Мабуть, економічні реформи в Україні справді мають необоротний характер, позаяк розгортається настільки безкомпромісна боротьба за перерозподіл власності. Отже, справді, не так усе погано в нашому домі, не така й відстала наша країна, і не настільки безнадійна наша промисловість. Такий оптимістичний прогноз можна зробити на основі песимістичних подій, пов’язаних зі спробами перерозподілити найпривабливіші промислові підприємства.
Власне, на цьому оптимізм і закінчується. Чи з’явиться він надалі, залежатиме від того, які тенденції стануть основними в цій боротьбі. Чи суспільство усвідомить себе правовою цивілізованою державою і почне будувати відносини, які грунтуватимуться на верховенстві закону, продекларованому Конституцією, чи залишиться групою роз’єднаних, деморалізованих людей, готових віддати новоявленим фінансовим ділкам останні цінності, як віддавали дикі племена свої землі за блискучі скельця.
Саме протягом найближчих двох-трьох років стане зрозуміло, яким шляхом піде Україна: шляхом економічних перетворень, яким пішли постсоціалістичні східноєвропейські країни, чи шляхом бананової республіки, коли багатство сконцентроване в руках невеличкої групи олігархів, а решта населення скніє. Приводом для роздумів про можливі шляхи розвитку країни послужило кілька гучних процесів про перерозподіл власності, зокрема спроби владнання конфліктних ситуацій не в правовому полі, а методами силового тиску. Прикладом можуть послужити події навколо Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу.
ДОБРИМИ НАМіРАМИ ВИМОЩЕНО ДОРОГУ В ПЕКЛО
Історія почалася 1994 року, коли Борщагівський хіміко- фармацевтичний завод (БХФЗ) створив спільне підприємство з компанією «R & J Trading International, Inc.», зареєстрованою в Брукліні (штат Нью-Йорк) вихідцями з України.
Пригадується, це була ера повсюдного економічного романтизму, яка грунтувалася на наївній вірі, що «закордон нам допоможе» і... мріяти, як то кажуть, не шкідливо. Тоді було модно розводитися про мільярди доларів інвестицій, які золотим дощем готові звалитися на всіх нас. Причому не тільки модно, а й вигідно. Кількома роками раніше парламент ухвалив законодавчі норми, які дарували дуже істотні пільги майбутнім інвесторам.
Правда, чи через чиюсь нетямущість, чи через поспіх не визначили, яка ж сума могла називатися інвестицією і яким категоріям слід надавати пільги. У багатьох країнах, що реформують економіку, пільги надавали тільки промисловим підприємствам. А в Україні значні податкові пільги можна було дістати в разі залучення лише кількох десятків доларів, причому види діяльності новоявлених СП не були обмежені. Дуже багато так званих СП почали займатися торгівлею підакцизними товарами, нафтою. Замість очікуваних інвестицій країна почала втрачати мільярди доларів, які вимивалися з її обороту й осідали на рахунках у закордонних банках.
Пригадується, українським делегаціям у США, як школярам шпаргалки, вручали якийсь список скривджених американських інвесторів, котрих треба було захищати. Урядові мужі обіцяли в усьому розібратися, починали з’ясовувати, хто правий, хто винуватий, хоча конфлікти можна було врегулювати в ході судових розглядів на основі законодавчих норм і міжнародного права. До речі, саме до міжнародних судових розглядів звернулися деякі закордонні інвестори. Мабуть, вони вважають, що в них є підстави для таких кроків.
Скандал навколо Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу спалахнув приблизно через рік. За версією української сторони, його спричинила спроба американської сторони отримати якнайбільше дивідендів, нічого не вкладаючи у виробництво. За версією американської сторони, «в іноземних інвесторів СП обманом витягнули мільйон доларів».
З 1996 року на БХФЗ нагрянули з перевірками. Забігаючи наперед, зазначимо, що за неповні п’ять років українські правоохоронні органи вісім разів порушували кримінальні справи проти керівників заводу за одними й тими самими обвинуваченнями, а потім змушені були закривати їх «за відсутністю складу злочину» з боку Борщагівського фармзаводу.
