітньому відомстві треба зробити «перезавантаження»).
Вище вже згадувалося про те, що держпрограмою передбачалося забезпечити школи підручниками з фізичної культури. І цей пункт програми фактично поховано.
«Підручники, в які було вкладено стільки зусиль відомих фахівців, сьогодні не затребувані, - розповідає один з авторів, завідувач кафедри теорії та методики викладання фізкультури Інституту фізичного виховання і спорту В.Ареф’єв. - Останній підручник, для 9 класу, було випущено 2009 року. Накладом... по одному (підручнику) на школу. Для 10 і 11 класів узагалі немає підручника - не було держзамовлення на його видання. І це при тому, що підручники з фізичної культури були внесені до обов’язкового комплекту навчальної літератури для загальноосвітньої школи».
- Підручники з фізичної культури не менш важливі, ніж з рідної мови і математики, - переконана В.Сирота, директор промислово-торговельної фірми «Просвіта». - Наше видавництво, тісно співпрацюючи з фахівцями з фізичної культури, уже понад десять років намагається привернути увагу чиновників і можновладців до проблем фізичного виховання школярів. У 2003 році підручники для початкової школи, розроблені нашим видавництвом, здобули призові місця у всеукраїнському конкурсі і були частково видані за держзамовленням. У 2004 році Міністерством освіти і науки було оголошено новий конкурс навчальних програм і підручників, у якому переміг підручник з фізичної культури для 5 класу, розроблений нашим видавництвом разом із колективом авторів (В.Єрмолова, Л.Іванова, С.Операйло, В.Ареф’єв, О.Качеров). Він був нагороджений дипломом I ступеня. Але міністр С.Ніколаєнко дав команду своїм підлеглим не друкувати і не замовляти підручника з фізичного виховання. У результаті готовий до друку підручник зняли з фінансування «з метою економії коштів Державного бюджету». Чи подумав хтось при
цьому, якими витратами в майбутньому (зокрема на лікування і пенсії за станом здоров’я) «відгукнеться» економія на таких підручниках? Чомусь у нас вважається, що «Буквар» - найважливіше для першокласника, а от «Абетка здоров’я» - це не обов’язково.
Але що дивно - невдовзі стали виходити масовим накладом інші підручники з фізкультури, інших авторів. Хоча ці видання не дають дітям необхідних знань з предмета. Проста аналогія: чи можна грамотно писати, не знаючи елементарних правил? А займатися фізкультурою? Чи багато хто з випускників школи знає, наприклад, що треба і чого не можна робити на заняттях з легкої атлетики, як правильно бігати, як підготуватися до бігу, як поводитися перед фінішем і після, як дихати? Запитання, боюся, риторичні. Хоча якби всі діти йшли на заняття фізкультурою підкованими теоретично, засвоївши правила, незнання яких може призвести до серйозних наслідків, можливо, не сталося б такої кількості трагедій на шкільних уроках. Дуже важливо: підручники, над якими ми працювали спільно з фахівцями, корисні і цікаві не тільки дітям, а й батькам.
На жаль, сьогодні 90% підручників, які проходять конкурси, - це підручники «своїх» видавництв».
На завершення одне спостереження, яке витримало, можна сказати, випробування часом. «Абетка здоров’я» (підручник-гра з фізичного виховання для 1-2 класів, автори - М.Дубовис, О.Качеров, Ю.Короп), який я понад десять років тому придбала на одній з виставок навчальної літератури, малюкам подобається більше від усіх інших дитячих книжок. На сьогодні це видання є справжнім раритетом.
P.S. Нинішній рік відповідно до указу президента України оголошений Роком освіти. Напевно, народ поставився би з більшим розумінням до президентської ініціативи, якби це був Рік фізичної культури. Тим більше що для цього є привід - наближення чемпіонату Євро-2012. Крім того, усі пам’ятають, що улюбленим шкільним уроком В.Януковича, як він якось зізнався, була фізкультура.