Вищий Арбітражний суд України виніс рішення на користь української сторони — Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу, визнавши СП банкрутом. На підставі цього рішення СП АТЗТ «БХФЗ» виключено з Єдиного державного реєстру. Ліквідаційний процес проведено відповідно до законодавчих норм. «Ліквідація СП є юридичним фактом, із яким пов’язано призупинення будь-яких правовідносин за його участю. Тож в американського учасника немає ніяких підстав для претензій до неіснуючого СП» — таке роз’яснення дала Укрінюрколегія 28 березня 2000 року.
Через певний час після того, як було дано це роз’яснення, органи прокуратури знову порушили кримінальну справу. Директору підприємства інкримінується нібито одержання її родиною хабара п’ять років тому. Причому цей епізод досліджувався, принаймні, у п’ятьох кримінальних справах і матеріалах кількох десятків перевіряючих, а також Комісією Верховної Ради України попереднього скликання.
Настільки ж частим приводом для поновлення кримінальної справи проти заводу є нібито допущені порушення порядку випуску та обігу цінних паперів. Хоча працівники прокуратури не можуть не знати, що ці питання регулює не кримінальний кодекс, а цивільне право, а якщо вони в цьому сумніваються, то підлягають звільненню за профнепридатність. До речі, обставини випуску цінних паперів перевірялися з лютого 1997 року до липня 1998 року, потім з липня 1998-го до квітня 1999-го під час попереднього слідства, і справу зрештою закрито за відсутністю події злочину (ст.6 п. 1 КПК України).
Протягом п’яти років, за дорученнями Кабміну і Президента України, перевірки фармацевтичного заводу проводили Міністерство юстиції і Міністерство економіки, Фонд держмайна, КРУ міста Києва, Податкова інспекція, Держкоммедбіопром, спільна комісія Мінюсту, Мінпраці, МВС, ДПАУ — перелік можна продовжувати досить довго.
Інтереси «R & J Trading International, Inc» лобіювали кілька американських сенаторів і конгресменів, посол США в Україні. І хоча всі вони вдавалися до не зовсім правових методів (спробували б наші депутати звернутися в американський Конгрес з аналогічною скаргою), заради справедливості слід зазначити, що вони виявили таку наполегливість, захищаючи своїх платників податків. До речі, у більшості звернень фігурують імена керівників американської фірми Р.Фурмана і Д.Ямпеля. Цю обставину варто запам’ятати, вона знадобиться надалі, але про це нижче.
А от яку мету ставили перед собою представники української прокуратури, раз у раз порушуючи явно «дохлу» справу проти свого національного виробника та платника податків?
БИЙ СВіЙ СВОГО?
Лише протягом 1999 року ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко- фармацевтичний завод» сплатив у державний і місцевий бюджети 13,4 млн. грн. Нині Борщагівський ХФЗ випускає понад 130 видів ліків, до приватизації — 20 видів. Торік було виготовлено й реалізовано ліків на суму 62 млн. грн., сплачено понад 13 млн. грн. податків й інших платежів. Завод не має заборгованості перед бюджетом у сплаті податків й інших обов’язкових платежів і навіть відзначений грамотою як найкращий платник податків Ленінградського району м. Києва.
Хотілося б вірити, що добрі або навіть особисті цілі в працівників прокуратури були, тому що, розцінюючи активність лише з огляду на «службову наполегливість», можна припустити, що дії цих людей соціально небезпечні для економічної безпеки та незалежності нашої суверенної держави.
До речі, ось як охарактеризувала дії цих органів Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, створена спеціально для перевірки діяльності та банкрутства українсько-американського СП: «Визнати таким, що не відповідає вимогам законодавства, нагляд Генеральної прокуратури України за законністю порушень проти керівництва Борщагівського хіміко- фармацевтичного заводу...
Доручити Генеральній прокуратурі України перевірити факти зловживань при здійсненні в Україні інвестиційної діяльності компанії «R & J Trading International, Inc.», доручити генеральному прокурору України звернутися до податкових органів США з приводу перевірки сплати податків на отримані в Україні прибутки». І далі: «Представники компанії постійно тиснуть на вищих посадових осіб України, прикриваючись гаслом захисту іноземних інвестицій і шантажуючи погрозами призупинення американських кредитів. Таким методом компанія прагне вирішити свої проблеми, що в основному мають надуманий характер, не очікуючи закінчення слідства і судових розглядів».
Ще більш різку оцінку діям правоохоронних органів дала нещодавно Рада директорів промислових підприємств Києва. «Правоохоронні органи Києва переслідують колектив і керівництво Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу», щоб психологічно зломити колектив заводу і «прибрати до рук підприємство, яке успішно працює».
ПО ДЕСЯТОМУ КОЛУ
А тим часом пристрасті навколо неіснуючого СП продовжують нагнітатися. Укотре запущена пропагандистська машина: погано кидати камінь до нашого корпоративного журналістського городу, проте й бачити «чорнуху» на сторінках деяких видань ще гірше. Одну зі сторін конфлікту керівників фармацевтичного заводу, не чекаючи висновків чергового суду, знову намагаються обмовити, зображаючи такою, яка переховується від слідства та «кинула інвестора на один мільйон доларів». Начебто не існує презумпції невинності, ніби журналістам і видавцям не доводилося чути про багатомільйонні позови з приводу публікацій, котрі порівняно із згаданими зовсім необразливі.
Утім, це загальні міркування, і дуже не хотілося б, щоб аргументи за або проти зводилися до сакраментального «нутром чую, наші праві».
Отож, насамперед ми спробували проаналізувати, чому американський інвестор, нібито настільки серйозно скривджений українською стороною, на засідання арбітражного та інші судові розгляди не з’являвся, воліючи не відстоювати свою правоту в суді, а віддаючи перевагу закулісним інтригам і послугам інших структур, що чинять тиск.
Крім того, хотілося б із незалежних джерел побільше дізнатися про фірму, яка веде таку завзяту боротьбу за право володіння українською власністю і, можливо, своє майбутнє прагне будувати на розвитку української фармацевтичної галузі.
ПАНА ВИДНО ПО ХАЛЯВАХ
Відповідно до офіційної інформації, отриманої зі США (структура, що нагадує нашу торговельну палату ) за станом на 27 червня 2000 року, «R & J Trading International, Inc.»... є приватним підприємством, зареєстрованим 30.07.1991 року в Нью- Йорку. Засновники — Якоб Ямпель, частка в статутному фонді — 100 %. Керівництво — Президент Якоб Ямпель. Кількість працюючих — один чоловік. (Хто ж, у такому разі, Фурман, який фігурував у всіх судових розглядах? Але читаємо далі.)
«Виробничі приміщення: фірма здійснює діяльність в офісі, що входить до складу резиденції керівника, розмір офісу не визначений».
Види діяльності: торгівля, підприємство здійснює міжнародну торгівлю, переважно в банківській справі та фармацевтичній промисловості, банківські операції.
Постачальники: (записи про таких не виявлено). За наявною інформацією, фірма не має постачальників через характер своєї діяльності. Можна припустити, що розробка та виготовлення нових видів ліків, що, за твердженням однієї зі сторін, нібито теж є власністю «R & J Trading International, Inc», відбувалося в офісі-опочивальні президента.
«Фірма не розголошує інформацію про фінансові показники, але має ряд кредитів і депозитний рахунок».
Нарешті й зовсім сенсаційна інформація. «Участь в арбітражі: фірма не брала участі в судових розглядах...» А від чийого імені тоді подавалися численні позови до Борщагівського заводу? Від імені фантому? І який фантом захищали американські конгресмени та сенатори?
От які несподівані оцінки можна зробити, якщо виявити необхідну фахову допитливість.
* * *
Звичайно, інформація про розміри й особливості діяльності фірми «R & J Trading International, Inc» не є прямим доказом її провини. Це лише привід для аналізу конфлікту тим, хто має намір укотре з якоюсь незрозумілою наполегливістю порушувати чергову кримінальну справу за ознаками порушень Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу.
І є підстави для багатьох людей, утягнених у розгляди, зробити певні висновки. Найменше хотілося б тут наводити аргументи на кшталт «сам дурень», підміняти суддю або слідчого, розслідуючи конкретні помилки та прорахунки однієї та другої сторони. Але хотілося б звернути увагу на методи розгляду конфлікту, за яких одна сторона ще до вирішення суперечки або тим більше після виправдного вердикту суду знову і знову називається винною в конфлікті. Причому, це обвинувачення надходить від тих, хто повинен стояти на сторожі законності — правоохоронних органів. Як же будувати в такому разі правову державу, і державу взагалі?